Рішення № 97586829, 11.06.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 червня 2021 р. Справа № 120/2154/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2012 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернуся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А2012 (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправними дії військової частини А2012 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008;

зобов`язати військову частину А2012 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

визнати протиправними дії військової частини А 2012 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині А 1424 на посаді оператора радіолокаційного відділення.

Наказом командира військової частини А 1880 від 19.06.2018 року № 136 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

30.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.

Позивач зазначає, що письмової відповіді на свою заяву не отримав.

Ухвалою суду від 22.03.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

03.06.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зокрема, зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

У свою чергу, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України протягом 2016-2018 років у Міністерстві оборони України, в тому числі й у військовій частині А 2012 не було.

Тобто, враховуючи відсутність бюджетних асигнувань для виплат індексації у військовій частині А 2012 протягом періоду, який вказує позивач, відсутні підстави для визнання бездіяльності військової частини А 2012 протиправною, адже військова частина А 2012 діяла у межах та у спосіб, визначений законодавством, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Щодо виплати середнього заробітку, слід зазначити, що позивач жодним чином не висловлював свою незгоду з виключенням його зі списків особового складу без проведення остаточного розрахунку та не звертався до командира військової частини А2012 з рапортом про незгоду з розрахунком в день звільнення з військової служби.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді оператора радіолокаційного відділення військової частини А1424, яка перебуває на всіх видах забезпечення, у тому числі грошовому, у військовій частині А2012.

Наказом командира військової частини А 1880 (по особовому складу) № 42-рс від 15.06.2018 року солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оператора радіолокаційного відділення військової частини А 1424 звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоровя) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу» з урахуванням вимог п. 1 ч. 8 цієї ж статті, вважати таким, що справи та посаду оператора радіолокаційного відділення військової частини А 1424 здав і направити для зарахування на військовий облік до Тульчинського РВК Вінницької області.

Наказом командира військової частини А 1880 від 19.06.2018 року № 136 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

30.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2018 року.

Як випливає із матеріалів справи письмової відповіді на свою заяву ОСОБА_1 не отримав.

Разом з тим, як зазначено позивачем у позовній заяві, про результати розгляду його заяви повідомлено в телефонному режимі та зазначено, що йому відмовлено у її задоволенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Індексація грошового забезпечення справи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 роки не нараховувалась та не виплачувалась.

Окрім того, як випливає із матеріалів справи правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує з відсутністю бюджетних асигнувань для виплат індексації у військовій частині А 2012 протягом періоду, який вказує позивач. Натомість, як вже зазначалося, в силу приписів статті 19 Основного Закону органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

Крім того, не може визнаватися правомірною відмова у виплаті позивачу спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування Міністерства оборони України загалом та військової частини зокрема.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у військової частини А2012 належного фінансового забезпечення в період з 01.01.2016 по 03.01.2018 року, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 року суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також, враховуючи п. 242 Указу Президента «Про положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Щодо визначення базового місяця січня 2008 року для розрахунку індексації, суд враховує наступне.

Під час розгляду даної справи судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Таким чином, відповідачем, на теперішній час, не вчинялось будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача, тому відсутні підстави вважати, що має місце порушення прав позивача пов`язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.

Разом з тим, суд зазначає, що захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

Зважаючи на наведене, суд вважає необхідним зазначити, що вимога позивача про встановлення базового місяця з якого проводиться індексація грошового забезпечення є передчасною та задоволенню не підлягає.

Розрахунок індексації грошового забезпечення, в тому числі і визначення базового місяця для такого розрахунку, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу індексації не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Також згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач маючи відомості про розмір невиплаченої останньому суми, не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат зі сплати останнього у справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2012 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А 2012 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Військова частина А2012 (код ЄДРПОУ 07965404, вул. Європейська, 55, м. Умань, Черкаська область, 20300).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 11.06.2021.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна