Рішення № 97581169, 02.06.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/35581/20

Провадження № 2/947/444/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

представника позивача – Кириленко Андрій Володимирович,

представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - Подорожнього Андрія Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

треті особи:

державний реєстратор Комунального підприємства

«Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович,

Юридичний департамент Одеської міської ради,

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

скасування запису про право власності та відновлення становища,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенія реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович, Юридичний департамент Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48583540 від 09.09.2019 14:19:26 прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстрацій послуг» Манютою Сергієм Васильовичем про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 62,4 кв.м., житлова площа 36,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ідентифікаційний код юридичної особи 40696815);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №33134949 від 05.09.2019 року 18:14:35, стосовно об`єкту нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909886751101 та припинити речові права ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ідентифікаційний код юридичної 40696815);

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за померлою - ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 22 січня 2008 року його матір - ОСОБА_2 уклала з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір №64 згідно з яким передала в іпотеку банку квартиру за адресою АДРЕСА_1 , в якості забезпечення по кредитному договору №11286756000 від 22 січня 2008 року, укладеного з ним – ОСОБА_1 на суму 15 000 дол. США.

08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором №11286756000.

ПАТ «Дельта Банк» відступив права вимоги за кредитним договором №11286756000 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на підставі Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимог №99/К від 11.01.2018 року.

Згідно Договору про відступлення прав за договором іпотеки від 11.01.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., зареєстрованому в реєстрі за №22 було відступлено право Іпотекодержателя на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за іпотечним договором іпотечним договором від 22.01.2008 року, зареєстрованому в реєстрі за №64.

Позивач стверджує, що 26.02.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем було здійснено державну реєстрацію речових прав на вказану іпотечну квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», що стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.

За наслідком розгляду вказаного позову, Київським районним судом м. Одеси 10.12.2018 року по справі №520/4401/18 ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та скасовано запис № 25022594 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Рішення суду набрало законної сили та не оскаржувалось сторонами по справі.

В подальшому, як стверджує позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , спадкоємцем до майна якої є він – ОСОБА_1 .

Надалі, позивач дізнався, що 09.09.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстрацій послуг» Манютою Сергієм Васильовичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48583540, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 62,4 кв.м., житлова площа 36,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ідентифікаційний код юридичної особи 40696815).

Позивач вважає зазначене рішення державного реєстратора незаконним, а запис про державну реєстрацію права власності таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що: іпотечний договір передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя; оскільки предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті», а відтак державний реєстратор не мав права на звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки; не було повідомлено боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також не проведено оцінку майна у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження вказаних обставин, позивач посилався на встановлені рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.12.2018 року по справі №520/4401/18 обставини, як на такі, що мають преюдиційне значення і не підлягають додатковому доказуванню.

З викладених підстав, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 30.11.2020 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовом,, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, яку ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 30.11.2020 року залишено без задоволення.

03.12.2020 року позивач повторно звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, яку ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.12.2020 року залишено без задоволення.

28.01.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав не обґрунтованості.

29.04.2021 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 02.06.2021 року представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти його задоволення з підстав необґрунтованості.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи №947/3558/20, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 січня 2018 року між АКІБ «УкрСибабанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11286756000, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 15000 доларів США, терміном до 22.01.2008 року.

В забезпечення виконання умов вказаного договору, 22.01.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №64, за умовами якого ОСОБА_2 було передано банку в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 , яку сторони оцінили в сумі 450965,00 грн.

Судом встановлено, що право вимоги за вказаним кредитним договором та забезпечувальним до нього – іпотечним договором, перейшло від АКІБ «УкрСибабанк» до ПАТ «Дельта Банк» та в подальшому до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815, що не спростовувалось сторонами по справі.

20.02.2018 року державним реєстратором Одеської обласної Філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.02.2018 року №39877858, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна у вигляді квартири за адресою АДРЕСА_1 , запис №25022594.

Будучи незгодним з вказаним записом, 11 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа №520/4401/18).

За наслідком розгляду вказаної справи, Київським районним судом міста Одеси 10.12.2018 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора Одеської обласної Філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2018 року № 39877858. Скасовано запис №25022594 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.

Як вбачається, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За наслідком смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої у відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До майна ОСОБА_2 приватним нотаріусом Тітаренко О.С. було відкрито спадкову справу №1/2020, в рамках якої спадкоємцем є ОСОБА_1 , що підтверджено витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №60168476 від 13.05.2020 року.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №233807421 від 24.11.2020 року вбачається, що 09.09.2019 року державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С.В. було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48583540 від 09.09.2019 року, на підставі якого за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» зареєстровано право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22.01.2008 року за №731 - квартиру АДРЕСА_2 , запис про державну реєстрацію №33134949 від 05.09.2019 року.

Позивач вважає зазначене рішення незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 ст. 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до п. 61 Порядку, в редакції на час здійснення спірної реєстрації, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

З наведеного слідує, що згідно з умовами чинного законодавства та укладеного сторонами договору іпотеки, підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, та наявність документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя є підставою для проведення такої державної реєстрації.

Таким чином, на державного реєстратора під час вчинення відповідної реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити їх відповідність вимогам законодавства.

З вказаної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 24.11.2020 року вбачається, що спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень винесено на підставі наступних документів:

- договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 11.01.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.М., зареєстрованого в реєстрі за №22;

- іпотечного договору від 22.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрованого в реєстрі за №731;

- повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором 11286756000 від 22.01.2008 року, серія та номер 0319/4, виданий 19.03.2019 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»;

- вимога/іпотечне повідомлення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» за №0319/3 від 19.03.2019 року;

- повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором 11286756000 від 22.01.2008 року, серія та номер 0319/1, видане 19.03.2019 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»;

- вимога/іпотечне повідомлення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» за №0319/2 від 19.03.2019 року;

- доставка ділової та юридичної документації, серія та номер 25919, видане 03.05.2019 року ТОВ «Спецкур`єр»;

- доставка ділової та юридичної документації, серія та номер 25920, видане 03.05.2019 року ТОВ «Спецкур`єр».

Досліджуючи перелік документів, які слугували підставою для винесення оспорюваного рішення державного реєстратора вбачається, що відповідачем під час здійснення дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки було надано відповідний пакет документів за переліком у відповідності до пункту 61 Порядку, в редакції діючій на час винесення спірного рішення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає в завданні шкоди його майну.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом враховується, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Стосовно доводів позивача про неналежне повідомлення, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Так, позивачем надано до суду копії повідомлень ТОВ «Спецкур`єр» про доставку ділової та юридичної документації за № 25919 та за №25920 від 03.05.2019 року, з яких вбачається, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було скеровано на адресу місця проживання ОСОБА_2 , якою є: АДРЕСА_1 , та на адресу: ОСОБА_1 , який мешкає за тією ж адресою, зокрема вимогу-іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, яка була отримана одержувачем, однак кур`єром засвідчено відмову від підпису.

Суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що відповідачем не було надано державному реєстратору належних документів на підтвердження факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, з підстав того, що іпотекодавець на той час померла, а спадкоємцем усіх прав та обов`язків ОСОБА_2 є саме позивач – ОСОБА_1 , який також є боржником за кредитним договором, мешкав за адресою скерування вищевказаної вимоги, яку отримав.

Інших доказів на спростування зазначених обставин до суду не надано.

Суд позбавлений можливості перевірити зазначені повідомлення на відповідність оригіналам, які містяться в матеріалах реєстраційної справи стосовно спірної реєстрації, оскільки копії матеріалів відповідної реєстраційної справи в матеріалах справи відсутні, стороною позивача не заявлялось жодного клопотання про їх витребування.

Одночасно, суд зазначає, що під час підготовчого судового засідання, у відповідності до ч.5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість , сприяючи учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, роз`яснював представникові позивача право на подання відповідного клопотання, яким останній не скористався.

Стосовно доводів сторони позивача про те, що відповідачем не було надано до заяви про проведення спірної реєстрації оцінки про вартість іпотечного майна, судом також не приймаються, оскільки не є підтвердженими жодним доказом, стороною позивача копії матеріалів реєстраційної справи на відповідність зазначеним обставинам до суду не надано, а також спростовуються наданою представником відповідача до суду копією звіту про незалежну оцінку майна – квартири АДРЕСА_2 , складеного 04.09.2019 року ФОП ОСОБА_4 .

Доказів на підтвердження невідповідності зазначеного звіту, до суду стороною позивача також не надано.

Щодо посилань позивача про застосування до даних правовідносин Закону України від 03.06.2014 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то даним законом передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З огляду на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, суд вважає, що позивачем не доведено всіх вищевказаних умов для застосування даного закону, оскільки позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу, що вказана квартира, що є предметом договору іпотеки, була єдиним місцем проживання ОСОБА_2 та у її власності не знаходилося іншого нерухомого житлового майна, а також такі ж обставини щодо місця проживання та права власності на нерухоме майно спадкоємця ОСОБА_2 - позивача ОСОБА_1 .

Судом не приймаються твердження позивача про те, що встановлені обставини рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.12.2018 року по справі №520/4401/18 встановлюють преюдиційність в цій справі в частині розповсюдження дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на правовідносини в цій справі, виходячи з наступного.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

У відповідності до ч.1 статті 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Як вбачається, в рамках цивільної справи №520/4401/18 приймали участь інші сторони, а саме: ОСОБА_2 та державний реєстратор Іскров О.В., а також предметом позову в рамках вказаної справи було рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяження від 26.02.2018 року за №39877858, відмінне від предмету позову в цій справі.

Також, оглянувши матеріали справи №520/4401/18, судом встановлено, що в останніх відсутні докази на підтвердження відсутності у власності ОСОБА_2 іншого житлового майна, ніж іпотечне.

За наслідком викладеного, суд доходить до висновку про необґрунтованість посилань позивача в цій частині.

Судом також не приймаються доводи позивача про те, що відповідач за спірним договором не мав право на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, без укладення окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, з наступних підстав.

У відповідності до договору іпотеки від 22.01.2008 року, сторони передбачили, в пункті 5 – Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

У відповідності до зазначеного пункту, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання спору здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки зокрема передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові – на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

В разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Аналогічне викладено у постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 754/14175/14).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Верховний Суд в своїй постанові від 23 січня 2018 року по справі № 61-1727св17 (760/16916/14-ц) також дотримується позиції, що банк має право на визнання за собою права власності на предмет іпотеки і це не є порушенням норм законодавства України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі 464/8589/15 (провадження № 61-10874сво18) викладено висновок, відповідно до якого тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі- покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Отже, як вбачається, сторони в іпотечному договорі передбачили відповідне іпотечне застереження, що прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за наслідком чого суд доходить до висновку про необґрунтованість посилань позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища є необґрунтованим, за наслідком чого задоволенню не підлягає.

Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень, п.п.п.15.5 п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (місцезнаходження: 49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, оф. 205), треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович (місцезнаходження: 65059, м. Одеса, Адміральський проспект, 33А, оф. 502), Юридичний департамент Одеської міської ради (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11.06.2021 року.

Головуючий Калініченко Л. В.