Рішення № 97561527, 09.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2602/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0998 (81001, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ – 07652444) в якій позивач просить стягнути грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) у розмірі 65653, 91 грн., за період із 16.08.2017 року по 29.01.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема у військовій частині А0998 та наказом командира від 12.07.2017 № 131, був звільнений в запас. Після звільнення зі служби позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період 2016 -2017 років та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №380/6144/20 Військову частину А0998 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року, із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації. Кошти щодо виплати грошової компенсації за індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року надійшли на картковий рахунок позивача 09 вересня 2020 року у сумі 57233, 45 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 380/5099/20 Зобов`язано Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки.Кошти щодо виплати невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій надійшли на картковий рахунок позивача 29 січня 2021 в сумі 7349,39 грн. Позивач вважає, що у даному випадку суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який становить період з 16.08.2017 (перший день після звільнення з військової служби) по 29.01.2021 (день виплати коштів). З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03 березня 2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

23 березня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене наказом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Крім того, відповідачем зазначено, що норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є нормами спеціального законодавства, якими не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців, натомість передбачено не виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди до часу проведення з ним усіх розрахунків. При цьому, відповідач зазначає, що норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства. Разом із тим, спеціальним законодавством нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачено. При цьому, відповідач зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства. З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з витягу з наказу командира військової частини А0998 (по стройовій частині) від 15.08.2017 № 46 капітана ОСОБА_1 , командира кулеметного взводу 2 механізованого батальйону військової частини А0998, з 15.08.2017 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 380/6144/20 позов ОСОБА_1 , задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року. Зобов`язано Військову частину А0998 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 07652444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року, із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації. 29 січня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 380/6144/20 військова частина А0998 виплатила позивачу, індексацію грошового забезпечення у розмірі 41871, 78 грн., що підтверджується копією виписки банку від 29 січня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 380/5099/20 позов ОСОБА_1 , задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки. Зобов`язано Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки.

29 січня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 380/5099/20 військова частина А0998 виплатила позивачу, індексацію грошового забезпечення у розмірі 7349, 39 грн., що підтверджується копією випискою банку від 29 січня 2021 року.

Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2017 року по 29 січня 2021 року відповідач у день його звільнення з військової служби не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, вона має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 16 серпня 2017 року до дня фактичного розрахунку - 29 січня 2021 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) у розмір 65653, 91 грн., з 16 серпня 2017 року до дня фактичного розрахунку - 29 січня 2021 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частини 1-4 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Посилання відповідача у відзиві на позов на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки проведено 21 січня 2021 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновків, згідно із якими з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: “З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні”.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 з 15 серпня 2017 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексації грошового забезпечення та грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки такі виплачені лише 29 січня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №380/6144/20 та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі №380/5099/20.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 16 серпня 2017 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 29 січня 2021 року включно (день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою про доходи ОСОБА_1 підтверджується те, що у червні та у липні 2017 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано 8114, 40 грн., та 5683, 20 грн., за кожен місяць, а кількість відпрацьованих робочих днів позивача у ці місяці становила по 30 та 31 днів.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 226,19 гривень (8114,40 гривень + 5683,20 гривень: 61 робочих днів у червні 2017 року та у липні 2017 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 285 451,78 грн (226,19*1262 робочих днів за період з 16 серпня 2017 року по 29 січня 2021 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення в розмірі 41871, 78 грн., та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 7349,39 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 41871, 78 грн/285451,78 грн (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,14.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 226,19 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,14 х 1262 (днів затримки розрахунку) = 39 963,24 гривень.

Разом з тим, як вже зазначалося судом 29 січня 2021 позивачу виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 7349,39 гривні.

Отже для обчислення середнього заробітку за період із 16 серпня 2017 по 29 січня 2021 із розрахунку 226,19 грн в день за затримку терміном 1262 дні у сумі буде становити 285451, 78 грн (226,19 грн * 1262 дні).

Відтак, істотність частки суми компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 7349, 39 грн/ 285 451, 78 грн (сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,025.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 226, 19 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,025 х 1262 (днів затримки розрахунку) = 7136, 29 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 47 099, 53 грн (39 963,24 грн. + 7136, 29 грн) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд –

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задоволити частково.

Стягнути з військової частини Військової частини А 0998 (81001, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ – 07652444) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2017 року по 29 січня 2021 року в розмірі 47 099, 53 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 0998 (81001, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ – 07652444) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 735,78 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 червня 2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна