Рішення № 97561429, 01.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року справа №380/7509/20

зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Середа О.-В.І.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків ДФС про стягнення середнього заробітку у зв`язку з невиплатою належних грошових сум при звільненні,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 11-г, м.Київ, 04119; код ЄДРПОУ: 39440996), в якому просить суд стягнути з Офісу великих платників податків ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 66 026,90 грн, у зв`язку з невиплатою належних грошових сум при звільненні.

Посилається на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі №1.380.2019.004407, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020, визнано протиправним та скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31 липня 2019 року №728-0 “Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора юридичного відділу Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за п.2 ст.36 КЗпП України, ч.2 ст.85 Закону України “Про державну службу“ в частині звільнення з 02 серпня 2019 року за п.2 ст.36 КЗпП України, ч.2 ст.85 Закону України “Про державну службу“. Поновлено ОСОБА_1 , на посаді головного державного інспектора юридичного відділу Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 03.08.2019. Стягнуто з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, вул. Дегтярівська, 11-г, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.08.2019 у розмірі 57 074,10 грн. без врахування податків та зборів. 26.12.2019 позивач подала заяву про звільнення. Зазначає, що при звільненні їй не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Остаточний розрахунок відповідачем проведено 22.06.2020. Відтак, період з 27.12.2019 по 21.06.2020 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулась до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю та стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що усі належні суми позивачеві були виплачені у день звільнення та проведено з працівником повний розрахунок, а отже відсутня будь-яка відповідальність відповідача відповідно до ст.117 КЗпП. Окрім того зазначає, що сума стягнення в розмірі 66 026,90 грн не грунтується на правовій основі та жодними документами не підтверджена. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 21.09.2021 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.05.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про розгляд справи. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі №1.380.2019.004407, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31 липня 2019 року №728-0 “Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора юридичного відділу Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за п.2 ст.36 КЗпП України, ч.2 ст.85 Закону України “Про державну службу“ в частині звільнення з 02 серпня 2019 року за п.2 ст.36 КЗпП України, ч.2 ст.85 Закону України “Про державну службу“. Поновлено ОСОБА_1 , на посаді головного державного інспектора юридичного відділу Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 03.08.2019. Стягнуто з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, вул. Дегтярівська, 11-г, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.08.2019 у розмірі 57 074,10 грн. без врахування податків та зборів.

Наказом від 18.06.2020 №81-О ОСОБА_1 з 26.12.2019 звільнено з роботи, на підставі заяви позивача про звільнення за власним бажанням від 26.12.2019.

26.03.2020 позивачу нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8107,88 грн (з врахуванням податків та зборів).

22.06.2020 позивачу нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 794,63 грн (з врахуванням податків та зборів).

Позивач вважає, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу остаточно нараховано лише 22.06.2020, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 27.12.2019 по 21.06.2020. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 22.06.2020 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, то суд вважає, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 27.12.2019 по 21.06.2020.

Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.

Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 по справі №1.380.2019.004407 позивачу нараховано грошові кошти в розмірі 8107,88 грн (з врахуванням податків та зборів) та 41794,63 грн (з врахуванням податків та зборів).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено 22.06.2020, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 27.12.2019 року по 21.06.2020 року за затримку терміном 118 днів.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

В позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток в розмірі 66 026,90 грн.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Середньоденна заробітна плата позивача за червень та липень 2019 року становить 559,55 грн. ((9195,80+13746,02):2):((18+23):2).

Враховуючи, що недоплачена сума середнього заробітку за вимушений прогул становить 49 902,51 грн і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66 026,90 грн. (118 днів затримки розрахунку*559,55 грн) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 49 902,51 грн/66 026,90 грн (сума середнього заробітку за вимушений прогул/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,75. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 559,55 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,75х 118 (днів затримки розрахунку) = 49 520,17 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 49 520,17 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково та стягнення з Офісу великих платників податків ДФС на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплата середнього заробітку за вимушений прогул) за період з 27.12.2019 по 21.06.2020 в сумі 49 520,17 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Офісу великих платників податків ДФС (місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 11-г, м.Київ, 04119; код ЄДРПОУ: 39440996) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплата середнього заробітку за вимушений прогул) за період з 27.12.2019 по 21.06.2020 в сумі 49 520 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) грн 17 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 11-г, м.Київ, 04119; код ЄДРПОУ: 39440996) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 09 червня 2021 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна