Рішення № 97587240, 31.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року Справа № 160/5362/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

при секретарі Федуркіній А.В.,

без участі представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро без представників сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3054 Національної гвардії України (вул. Надії Алексєєнко, 46, м.Дніпро,49080, код ЄДРПОУ 25575569) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно з 15.05.2020 р. до 21.03.2021 р. включно;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року;

- зобов`язати військову частину 3054 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року;

- стягнути з військової частини 3054 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2020 року по 7 квітня 2021 року в сумі 150527,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, зазнаючи, що він проходив військову службу у військовій частині 3054 Національної гвардії України і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Військова частина 3054 Національної гвардії України протиправно не виплатила грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду 16 квітня 2021 року з копією позовної заяви направлена відповідачу та відповідно до рекомендованого повідомлення отримано останнім 12.05.2021 року.

31 травня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнім зазначено, що компенсація за речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовців речовим майном відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації, що не входить до структури заробітної плати (грошове забезпечення).

Також, відповідач заперечує стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки на момент звільнення з військової служби позивача, відповідно до чинного законодавства з ним був проведений повний розрахунок.

Стосовно не нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік відповідачем зазначено, що позивач звернувся 18.03.2021 року до відповідача з відповідною заявою, на яку надана відповідь надати додаткові документи (наприклад копія трудової книжки, довідка з центру зайнятості, довідка з місця роботи) та грошова компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік буде виплачена після надання підтверджуючих документів, проте, позивачем так і не було надано командуванню військової частини жодних підтверджуючих документів.

У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , у період з 15 травня 2015 року ю 15 травня 2020 року проходив військову службу у Національній гвардії України у військовій частині 3011 Національній гвардії України (15.05.2015-24.11.2015 рр.) та у військовій частині 3054 Національній гвардії України (25.1 1.2015-15.05.2020 рр.), що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та витягом з послужного списку старшого лейтенанта ОСОБА_1 , копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 25.01.2016 року.

30.03.2020 року позивач звернувся до командира військової частини 3054 Національній гвардії України із рапортом про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 року.

Також, у період перед звільненням з лав Національній гвардії України позивач подав рапорт до командира військової частини 3054 Національній гвардії України із проханням виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно, що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

15 травня 2020 р. позивач був виключений зі списків особового складу та звільнений з проходження військової служби, на підставі п. п. а п. 1 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", у зв`язку із закінченням строку контракту.

01.07.2020 року позивач отримав відповідь № 6/54/22-861 від 01.07.2020 р. на рапорт позивача від 30.03.2020 р., у якому військова частина 3054 Національній гвардії України повідомляла позивачу, що йому було виплачено грошове забезпечення за не використані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 рр., однак не було виплачено грошове забезпечення за не використані календарні дні додаткової відпустки за 2020 р., пояснюючи це тим, що 2020 р. являвся поточним роком, що не обмежувало право позивача використати додаткову відпустку за іншим місцем працевлаштування.

Позивачу було видано довідку розрахунок № 1001 від 25.09.2020 р. про вартість речового майна, що належить видачі, у якій зазначені 24 предмети речового майна, право на отримання яких виникло у позивача, а також майно, яке було видано позивачу у місяць звільнення. Так, відповідно до довідки розрахунку № 1001 від 25.09.2020 р. загальна сума грошової компенсації складає 16639 грн. 66 коп.

Вищезазначена виплата була здійснена 22.03.2021 р., що підтверджується довідкою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № REM1L01EKPKJ9S6J від 06.04.2021, тобто через 309 календарних днів з моменту виключення зі списків особового складу та звільнення з проходження військової служби позивача, що, на думку позивача, є протиправним.

05.02.2021 року позивач звернувся до командира військової частини 3054 Національній гвардії України із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації, за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 р., оскільки позивачем не було використано додаткову відпустку за іншим місцем працевлаштування, бо позивач перебуває на обліку як безробітний в Дніпровському міському центрі зайнятості з 04.06.2020 р., що підтверджується довідкою №306 від 19.03.2021 р., проте, 04.03.2021 року відповідач надав відповідь № Н-5/12-191 від 04.03.2021 р., у якій повідомив, що підстави для виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відсутні.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача стосовно не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно та за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, тому позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільнені, а саме: за період з 16.05.2020 року по 07.04.2021 року (день звернення до суду з даним позовом), останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа №№620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи з вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

В силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Матеріалами справи підтверджеється, що позивач, як учасник бойових дій, не використав всі дні додаткової відпустки за 2020 рік та був виключений з лав Національної гвардії України 15.05.2020 року (із закінченням контракту) без виплати компенсаціїї за невикористані дні додаткової відпустки.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними у листі від 04.03.2021 року № Н-5/12-191, стосовно того, що відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки позивачем надано довідка № 306 від 19.03.2021 року з Дніпровського центру зайнятості, що позивач перебуває на обліку як безробітний в Дніпровському міському центрі зайнятості з 04.06.2020 року.. Позивач одразу після звільнення звернувся до центру зайнятості та до кінця 2020 року перебував на обліку, як безробітний, тому додаткова відпустка позивачем за іншим місцем роботи не використана.

Статтею 24 Закону "Про відпустки" (504/96-ВР) визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України Департамент заробітної плати та умов праці від 24.06.2011 № 208/13/116-11 за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

За невикористану щорічну відпустку працівник може отримати компенсацію тільки при звільненні.

Кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Розрахунок днів компенсації, як правило, на підприємствах, установах, організаціях здійснюється працівниками кадрової служби (відділу).

По кожному виду відпусток, які підлягають компенсації при звільненні, розрахунок невикористаних днів провадиться окремо.

Наведене доводить, що бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року мала місце.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати військову частину 3054 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих днів за 2020 рік.

З матеріалів справи вбачається, що виплата за неотримане речове майно була здійснена відповідачем 22.03.2021 р., що підтверджується довідкою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № REM1L01EKPKJ9S6J від 06.04.2021, тобто через 309 календарних днів з моменту виключення зі списків особового складу та звільнення з проходження військової служби позивача, тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно з 15.05.2020 р. до 21.03.2021 р. включно підлягає задоволенню, через бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане грошове майно з 15.05.2020 року по 21.03.2021 року.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з військової частини 3054 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2020 року по 7 квітня 2021 року (день звернення позивача з даним позовом до суду) в сумі 150527, 91 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 підлягає за період з 16 травня 2020 року по 21.03.2021 року (по день фактичного розрахунку відповідно до довідки акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» № REM1L01EKPKJ9S6J від 06.04.2021 року).

Стосовно суми середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150 527,91 грн, суд зазначає наступне.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 460,33 грн (грошове забезпечення , отримане за 2 місяці (61 день), що передували звільненню, а саме: 28080,00 /61 день =460,33 грн).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (21.03.2021 року, 309 днів) становить 142 241,97 грн (460,33*309).

Між тим, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16 639,66 грн, суму середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150527,91 грн, не можна вважати співмірною, оскільки вона перевищує розмір виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16 639,66 грн. (частка компенсації вартості за неотримане речове майно) /142 241,97 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 16.05.2020 року по 21.03.2021 року (309 днів)) х 100 = 11,69 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11,69 % становить: 460,33 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 11,69 % = 53,81 грн. х 309 (днів затримки розрахунку) = 16627,29 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 16 627,29 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме: 16 627,29 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат за подачу позову до суду у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3054 Національної гвардії України (вул. Надії Алексєєнко, 46, м.Дніпро,49080, код ЄДРПОУ 25575569) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно з 15.05.2020 р. до 21.03.2021 р.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3054 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року.

Зобов`язати військову частину 3054 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 травня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих днів за 2020 рік.

Стягнути з військової частини 3054 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2020 року по 21.03.2021 року в сумі 16 627, 29 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук