Ухвала суду № 97561312, 09.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/8569/21

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

09 червня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Коморного О.І.

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

за участю:

представника позивача Лопатинська Я.Р.

представник відповідача 1 не прибув

представника відповідача 2 Шебец Х.В.

представник третьої особи не прибув

розглянув у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та зобов`язання Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК».

В с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати бездіяльність Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Франківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) протиправною;

- зобов`язати Яворівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Франківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) зняти арешт з усього належного позивачці на праві власності нерухомого майна та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 03.11.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 30.11.2020 дізналася згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, про наявний запис про арешт на все нерухоме майно, яким володіє на праві власності на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: 44432203, виданий 03.11.2014 старшим державним виконавцем ВДВС Яворівського РУЮ Львівської області Пікулою Олегом Богдановичем, Обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції. Дана інформація станом на сьогодні актуальна згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта номер 258149757 від 25.05.2021. Вказує, що звернулася до Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із проханням надати інформацію стосовно вказаного вище арешту та 10.12.2020 отримала відповідь від Відповідача 1 від 02.12.2020 вих.№55489, про те, що в провадженні відділу перебувало виконавче провадження № 4443203 з примусового виконання виконавчого листа №460/3857/13-ц виданого 18.06.2014 Яворівським районним судом Львівської області про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 26032,21 грн. У зв`язку з невиконанням виконавчого документа у виконавчому провадженні було накладено арешт на майно боржника. Вказує, що про наявність спору, що розглядався Яворівським районним судом Львівської області ще у 2013 році у справі №460/3857/13-ц, ані про Рішення у даній справі від 12.12.2013 не було відомо взагалі. Зазначає, що 18.12.2014 державним виконавцем на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови) винесено постанову про закриття виконавчого провадження. Позивачка зазначає, що 11.05.2021 було погашено усю встановлену вищезазначеним Рішення Суду заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк», а саме сплачено: 25 774,47 грн заборгованості по кредиту згідно Рішення Яворівського районного суду Львівської області по справ №460/3857/13-ц від 12.12.2013 та 251,74 грн оплата судового збору згідно Рішення Яворівського районного суду Львівської області по справ №460/3857/13-ц від 12.12.2013, про що свідчать Квитанції №0.0.2118491724.1 від 11.05.2021р. та№ 0.0.2118493556.1. Відтак вважає, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , є також встановлення судом зобов`язання для відповідача-1 та відповідача-2, як відповідних уповноважених органів, що наділені повноваженнями зняти арешт усього нерухомого майна, що належить на праві власності позивачки.

Ухвалою суду 02.06.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду на 09.06.2021.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти позову.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено з матеріалів справи згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, про наявний запис про арешт на все нерухоме майно на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: 44432203, виданий 03.11.2014 старшим державним виконавцем ВДВС Яворівського РУЮ Львівської області Пікулою Олегом Богдановичем, Обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції.

Судом встановлено з листа Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 02.12.2020 №55489, що у провадженні відповідача перебувало виконавче провадження № 4443203 з примусового виконання виконавчого листа №460/3857/13-ц виданого 18.06.2014 Яворівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 26 032, 21 грн. У зв`язку з невиконанням виконавчого документа у виконавчому провадженні накладено арешт на майно боржника.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно ч. 1 ст. статті 447 ЦПК, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Заявник є стороною виконавчого провадження (боржником) з виконання виконавчого листа, виданого Яворівським районним судом Львівської області на виконання рішення по цивільній справі, тому позивач не позбавлений права звернутись до Яворівським районним судом Львівської області за нормами Цивільно-процесуального Кодексу України для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Слід зазначити, що визначальною відмінністю адміністративної юрисдикції є те, що особа звертається за захистом від неправомірних дій чи бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень.

У цьому випадку, позивач не оскаржує правомірність накладення арешту на все його майно в 2014 році згідно Постанови від 03.11.2014, а лише просить зобов`язати зняти вказаний арешт у зв`язку із сплатою боргу, оскільки такий на сьогоднішній день порушує його право мирно володіти майном.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій або бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового, приватного права чи інтересу. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 826/12775/15, від 04.02.2020 р. у справі № 910/7781/19.

Шостого березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/23588/19, адміністративне провадження № К/9901/3619/20 (ЄДРСРУ № 88062088) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності оскарження дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно.

Верховний Суд зазначив, що частинами першою та п`ятою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Верховний Суд вказав, що виходячи з приписів частин 3-5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» в разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Арешт може бути знятий за рішенням суду.

Із наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише в разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як зазначено Великою палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 р. у справі № 826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас статтею 59 цього закону законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно.

Верховний Суд у вказаній Постанові вказав, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.

Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Такі висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 340/25/19.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 911/1247/18).

Окрім цього, Верховний Суд констатує, що оскільки, особа є відповідачем у цивільній справі та є боржником у виконавчих провадженнях (за виконавчим листом у цивільній справі) з примусового виконання цього рішення, то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17; від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, від 12 лютого 2020 у справі №813/1341/15 (11-38апп19), від 05 травня 2020 №554/8004/16-ц (14-431цс19), у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19.

Суд також зазначає, що вирішуючи питання забезпечення єдності судової практики (у зв`язку з різною практикою) та залишаючи попередні судові рішення без змін, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Повстанові від 24.05.2021 (справа 712/12136/18) зробив такі правові висновки.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.

Оскільки позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №4443203 з примусового виконання виконавчого листа №460/3857/13-ц виданого 18.06.2014 Яворівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 26 032, 21 грн., то дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Водночас, згідно вимог ч.1 ст.239 КАС України, суд роз`яснює позивачеві про віднесення даної справи до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Провадження у справі № 380/8569/21 а позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та зобов`язання Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вчинити дії, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» – закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддями.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений та проголошений у відповідності до вимог ч.1 ст.271 КАС України 09.06.2021.

Суддя Коморний О.І.