Рішення № 97562139, 09.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2021 року Справа №480/2609/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2609/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення матеріальної допомоги, грошової компенсації та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3022 Національної гвардії України (далі - відповідач, Військова частина 3022), в якому просить:

1. Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.

2. Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на його користь грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у сумі 7606 грн. 91 коп.

3. Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 06.05.2019 по день подання даного позову, тобто по 25.03.2021р. в розмірі 246159,03 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що при звільненні зі служби, військовою частиною не проведено з позивачем розрахуноку щодо виплати грошової за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та на прохання позивача не було виплачено грошову матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань. Тому позивач вважає, що з відповідача на його користь підлягає стагненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку) за період із 06.05.2019 по день подання позовної заяви 25.03.2021 (689 днів), виходячи із розрахунку 357,27 грн. в день, у розмірі 246159,03 грн.

Ухвалою суду від 01.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивачу матеріальна допомога не надавалась у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 до командування Військової частини 3022 з рапортами (заявами) про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не звертався в 2019 році. Відповідно, комісією Військової частини 3022 не розглядалось питання щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань станом на 2019.

Також зазначає, що Військова частина 3022 відповідно до призначення здійснює охорону та оборону Шосткинського казенного заводу "Зірка" та Шосткинського казенного заводу "Імпульс". Військова частина 3022 здійснює функції відповідно пункту 5 частини 1 статті 2 Закону України "Про Національну гвардію України", згідно наказу МВС України від 03.07.2014 № 625 "Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об`єктів та спеціальних вантажів Національної гвардії України". Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 628 "Про затвердження переліку ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об`єктів, що підлягають охороні Національною гвардією", Шосткинський казенний завод "Зірка" та Шосткинський казенний завод "Імпульс" підлягають охороні Національною гвардією України.

Пунктом 93 додатку 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 визначена посада молодший контролер, позивач перебував на цій посаді з 2010 по 2017 рік.

Пунктом 99 додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. №702 визначена посада стрілець, позивач перебував на цій посаді з 2017 по 2018 рік.

Встановлено та доведено лише факт того, що позивач за оскаржуваний період перебував на посадах, молодшого контролера та стрільця.

Такі посади, як гранатометник, старший стрілець відсутні в переліку військових посад з охорони Шосткинського казенного заводу "Зірка" та Шосткинського казенного заводу "Імпульс" відповідно додатку 3 Постанови № 702. Тому позивач, перебуваючи на посадах гранатометника, старшого стрільця, не набув права на додаткову відпустку, передбачену Постановою № 702.

Для отримання права на додаткову щорічну відпустку відповідно до п. 4 статті 10-1 Закону України № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702, а відповідно і грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XI, необхідно перебувати на військовій посаді, виконання обов`язків військової служби за якою пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Лише наявність вищеперерахованих обставин/навантажень і дає право на щорічну додаткову відпустку, а відповідно і компенсацію при звільненні.

Позивач до виключення зі списків особового складу не звертався з відповідними рапортами (заявими) про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Постанови №702, тому відповідачем виплата такої компенсації не проводилася.

В межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки при звільненні з військової служби та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

При цьому невиплата позивачу всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (а.с. 25-28).

Суд, перевіривши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом командира Військової частини 3022 (по стройовій частині) від 06.05.2019 № 94, прининено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону, звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказом командира військової частини 3022 від 02.05.2019 № 19 о/с (у зв`язку з закінченням строку контракту).

Відповідно до пункту 6 розділу XVII Інструкції про порядок виплати-грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців Національної гвардії України та іншим особам, ствердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, наказано виплатити: премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 06 травня 2019 року в розмірі 135 % посадового окладу; одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 (дванадцять) повних календарних років служби (а.с. 7).

На заяву позивача, відповідач листом від 15.11.2020 № 2/22-1671 повідомив позивача, що виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до Постанови КМУ від 01.08.2012 № 702, протягом 2015- 2020 років при звільненні не виплачувалася у зв`язку з відсутністю асигнувань та кошторисних призначень на 2020 рік.

ОСОБА_1 у 2014 році додаткову відпустку використав. За 2015-2016 роки ним дійсно не було використано 16 діб (по 8 діб за кожен рік). За 2017 рік не використав 5 діб пропорційно фактичному часу виконання обов`язків відповідно до Постанови КМУ від 01.08.2012 № 702. Посади гранатометника та старшого стрільця в переліку посад відсутні. Всього не використано 21 доба додаткової відпустки (а.с. 9).

Разом з даним листом, Військовою частиною 3022 Національної гвардії України було надано позивачу розрахунок компенсації за додаткову відпустку, відповідно до якого, компенсація за додаткову відпустку 21 календарний день за 2015-2017 рік становить 7606,91 грн. (а.с. 10).

Листом від 28.12.2020 № 2/22/7-2238 на лист позивача, відповідачем надано відповідь зокрема, повідомлено що позивач дійсно проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3022 Національної гвардії України в посадах молодшого контролера з 22.09.2010 по 28.09.2017; старшого стрільця з 28.09.2017 по 02.01.2018; з 02.04.2018 по 06.05.2019 та гранатометника з 02.01.2018 по 02.04.2018, але у зв`язку з настанням особливого періоду надання щорічних додаткових відпусток в кількості 8 днів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" (зі змінами) було призупинено.

Також повідомлено, що грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується за наявності коштів, а так як у кошторисі на 2019 рік кошти на неї не затверджені - виплата не проводилась (а.с. 11).

При цьому, оскільки відповідачем не було здійснено виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п 1 та 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

З довідки Військової частини 3022 Національної гвардії України від 16.04.2021 № 151 вбачається, що позивач з 22.09.2010 по 28.09.2017 проходив військову службу за контрактом на посаді молодшого контролера 1-ї спеціальної комендатури 1-го стрілецького батальйону, а з 28.09.2017 по 02.01.2018 на посаді стрільця 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону, Військової частини 3022, яка здійснює охорону та оборону Шосткинського казенного заводу "Зірка та Шосткинського казенного заводу Імпульс (а.с. 32).

Відповідно до Переліку військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (додаток № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, далі - Перелік), посади військовослужбовців, які здійснюють охорону державних підприємств "Горлівський хімічний завод", "Павлоградський хімічний завод", Шосткинського казенного заводу "Зірка" та Шосткинського казенного заводу "Імпульс", Донецького казенного заводу хімічних виробів, Рубіжанського казенного хімічного заводу "Зоря", зокрема, молодшого контролера та стрільця (п. 93. 99 Переліку) відносяться до посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки складає 8 календарних днів.

Тобто позивач має право на щорічну додаткову відпустку пов`язану з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Посилання відповідача у відзиві на те, що лише факт перебування на посаді не дає права позивачеві на отримання додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, суд вважає необгрунтованими, оскільки нормативно-правовий акт, який регулює спірні правовідносини, не ставить у залежність набуття права на спірну відпустку від фактичного часу виконання таких обов`язків, наявності наказу командира тощо, а визначає вказане право на додаткову відпустку виключно з фактом перебування на посаді згідно Переліку.

В свою чергу, відповідно до абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у т.ч. в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

При цьому твердження представника відповідача, що позивач не звертався із відповідними рапортами чи заявами про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, а тому йому і не була виплачена дана грошова компенсація, суд вважає безпідставними, оскільки, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", при цьому законодавством не передбачено обов`язок військовослужбовця ані в період проходження служби, ані перед звільненням подавати заяву про виплату даної компенсації.

Крім того суд звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався до Військової частини 3022 із заявою, за результатами розгляду якої листом від 15.11.2020 № 2/22-1671 відповідач повідомив позивача, що виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до Постанови КМУ від 01.08.2012 № 702, протягом 2015-2020 років при звільненні не виплачувалася у зв`язку з відсутністю асигнувань та кошторисних призначень на 2020 рік.

Разом з даним листом, Військовою частиною 3022 було надано позивачу розрахунок компенсації за додаткову відпустку, відповідно до якого, компенсація за додаткову відпустку 21 календарний день за 2015-2017 рік становить 7606,91 грн. (а.с. 10), суму якої позивач просить стягнути з Військової частини 3022.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

При цьому суд зазначає, що відповідачем було самостійно визначено кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки за 2015-2017 р. та нараховано суму її компенсації, що підтверджується розрахунком Військової частини 3022 Національної гвардії України, який міститься в матеріалах даної справи (а.с. 10). Доказів про виплату грошової компенсації за невикористані дні інших видів додаткових відпусток, до суду не надано.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2015-2017 роки, за 21 календарний день, в сумі 7606,91 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до розділу XX "Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за № 405/31857 (далі - Інструкція № 200) передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Пунктом 2 розділу XX Інструкції № 200 визначено, що матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Згідно п. 10 розділу XX Інструкції № 200 матеріальна допомога за минулий рік у поточному році не виплачується.

Із системного аналізу вказаних вище норм суд робить висновок, що надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом командира Військової частини 3022, яке він може застосовувати при певних обставинах, у встановленому порядку, а не обов`язком. Тобто, надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу не є обов`язковою виплатою.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позивачу матеріальна допомога не надавалась у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 до командування Військової частини 3022 з рапортами (заявами) про виплату йому матуріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не звертався в 2019 році. Відповідно, комісією Військової частини 3022 не розглядалось питання щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань станом на 2019.

Ухвалою суду від 27.04.2021 у позивача витребовувались докази на підтвердження того, що позивач звертався (та коли саме звертався) в період проходження служби за контрактом у Військовій частині 3022 з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Вказану ухвалу суду позивач отримав 13.05.2021, однак на виконання вимог суду доказів зверненя в 2019 році до відповідача з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не надано.

Отже, невиплата такої допомоги не може бути порушенням прав позивача на отримання такої допомоги, оскільки, як зазначено вище, виплата допомоги є надається на підставі рапорту і є правом а не обов`язком, з урахуванням конкретних обставин та випадків військовослужбовців та у межах асигнувань.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітоку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 06.05.2019 по день подання даного позову, тобто по 25.03.2021 в розмірі 246159,03 грн., суд зазначає наступне.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові-позивачу всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.

Тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами дро стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

З огляду на вищевикладене та у зв`язку з тим, що фактичного розрахунку по виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2015 по 2017 рік, за 21 календарних днів в сумі 7606,91 грн. відповідач з позивачем не провів, суд доходить до висновку про передчасність вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та відмовляє в їх задоволеннні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення матеріальної допомоги, грошової компенсації та середнього заробітку – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України (вул. Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я в сумі 7606,91 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска