Ухвала суду № 97562948, 07.06.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

07 червня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/2930/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Грищенко Н.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Варги О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про виконання рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

28.05.2021 на адресу Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУПФУ в Чернігівській області) про виконання рішення суду від 01.10.2020 у справі №620/2930/20.

Розгляд вказаного звіту було призначено на 07.06.2021.

У судовому засіданні позивач не погодилась із поданим відповідачем звітом та зазначила, що ГУПФУ в Чернігівській області не виконано в повному обсязі рішення суду. Зокрема, внаслідок проведеного відповідачем перерахунку пенсії, її розмір зменшився у зв`язку із невірним відображенням у розрахунку отриманого нею заробітку за січень-лютий 2003 року.

Представник відповідача зазначив про повне виконання ГУПФУ в Чернігівській області рішення суду, про що зазначено у звіті.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, поданий ГУПФУ в Чернігівській області звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №620/2930/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, у тому числі, зобов`язано ГУПФУ в Чернігівській області провести ОСОБА_1 з 01.03.2019 перерахунок та виплату пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки та коефіцієнта збільшення показника в розмірі 1,17 (а з 01.05.2020 коефіцієнта збільшення показника в розмірі 1,11); із включенням до заробітку для обчислення пенсії матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3388 грн 90 коп., премії до державних, професійних свят та ювілейних дат (1/12) - 178,62 грн.; із виключенням з розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітної плати березня 2003 року, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 88-99, 129-133).

Надалі ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просила: визнати дії відповідача протиправними щодо часткового, не в повному обсязі виконання рішення суду від 01.10.2020 по справі №620/2930/20; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в частині: включення до заробітку для обчислення пенсії матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3388,90 грн., премії до державних, професійних свят та ювілейних дат 760,00 грн. = 1/12 – 178,62 грн.; перерахуванням помісячно коефіцієнтів заробітної плати та індивідуального коефіцієнта заробітної плати за 92 календарних місяці за період з 01.07.1995 по 28.02.2003; перерахуванням розміру пенсії і, відповідно, розміру доплати та їх виплатою.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 заяву ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у 20-денний строк з дня отримання цієї ухвали подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі №620/2930/20.

На виконання вказаної ухвали суду ГУПФУ в Чернігівській області подано звіт, у якому зазначено про виконання рішення суду від 01.10.2020, а саме: відповідачем проведено позивачу перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки та коефіцієнта збільшення показника в розмірі 1,17 (а з 01.05.2020 коефіцієнта збільшення показника в розмірі 1,11); врахуванням при розрахунку пенсії періоду заробітної плати за 92 місяці з 01.07.1995 по 28.02.2003 та виключено з розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітної плати березень 2003 року. Щодо врахування при обчисленні пенсії матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань ГУПФУ в Чернігівській області зазначило, що вказані виплати зараховані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу. Суму премії до державних, професійних свят та ювілейних дат включено в заробіток ОСОБА_1 за січень 2003 року. Таким чином, заробітну плату для розрахунку пенсії позивачу обчислено за період з 01.07.1995 по 30.06.2000 та за даними персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 28.02.2003.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

В постанові від 3 квітня 2019 року у справі №820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши наведені у звіті пояснення та наявні у матеріалах справи протоколи призначення/перерахунку пенсії ОСОБА_1 , суд встановив, що дійсно на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 ГУПФУ в Чернігівській області проведено позивачу перерахунок пенсії. При проведенні вказаного перерахунку для обчислення пенсії позивача враховано її заробітну плату за період з 01.07.1995 по 30.06.2000 та з 01.07.2000 по 28.02.2003 – за даними персоніфікованого обліку (а.с. 222-223 т.1). У зв`язку з наведеним, заробітна плата ОСОБА_1 для обчислення пенсії за січень 2003 року склала 1058,17 грн. (з врахуванням 178,62 грн. премії), а за лютий – 0,00 грн. (а.с. 39-41 т.2). Разом з тим, відповідно до матеріалів пенсійної справи, до перерахунку пенсії на виконання рішення суду, сума заробітної плати ОСОБА_1 за вказаний вище період становила 1673,13 грн. та 1103,80 грн. відповідно (а.с. 16-18 т.1).

У поданому звіті ГУПФУ в Чернігівській області зазначає, що у квітні 2021 року пенсійна справа позивача була перевірена та приведена у відповідність з 01.09.2019 відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, наявних на теперішній час. Зокрема, під час перевірки було встановлено, що суми заробітної плати в індивідуальних відомостях за період з 2000 по 2003 рік на теперішній час відрізняються від сум, що були в даних СПОВ на час призначення пенсії. Відповідно до довідки ГУ ДПС у Чернігівській області про заробітну плату за період роботи з січня 2001 року по березень 2003 року, суми заробітної плати більші, ніж в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до наявних у матеріалах справи Індивідуальних відомостей про застраховану особу, сума заробітку ОСОБА_1 , що враховується для пенсії за січень 2003 року становить 1673,13 грн., за лютий 2003 року – 1103,80 грн. (а.с. 24 т.2). За таких обставин, суд вважає, що виключення вказаних сум із розрахунку при обчисленні пенсії ОСОБА_1 є неправомірним, оскільки позивач не може нести відповідальність за неточності та помилки у системі персоніфікованого обліку, наявні на даний час.

З урахуванням наведених обставин справи, характеру спірних правовідносин, суд вважає за необхідне визнати поданий ГУПФУ в Чернігівській області звіт про виконання рішення суду від 01.10.2020 у справі №620/2930/20 таким, що не підтверджує належним чином виконання рішення суду .

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне встановити новий строк для подання відповідачем звіту про виконання судового рішення в цій справі, з одночасним попередженням про відповідальність керівника суб`єкта владних повноважень за повторне невиконання рішення суду.

Разом з тим, суд наголошує, що невиконання судового рішення тягне за собою кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність та застосування штрафних санкцій.

Кримінальна відповідальність настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, а також умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України (стаття 382 Кримінального кодексу України).

Адміністративна відповідальність настає за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в ній порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду( стаття 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Цивільна відповідальність настає за завдання шкоди невиконанням судового рішення, тобто шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування (стаття 1173 Цивільного кодексу України), відшкодовується за загальними правилами, встановленими цивільним законодавством України.

Дисциплінарна відповідальність настає за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить особу як державного службовця або дискредитує заклад, установу, підприємство чи державний орган, в якому особа працює, в тому числі й за невиконання судових рішень.

Враховуючи наведене, та зважаючи на те, що ГУПФУ в Чернігівській області, всупереч вимог статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконується належним чином рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №620/2930/20, суд вважає за необхідне встановити відповідачу новий строк для подання звіту про виконання рішення суду - п`ятнадцять днів з дня отримання даної ухвали.

Керуючись статтями 241-243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області в прийнятті звіту про виконання рішення суду у справі №620/2930/20.

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі №620/2930/20 - п`ятнадцять днів з дня отримання даної ухвали.

Попередити Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про можливість накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу, передбаченого частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повторного невиконання рішення суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану ухвалу.

Повний текст ухвали складено 10.06.2021.

Суддя С.В. Бородавкіна