Рішення № 97568126, 04.06.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1211/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого – судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Сяйво» про визнання бездіяльності протиправною,

встановив:

ОСОБА_1 01.03.2021 року звернувся до суду із позовом, в якому, з врахування уточнення позовних вимог в заяві від 15.05.2021 року, яка отримана судом 17.05.2021 року (а.с.46), просить визнати протиправною бездіяльність Львівського комунального підприємвта «Сяйво» (далі - ЛКП «Сяйво) щодо невчасного надання відповіді на подані ним 5 заяв і 2 запити від 27.12.2020 року, чим порушено норми Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію».

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.12.2020 року ним (в заяві про уточнення позовних вимог – 27.12.2020 року) скеровано на адресу відповідача рекомендованим листом 5 заяв і 2 запити. Відповідач, бачивши, що лист направлено ним умисно протягом місяця часу не брав даного листа і такий був повернутий йому поштою з відміткою «Повертається за закінченням теміну зберігання». В подальшому він повторно 01.02.2021 року без вказання на конверті даних відправника, який відповідачем отримано 03.02.2021 року. Звертає увагу, що даний лист відповідач знову умисно не хотів брати, однак поштарка наголосила, що в разі відмови отримати лист вони зобов`язані написати заяву про відмову в отриманні листа. У своєму повторному супровідному листі від 01.02.2021 року він наголосив відповідачеві, що ЛКП «Сяйво» як юридична особа не має права відмовлятись отримувати адресовану йому поштову кореспонденцію та зобов`язане дати відповідь на звернення. Відтак, відповідь від відповідача він отримав лише 25.02.2021 року, що, на його думку, є негативним наслідком небажання відповідач отримувати його листи, тому відповідачем грубо порушено норми Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію».

Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 07.04.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.

У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, вважаючи такий необґрунтованим та безпідставним. Зокрема, вказує на те, що п`ять заяв і два запити від 27.12.2020 року, про які йдеться в позові, ЛКП «Сяйво» отримало 03.02.2021 року, відповіді на такі заяви і запити підготовлено 08.02.2021 року і направлено ОСОБА_1 з описом 09.02.2021 року. Зазначає, що за таких обставин твердження позивача про порушення вимог ст. 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» і положень Закону України «Про інформацію» не відповідають дійсності, оскільки запити та заяви від позивача прийнято, розглянуто та надано відповіді на такі відповідно до законодавства і у встановлені строки.

У відповіді на відзив, отриманої судом 17.05.2021 року, позивач вказує, що відзив ЛКП «Сяйво» є необґрунтованим, таким, що суперечить дійсним обставинам справи, тому просить суд не брати такий до уваги при ухваленні рішення у справі, задовольнити його позовні вимоги, з врахування уточнення таких.

В матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 28.12.2020 року направив на адресу відповідача поштовим зв`язком рекомендованим листом 5 заяв і 2 запити із супровідним листом про надсилання таких документів, датованим 27.12.2020 року (а.с. 2).

Відповідачем вказані документи отримані не були, позивачу конверт із такими повернувся із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 48).

01.02.2021 року позивачем повторно рекомендованою кореспонденцією скеровано 5 заяв і 2 запити, датовані 27.12.2020 року, з відповідним супровідним листом, які отримані відповідачем 03.02.2021 року (а.с. 23, 25, 28, 31, 34, 37, 41, 42).

На усі вказані заяви і запити ОСОБА_1 відповідачем надано відповіді, які датовані 08.02.2021 року, у випадку запитування заявником певних актів комунального підприємства копії таких додані до відповідей (а.с.22, 24, 26-27, 29-31, 32-33, 35-36, 38). Зазначені документи відповідачем скеровано позивачу згідно даних накладної і вкладення в цінний лист (а.с.20, 21) - 09.02.2021 року і отримано останнім 25.02.2021 року.

Згідно з положеннями Закону України № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон України № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (стаття 1 цього Закону).

Частина 1 статті 15 Закону України № 393/96-ВР визначає, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Отже вказана норма гарантує безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб`єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією України та чинним законодавством, що є головним обов`язком держави.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша статті 3 Закону України № 393/96-ВР). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно з положеннями статті 5 цього Закону письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України № 393/06-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

В частині першій статті 18 вказаного Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 19 Закону України № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до частини першої ст. 20 Закону України № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Крім того, за Законом України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Праву особи на інформацію, кореспондує обов`язок розпорядника інформації щодо забезпечення доступу запитувачів до інформації. При цьому, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України, Закону України № 363/96-ВР громадянами можуть бути оскаржені до суду рішення, дії чи бездіяльність у сфері управлінської діяльності будь-якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, іншої юридичної особи або їх посадових чи службових осіб (суб`єкт оскарження), за винятком актів, перевірку конституційності яких віднесено до повноважень Конституційного Суду України або щодо яких передбачено інший порядок судового оскарження.

За встановленими судом обставинами даної справи, позивач ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на звернення та отримання інформації, двічі - 28.12.2020 року і 01.02.2021 року поштовим зв`язком рекомендованою кореспонденцією направляв ЛКП «Сяйво» аналогічні звернення - 5 заяв і 2 запити, датовані 27.12.2020 року.

Як достовірно встановлено судом і не спростовано позивачем, отримавши 03.02.2021 року звернення позивача, направлені 01.02.2021 року, відповідач відповідь на такі надав у встановлені ст.20 Закону України №393/96-ВР строки та розглянув такі по суті порушених в них питань, тому суд вважає, що доводи позивач про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невчасного розгляду його п`яти заяв і двох запитів є безпідставними.

Аналіз положень ст.5, 7, 15, 19 Закону України №393/96-ВР дає підстави для висновку, що виникнення і виконання обов`язків за цим Законом суб`єктом, якому адресоване звернення громадянина, в даному випадку – комунальним підприємством, пов`язані із отриманням відповідного звернення. За встановленими обставинами справи, напрвлені позивачем 28.12.2020 року звернення відповідачем отримано не було.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про умисне неотримання ЛКП «Сяйво» рекомендованого листа, яким 28.12.2020 року позивачем скеровувались відповідачу 5 заяв і 2 запити від 27.12.2020 року, оскільки саме він був відправником цього листа, то суд відхиляє такі, виходячи з того, що вони не носять переконливого значення, не підтверджені належними і допустимим доказами, отже об`єктивне підтвердження таких обставин відсутнє, а такі твердження позивача слід розцінювати як припущення, на яких, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, не може ґрунтуватись доказування.

Щодо повернення позивачу направленого відповідачу 28.12.2020 року рекомендованого листа з відміткою «за закінченням терміну зберігання», то ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист, а також не може свідчити про відмову адресата від одержання листа, отримання ним листа чи незнаходження його за вказаною адресою.

Подібні висновки щодо повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» викладені в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 26.03.2020 року у справі № 617/1674/13-ц, від 01.04.2020 року у справі № 0818/9696/2012.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію» відповідачем при розгляді п`яти заяв і двох запитів позивача, датованих 27.12.2020 року, порушено не було, оскільки такі було розглянуто по суті і про результати розгляду позивача повідомлено у встановлений законом строк, завлених позивачем проявів бездіяльності зі сторони відповідача під час розгляду справи не доведено, тому позов є безпідставним, не ґрунтується на законі, а відтак задоволенні такого слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в позові, а позивач на підставі ст.136 ЦПК України звільнений судом від сплати судового збору при подачі позову, тому судові витрати у справі слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Сяйво» про визнання протиправною, такою, що порушує норми Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію», бездіяльності щодо невчасного надання відповіді на подані 5 заяв і 2 запити від 27.12.2020 року - відмовити.

Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду, відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України – через Залізничний районний суд м. Львова.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 ;

- відповідач Львівське комунальне підприємство «Сяйво»,ЄДР 32262674, місцезнаходження – 79052, м.Львів, вул.Сяйво, буд.21.

Повний текст рішення складено 09 червня 2021 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний