Ухвала суду № 97561167, 09.06.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 червня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2750/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Рубіжанського управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Рубіжанського ОУПФУ Луганської області), в якому позивач просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з липня 2016 року;

2) зобов`язати відповідача поновити виплатити позивачу суму недоотриманої пенсії за період з липня 2016 року.

Ухвалою суду від 02 червня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом п`яти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою; доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи позовної заяви з доданими письмовими доказами.

04 червня 2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано скрін з поштової програми як доказ надіслання відповідачу позову з додатками, та заява про поновлення процесуального строку.

В обґрунтування заяви про поновлення процесуального строку позивач зазначив, що системний аналіз статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку – для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, позивач вважає, що його право щодо виплати раніше призначеної, нарахованої та невиплаченої пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким іншим строком. Також позивач посилався на правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Позивач зазначає, що необхідними умовами застосування частини другої статті 46 Закону № 1058-IV адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу – наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій. Позивач вважає, що оскільки він звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата йому пенсії підлягає поновленню з моменту її припинення. Позивач зазначив, що аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Просив визнати причину пропуску з адміністративним позовом поважною та визнати, що виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Розглянувши заяви надані на усунення недоліків позовної заяви з додатками, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк для усунення недоліків.

Вирішуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі про перерахування пенсії або відсутність перерахування пенсії особа має дізнатися в тому місяці, в якому пенсія нею не отримана. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було припинено нарахування та виплату пенсії.

Отже, з дня не отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після не отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо відсутності перерахування пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

З огляду на матеріали позовної заяви, вбачається, що позивач звертає до суду вимогу про поновлення виплати пенсії позивачу з липня 2016 року.

Отже, не отримавши пенсійні виплати в липні 2016 року позивач вже був обізнаний про порушення своїх прав.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.».

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справі «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).

В постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у зазначеній справі звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Таким чином, позиваа, звернувшись у травні 2021 року до суду з даною позовною заявою, пропустив строк звернення до суду.

Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивач не зазначив причин, що перешкоджали йому звернутися до суду у 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роках та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2016 по 2020 роки, перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.

Щодо доводів позивача, що звернення до суду з позовними вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не обмежене будь - яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-I «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» V визначено що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Однак матеріали позовної заяви не містять доказів, що після зупинення виплати пенсії позивачу в липні 2016 року, органом Пенсійного фонду продовжувалась нарахування пенсійних сум. Наданий протокол/розпорядження щодо призначення/перерахунок пенсії свідчить лише про перерахунок розміру пенсії позивача у зв`язку зі зміною показнику прожиткового мінімуму та доказує призначення позивачу пенсії довічно, однак не підтверджує нарахування позивачу пенсії з липня 2016 року.

Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що строк звернення до суду необмежений часом.

Судом відхиляється посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 № 573/1759/17, з огляду на пізніше сформовані у часі правові висновки щодо застосування строку звернення до суду у справах даної категорії, зокрема, у в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку, не зазначивши існування обставин, що об`єктивно перешкоджали особисто позивачеві з`ясувати стан справ починаючи з липня 2016 року при неотриманні щомісячних пенсійних виплат.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду представником позивача не підтверджено жодним належним доказом.

З урахуванням викладеного, підстави, зазначені представником позивача в клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнаються судом неповажними.

Таким чином, позивачу слід звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку.

Крім того, суд в ухвалі від 02 червня 2021 року зазначив, що у відповідності до частини дев`ятої статті 44 КАС України позивач має надати доказ надсилання листом з описом вкладення відповідачу позовної заяви з доданими письмовими доказами.

Позивачем надано до суду як доказ надіслання відповідачу позовної заяви з доданими письмовими доказами скрін з поштової програми.

Однак у відповідності до вимог частини дев`ятої статті 44 КАС України скрін з поштової програми не може вважатися належним доказом надіслання відповідачу позовної заяви з доданими письмовими доказами, оскільки надіслання має бути здійснене саме листом з описом вкладення.

Отже позивачем вимоги ухвали суду в частині надання доказу надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи позовної заяви з доданими письмовими доказами не виконані.

Згідно з частиною другою статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За приписами частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до частини третьої статті 121 КАС України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Частиною шостою статті 121 КАС України визначено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на п`ять календарних днів з дня отримання ухвали про продовження строку.

Керуючись статтями 121, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п`ять) календарних днів з дати отримання даної ухвали.

Запропонувати позивачу протягом п`яти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:

- обґрунтованого клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними доказами;

- доказу надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи позовної заяви з доданими письмовими доказами.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позов.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.В. Захарова