Ухвала суду № 97567723, 01.06.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 331/3060/20 2/335/432/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження в цивільній справі

1червня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Соболєвої І.П.,

за участю секретаря судового засідання Лазоренко Д.М.,

представника відповідачів -1, 2, 4 Кріль Ю.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжі Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Державної казначейської служби України, треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання судових рішень на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», втрат від знецінення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому зазначив, що рішеннями судів з Пенсійного фонду України стягнуто на її користь пенсійні виплати. Відповідачами рішення судів були виконані із затримкою. Тому, посилаючись на ст.625 ЦК України, просить стягнути на свою користь з ГУ ДКС України у Запорізькій області компенсації на загальну суму 8119,63 грн., з Управління к м. Запоріжжі ГУ ДКС України у Запорізькій області 1141,38 грн. компенсації, з ГУ ДКС у Київській області компенсації на загальну суму 3564,45 грн., з державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через ДКС України 700000,00 грн. моральної шкоди.

Уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просить стягнути на свою користь з держави України в особі ГУДКЗС України у Запорізькій області на загальну суму 5744,97 грн., стягнути з держави України в особі Управління у м. Запоріжжі ГУДКС України у Запорізькій області 1000,16 грн., стягнути з держави України в особі ГУДКС України в Київській області 2155,74 грн., солідарно з ДКС України та ГУДКС України у Запорізькій області компенсацію, передбачену Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у розмірі 1874,49 грн., стягнути солідарно з ДКС України та Управління м. Запоріжжі ГУДКС України в Запорізькій області компенсацію, передбачену Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у розмірі 577,55 грн., стягнути солідарно з ДКС України та ГУДКС України в Київській області компенсацію, передбачену Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у розмірі 1604,18 грн., стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через ДКС України 710000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2020 справу направлено на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2020 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору та прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі ГУ ДКС України у Запорізькій області, Управління ДКС України в м. Запоріжжі Запорізькій області, ГУ ДКС України у Київській області, ДКС України, треті особи ГУ ПФУ в Запорізькій області, ГУ ПФУ в Київській області, про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання судових рішень на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», втрат від знецінення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та моральної шкоди та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, надано відповідачам строк для подання відзиву на позов, а позивачу – відповіді на відзив.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися. Позивач ОСОБА_1 надала судові заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність її представника. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідачів ГУ ДКС України у Запорізькій області та ДКС України, Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжі Запорізькій області вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки основні вимоги позивача стосуються виплати частини доходів у вигляді грошової допомоги (адміністративні правовідносини), які за рішенням адміністративного суду стягнуто з суб`єкта владних повноважень, а тому заявлені вимоги на підставі статті 625 ЦК України також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися. Про місце, час і дату судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи. Причини неявки у судове засідання суду не повідомлено.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

03.03.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 200/6986/17, провадження № 61-4705св19 зробив наступний висновок: «У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА, ГУ Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду.

Судами встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов позивача до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо призначення та виплати не в повному обсязі разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА заборгованість із допомоги, передбаченої статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005 рік у розмірі 2 326,00 грн.

У зазначеному рішенні встановлено протиправність дій Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА як суб`єкта владних повноважень.

Вказане судове рішення виконано лише 26 січня 2017 року шляхом здійснення перерахунку коштів Державною казначейською службою України у розмірі 2 326,00 грн.

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення, як акта правосуддя.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати) не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а лише як спосіб захисту порушеного права на їх отримання, трансформує та підтверджує існуючи зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень) та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень, не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема, щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатися судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

За положеннями статті 17 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як встановлено судами, позивач у справі № 2а-717/09/0470 оскаржував дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА як суб`єкта владних повноважень щодо призначення, нарахування та виплати йому разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» саме в порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим, у цій справі, посилаючись на тривале невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, позивач просив суд стягнути компенсацію, передбачену положеннями статті 625 ЦК України.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Аналогічні правові викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У пункті 44 вказаної постанови зроблено висновок про те, що при вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

Таким чином, з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Оскільки основні вимоги стосуються виплати частини доходів у вигляді грошової допомоги (адміністративні правовідносини), які за рішенням адміністративного суду стягнуто з суб`єкта владних повноважень, а тому заявлені вимоги на підставі статті 625 ЦК України також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

З урахуванням зазначеного та релевантної практики Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення компенсації на підставі положень статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення, яким встановлено протиправність дій Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА як суб`єкта владних повноважень у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не встановили природи правовідносин, які виникли між сторонами та неправильно застосували норми процесуального права.

Щодо юрисдикції спору за вимогою про відшкодування моральної шкоди.

Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди у одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У справі, що переглядається, позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено у одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів робить висновок про те, що оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому і спір у цій справі за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 255, ст. 258–261, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжі Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Державної казначейської служби України, треті особи Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання судових рішень на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», втрат від знецінення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та моральної шкоди.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.

Вступну та резолютивну частини ухвали постановлено в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 01.06.2021.

В повному обсязі ухвалу складено 07.06.2021.

Суддя І.П. Соболєва