Рішення № 97576840, 01.06.2021, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/749/20

2/0187/96/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. смт. Петриківка

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Говорухи В.О., за участю секретаря судового засідання Боняк О.О., позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Павленко І.О., представника третьої особи ОСОБА_2 – адвоката Галенко О.Є., розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, третя особа: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

09.06.2020 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що заподіяна ДТП, третя особа: ТДВ СК «Альфа Гарант».

Під час підготовчого судового засідання, прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ТДВ СК «Альфа Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, третя особа: ОСОБА_2 з заміною відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на відповідача за уточненим позовом ТДВ СК «Альфа Гарант».

За уточненим позовом позивач посилається на те, що 06.08.2019 на автошляху в бік с. Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області близько 15-00 години сталася ДТП за участю автомобіля ЗАЗ з р/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Opel Vektra з р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . За висновком експертного дослідження № 19/104-9/2Д/2 від 20.01.2020 визначено, що: в діях водія ОСОБА_1 не вбачається невідповідності вимогам п. 10.1 ПДР, в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Opel Vektra» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР, що з технічної точки зору знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з даною ДТП.

Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в СК «Альфа Гарант» нею подана заява на відшкодування шкоди. За висновком №7385 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку від 19.03.20, вартість матеріального збитку визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження. Таким чином, матеріальний збиток становить 41 250, 88 грн., але окрім того, вона має додаткові матеріальні витрати у вигляді: оплати послуг евакуатора у розмірі 800 грн.; оплата послуг експерта автотоварознавця у розмірі 3 500 грн. і оплата суд.експертизи у розмірі 675,36 грн., тобто всього: 46 226,24 грн., які позивач уточнивши свої позовні вимоги, просить стягнути з ТОВ СК «Альфа Гарант» та вирішити питання про стягнення з відповідача понесених нею судових витрати.

19.01.2029 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому він просить в його задоволенні відмовити вказуючи на незаконність та необґрунтованість позовних вимог.

Так, з огляду на те, що доказів беззаперечності вини особи, яка керувала транспортним засобом «Опель», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме ОСОБА_2 , у завданні шкоди власнику автомобіля «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , немає, та позивачем не надано жодного іншого доказу наявності вини вказаної особи, відповідно відповідач не зобов`язаний здійснювати страхове відшкодування за пошкодження автомобіля «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Висновок експертного дослідження № 19/104-9/2Д/2 від 20.01.2020, на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог до ТДВ СК «Альфа-Гарант» не може бути належним, допустимим та беззаперечним доказом оскільки, по-перше у висновку експертом не зазначено, що він попереджений про кримінальну відповідальність, по-друге відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, викладених у п. 17 Постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. При цьому, відповідно до розширеної довідки ДАІ (відповідь від НПУ) за результатами оформлення працівниками поліції ДТП від 06.08.2019 було складено два протоколи на обох учасників ДТП - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, позивач вимагає відшкодувати йому повну ринкову вартість його транспортного засобу до ДТП, 41 250,88 грн. (відновлювальний ремонт 59 735,09 грн.), залишаючи собі залишки пошкодженого ТЗ, які також мають певну цінність та можуть бути продані, що в свою чергу призведе до отримання позивачем доходу від їх продажу та незаконного збагачення. Позивачем не надано звіту або висновку з визначення вартості залишків його пошкодженого ТЗ «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а зважаючи на те що саме на позивача ЦПК покладає обов`язок з доведення розміру позовних вимог то відповідно позивач свої позовні вимоги не обґрунтовано належними засобами доказування.

Ухвалою суду від 08.04.2021 підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Павленко І.О позов підтримали та просять його задовільнити.

Представник відповідача до суду не прибув.

У ч. 4 ст. 223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи, що представник відповідача повторно не з`явився до суду та надав до суд відзив на позов, в якому висловив свою позицію щодо позовних вимог, судом вирішено вирішити справу на підставі наявних у ній даних і доказів.

Представника третьої особи адвокат Галенко О.Є. в судовому засіданні заперечуючи проти позовних вимог вказав, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши письмові докази вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч. 1. ст.13 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ст.76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1 статті 80 ЦПК).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

06.08.2019 на автошляху в бік с. Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області близько 15-00 години сталася ДТП за участю автомобіля ЗАЗ з р/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Opel Vektra з р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , що підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами ЖЄО Петриківського ВП від 06.08.2019.

Протокол щодо порушення водієм ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху в момент ДТП не складався, постанов про його притягнення до адміністративної відповідальності або про відсутність складу адміністративного правопорушення не виносилось. Під час розгляду матеріалів ЖЄО Петриківського ВП від 06.08.2019 судова автотехнічна експертиза не призначалась.

За наявною довідкою (відповідь від НПУ), яка долучена відповідачем до відзиву, за фактом ДТП від 06.08.2019, в розділі «правопорушники» вказано двох осіб: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з вказівкою про порушення ними відповідних пунктів ПДР.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в СК «Альфа Гарант», що підтверджується відповідним полісом № АО/5785854.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

За п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" судам надані такі роз`яснення: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування (п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4).

Вирішуючи питання про на наявність фактично-правових підстав для цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 в спричиненні позивачу шкоди та її розміру судом досліджено наданий позивачем Висновок експертного дослідження № 19/104-9/2Д/2 від 20.01.2020

Частинами 1 і 2 статті 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (у редакції, чинній на час проведення зазначеного експертного дослідження), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їх представників, а також інших юридичних і фізичних осіб виконуються експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи. Результати експертних досліджень викладаються в письмових висновках експертних досліджень згідно з чинним законодавством України. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов`язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв`язанню, а також об`єктів, що надаються (п.п. 1.3, 1.8 Інструкції).

Висновок експерта для суду не є обов`язковим та не має наперед встановленого значення. Суд оцінює його, як і інші докази, за своїм внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження у судовому засіданні, а також у зв`язку з іншими наявними у справі доказами у їх сукупності.

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, вказаний висновок експертного дослідження не відповідає основним вимогам встановленим ч. 4, 6 і 7 ст. 102 ЦПК України і розділу ІІІ Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) оскільки не містить відомості, про те що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду в даній судовій справі, а отже, враховуючи позицію сторін з даного приводу, він викликає у суду обґрунтованих сумнівів щодо його правильності. А отже такий висновок експертного дослідженням не можна вважати належним та допустимим доказом для встановлення тих обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Позивачеві та його представнику неодноразово роз`яснювались правила доказування в цивільному процесі, однак, клопотання про проведення судової експертизи до суду не подавалось.

Враховуючи відсутність правових підстав для врахування зазначеного висновку експертного дослідження з питання наявності в діях ОСОБА_2 порушення вимог ПДР та наявність в матеріалах справи відомостей про спільну вину водіїв транспортних засобів, які були учасниками ДТП та керуючись правилами доказування, суд позбавлений можливості застосувати принцип презумпції вини заподіювача шкоди (ч.2 ст. 1166 ЦК України) відносно ОСОБА_2 та вважати достатніми встановлені в суді відомості для висновку про те, що виключно дії ОСОБА_2 перебували в причинно-наслідковому зв`язку з настанням події даної ДТП на підставі чого настає цивільно-правова відповідальність відповідача.

Отже, підстав для задоволення позовних вимог немає.

За правилами статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентується Законом.

Враховуючи, що суд прийшов до переконання про недоведеність позивачем факту настання цивільно-правової відповідальності відповідача у відшкодуванні ОСОБА_1 збитків, яких вона зазнала в результаті ДТП, суд не вдається до оцінки доведеності їх розміру та способу їх відшкодування, при цьому слід зазначити, що позивачем жодним чином не визначено вартість залишків пошкодженого автомобіля «ЗАЗ» та спосіб врахування таких залишків, визначаючи остаточну суму відшкодування.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 264-265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, третя особа: ОСОБА_2 , відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В. О. Говоруха