Рішення № 97560797, 30.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 року № 320/6056/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 20.05.2020 року №0055365305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюване рішення було прийнято ГУ ДПС у Київській області внаслідок бездіяльності та безвідповідальності відповідних посадових осіб відповідача, причетних до підготовки та прийняття вказаного рішення, оскільки отримавши на початку 2019 року вимогу про сплату боргу з єдиного внеску, позивач зробив все для з`ясування причин виникнення вказаного боргу, після чого виконав всі вимоги контролюючих органів для приведення інтегрованої картки платника у відповідність до поданої звітності з єдиного внеску за 2017 рік. Крім того, зазначив, що рішенням ДПС України від 18.02.2021 за №3810/6/99-00-06-02-01-06 про розгляд скарги повідомлено позивача, що 11.01.2021 контролюючим органом проведено коригування інтегрованої картки платника, у зв`язку з чим заборгованість, на яку сформовано оскаржувану вимогу, не обліковується. Таким чином, вимога про сплату боргу від 10.11.2020 №0-26262-13 ГУ ДПС у Київській області вважається відкликаною, предмет оскарження – відсутній».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що податковий орган мав всі законодавчо визначені повноваження та підстави для винесення відносно позивача рішення від 20.05.2020 №0055365305. Всі дії відповідача здійснені в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, ним передбачений.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що доводи викладені у відзиві є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у Вишгородському управлінні ГУ ДПС у Київській області з 22.09.2015 на спрощеній системі оподаткування – платник 3 групи 15 %.

З 01.01.2017 по 01.04.2017 перебував на загальній системі оподаткування.

Позивачем у 2018 році було самостійно подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік №15026 від 09.02.2018 та задекларовано дохід у сумі 2112 грн..

Станом на 09.02.2018 в інтегрованій картці платника податків виникла недоїмка у сумі 1906,17 грн..

Позивач звернувся до ГУ ДПС у Київській області з заявою про зняття актуальності Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік №15026 від 09.02.2018.

У відповідь на подану заяву в червні 2019 року позивач отримав від ДФС України лист від 29.05.2019 №24760/6199-99-13-02-01-15, в якому було зазначено, зокрема, що: «ДФС підготовлено лист до Пенсійного фонду України щодо надання можливості повторного подання Вами Звіту за 2017 рік відповідно до вимог Порядку №435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.05.2018 №511)».

14 серпня 2019 року позивач повторно подав через Електронний кабінет платника (https://cabinet.tax.gov.ua) виправлений Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік. Прийняття Звіту за 2017 рік органами ДФС підтверджується Квитанцією №2.

Податковим органом було винесено податкові вимоги про сплату боргу від 14.11.2018 №Ф-136081-53 на суму 1897,71 грн.; від 13.02.2019 №Ф-136081-53 на суму 1894,89 грн.; від 10.05.2019 №Ф-40767-53 на суму 1889,07 грн.

Відповідач також прийняв рішення від 20 травня 2020 року за №0055365305 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 4474,74 грн. з них 3145,85 грн. - штраф, та 1328,89 грн. - пеня.

Отримавши від відповідача чергову вимогу про сплату боргу від І0 листопада 2020 року за №Ф-26262-13 на суму 6363,81 грн., 21 грудня 2020 року позивач оскаржив її в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

18 лютого 2021 року позивач отримав на електронну пошту копію рішення ДПС України від 18.02.2021 за №3810/6/99-00-06-02-01-06 про розгляд скарги. У рішенні ДПС України зазначено, зокрема, таке: "За даними інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості, станом на 31.10.2020, становила 6363,81 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-26262-13. Поряд з цим, 11.01.2021 контролюючим органом проведено коригування інтегрованої картки платника, у зв`язку з чим заборгованість, на яку сформовано оскаржувану вимогу, не обліковується. Таким чином, вимога про сплату боргу від 10.11.2020 №0-26262-13 ГУ ДПС у Київській області вважається відкликаною, предмет оскарження – відсутній».

Скрін-шоти з Електронного кабінету Позивача станом на 18 лютого 2021 року також підтверджують відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-УІ (далі - Закон №2464-УІ.)

Відповідно до п.2 ст.1 Закону №2464-УІ, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виключно Законом №2464-УІ визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст. 2 Закону №2464-УІ).

У відповідності до абз.4 ч.14 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Абзацом 7 ч.4 ст.25 Закону про ЄСВ передбачено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник единого внеску, узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абз.11 ч.4 цієї ж статті Закону про ЄСВ, у разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Згідно з п.4 ч.1 ст.6 Закону про ЄСВ, платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення податкового органу та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Частиною 4 статті 8 Закону про ЄСВ визначено, що порядок нарахування, обчислення і стати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до п. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.

Пункт 56.1 статті 56 ПК України, встановлює, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пункт 109.1 статті 109 ПК України зазначає, що «податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених ним Кодексом та іншим законодавством, контроль ні дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Судом встановлено, що позивач подав заяву про зняття актуальності звіту за 2017 рік, таким чином самостійно виправив помилку, натомість відповідач протягом десяти місяців не зняв «недоїмку» на ІКП позивача після подання останнім нової звітності.

Крім того, з рішення ДПС України від 18.02.2021 за №3810/6/99-00-06-02-01-06 про розгляд скарги вбачається, що за даними інтегрованої картки платника, загальна сума заборгованості, станом на 31.10.2020, становила 6363,81 грн. На підставі цих даних ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-26262-13. Поряд з цим, 11.01.2021 контролюючим органом проведено коригування інтегрованої картки платника, у зв`язку з чим заборгованість, на яку сформовано оскаржувану вимогу, не обліковується.

Вимога про сплату боргу від 10.11.2020 №0-26262-13 ГУ ДПС у Київській області вважається відкликаною, предмет оскарження – відсутній».

Таким чином, відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка обліковувалась на інтегрованій картці платника - ОСОБА_1 до 11.01.2021 і яка стала підставою для прийняття оскаржуваного рішення підтверджує, що рішення ГУ ДПС у Київській області №0055365305 від 20.05.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було винесено рішення № 0055365305 від 20 травня 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що винесене відповідачем рішення є протиправним. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на суму 840 грн. 80 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840 грн. 80 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Київській області.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1 та 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

За змістом статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 цього Кодексу щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду: договір про надання правничої допомоги адвокатом від 10.07.2020; Акт квитанція до прибуткового касового ордеру від 10.07.2020; детальний опис робіт; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2592; копія Акту №1 про надання послуг від 23.09.2020; копія квитанції до прибуткового касового ордера №01/09 від 24.09.2020.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу послуг є завищеною.

У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи та документи по справі, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840 грн. 80 коп. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення ГУ ДПС у Київській області від 20 травня 2020 року за №0055365305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) грн. 80 коп., з них: 2000 (дві тисячі) грн. - судові витрати на професійну правничу допомогу та 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. - судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.