Рішення № 97587033, 11.06.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року ЛуцькСправа № 140/4049/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, фонд, ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (далі – відповідач, ТзОВ «Саппортлаб») про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені у сумі 286312,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі – Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2020 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 3 особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 286255,11 грн, яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 57,25 грн, яку позивач просить стягнути з ТзОВ «Саппортлаб» із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.18).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача (а.с.26-31) позовні вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що товариством виконано всі можливі та передбачені Законом №875-ХІІ заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та їх працевлаштування, а тому відсутні будь-які підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Водночас вказує на те, що ТзОВ «Саппортлаб» у 2020 році чотири рази подавало звітність форми №3-ПН: 20.01.2020 щодо наявності двох вакансій; 22.07.2020 щодо наявності трьох вакансій; 28.07.2020 щодо наявності однієї вакансії; 30.11.2020 щодо наявності двох вакансій. Факти чотириразового подання товариством у 2020 році звітності форми №3-ПН додатково підтверджуються листом Луцького міського центру зайнятості від 07.04.2021. Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.58-62) представник позивача вважає твердження відповідача необґрунтованими і безпідставними та зазначає, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а саме: подання звітності форми №3-ПН за всі місяці відповідного року. Оскільки відповідач не подав до центру зайнятості звіти за весь рік, зокрема, подано лише чотири рази протягом року (слідує з відповіді Луцького міського центру зайнятості від 07.04.2021 №685/05/21), відтак не вжив усіх можливих заходів для недопущення правопорушення. Встановлені законом підстави для звільнення відповідача від сплати АГС та пені в даному випадку відсутні. Просить позов задовольнити повністю.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що ТзОВ «Саппортлаб» зареєстроване як юридична особа 15.05.2018, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.33).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Українита працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2021 за вхідним №2027 відповідач подав до ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів звіт форми №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2020 році у відповідача фактично складала 98 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 1 особа. При цьому, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 4 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2020 році становив 9351 тис. грн (а.с.8).

Повідомленням від 16.03.2021 №40/17-2551 ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів проінформувало ТзОВ «Саппортлаб» про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 286255,11 грн до 15 квітня 2021 року та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а.с.10). У зазначений строк відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.

У зв`язку з несплатою товариством адміністративно-господарські санкції у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 57,25 грн, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.5).

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі – Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2020 році не було працевлаштовано відповідно до нормативу 3 особи з інвалідністю.

При цьому судом встановлено факт невиконання ТзОВ «Саппортлаб» нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та вживав необхідні заходи їх працевлаштуванню.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 20.01.2020, 22.07.2020, 28.07.2020, 30.11.2020 була подана до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН – інформація про попит на робочу силу (вакансії) – «менеджер служби підтримки», «менеджер з організації консультативних послуг», «менеджер по роботі з клієнтами», у яких повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю (а.с.34-39, 45-54).

Центром зайнятості на вищевказані вакансії була спрямована одна особа з інвалідністю, яка від запропонованої роботи відмовилась, про що слідує з листа Луцького міського центру зайнятості від 07.04.2021 №685/05/21 (а.с.12).

Відтак, судом встановлено, що 3 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю залишилися вакантними у зв`язку з тим, що центром зайнятості лише одна особа була спрямована до відповідача, яка відмовилась працевлаштуватись, інші особи з інвалідністю безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто робочі місця для осіб з інвалідністю залишилися вакантними не з вини товариства.

Разом з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2020 рік не встановлено.

Отже, судом встановлено, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як свідчать матеріали справи, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для осіб з інвалідністю, товариство своєчасно інформувало Луцький міський центр зайнятості про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.

При цьому суд не бере до уваги твердження представника позивача про те, що відповідачем не подавалися щомісячно протягом 2020 року звіти за формою №3-ПН до центру зайнятості, враховуючи наступне.

Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі – Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що ТзОВ «Саппортлаб» у 2020 році вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування такої особи, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій 2862554,11 грн та нарахування пені в сумі 57,25 грн.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

При вирішенні клопотання представника відповідача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 14000,00 грн суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну допомогу адвоката відповідач надав суду такі письмові докази: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльності №491, договір про надання послуг професійної правничої допомоги від 21.04.2021, укладений між ТзОВ «Саппортлаб» (клієнт) та ОСОБА_1 (адвокат) по наданню послуг в адміністративній справі №140/4049/21, у якому визначено фіксований розмір гонорару в сумі 14000,00 грн, детальний опис виконаних адвокатом робіт і наданих послуг від 30.04.2021 та платіжне доручення від 21.04.2021 №443 на суму 14000,00 грн, яким підтверджується факт сплати ТзОВ «Саппортлаб» на користь адвоката Богачука Я.О. коштів з призначенням платежу: оплата за надання юридичних послуг і правничої допомоги у судовій адміністративній справі №140/4049/21 (а.с.40-44).

Представник позивача у відповіді на відзив щодо заявлених витрат на оплату правничої допомоги, зазначає, що розмір таких витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, оскільки розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), як це передбачено ст.134 КАС України, так як вказана справа не є складною, правовідносини, які є предметом спору у даній справі, чітко врегульовані. При цьому вказує, що адвокат Богачук Я.О. неодноразово здійснював представництво у вказаній категорії спорів, в тому числі і представляв інтереси відповідача в минулі роки, а відтак не потребував значного часу для вивчення матеріалів справи, судової практики та підготовки процесуальних документів.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що вказана справа є незначної складності, а предметом дослідження у справі було встановлення забезпечення працевлаштування 3-х осіб з інвалідністю ТзОВ «Саппортлаб»; спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають. Крім того, як вбачається з Діловодства спеціалізованого суду, адвокат Богачук Я.О. неодноразово представляв інтереси даного товариства, що вказує на те, що підготовка відзиву не вимагає значних затрат часу.

Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн, а решту витрат повинен понести відповідач.

Отже, враховуючи вищенаведене, на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів витрати на професійну правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3а, код ЄДРПОУ 13369882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 42135142) судові витрати у сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій