Рішення № 97560701, 09.06.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2021 р. справа № 300/1163/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1349 про визнання протиправними дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 221 974, 10 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2021 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А 1349 (далі – відповідач) про визнання протиправними дії щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 29.03.2019 до 17.12.2020.

30.03.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995, внаслідок непроведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні (індексації грошового забезпечення) позивача стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 до 17.12.2020 в розмірі 221 974, 10 гривень.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві.

Клопотання відповідач про залишення позовної заяви без розгляду суд залишив без розгляду як необґрунтоване, оскільки перебігом строку звернення до суду є дата отримання позивачем довідки за № 350/484/1/408 від 10.03.2021 з відомостями про виплату позивачу індексації грошового забезпечення. Крім того, питання щодо строку звернення до суду з даним адміністративним позовом вирішено судом на стадії відкриття провадження у справі.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 в проходив військову службу в Військовій частині А1349.

Наказом командира Військової частини А 1349 (по строковій частині) за № 72 від 28.03.2019 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини А 1349 та усіх видів забезпечення, з 29.03.2019.

17.12.2020 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 4 431, 54 гривень.

Позивач, вважаючи, що внаслідок непроведення відповідачем своєчасного, повного розрахунку при його звільненні 29.03.2019 та здійснення такого розрахунку – 17.12.2020, то відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки на 629 календарних днів розрахунку при звільненні за період з 29.03.2020 до 17.12.2020 в розмірі 221 974, 10 гривень, звернувся до суду за даним адміністративним позовом.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Як встановив суд, позивача з 29.03.2019 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення здійснено 17.12.2021.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено індексацію грошового забезпечення, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Зі змісту статті 117 Кодексу законів про працю України є підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція висловлена Верховним Судому у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовна в даній адміністративній справі.

За такої правової позиції до обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

В даній адміністративній справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 27 403, 66 гривень (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 10 661, 63 гривень, грошове забезпечення за лютий 2019 року в розмірі 12 310, 49 гривень, індексація грошового забезпечення в розмірі 4 431, 54 гривень), з яких позивачу із затриманням до 17.12.2021 виплачено в розмірі 4 431, 54 гривень, що складає 16, 2 %.

Нарахований позивачу дохід суми грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 21 174, 51 гривень, а саме: у січні 2019 року – 8 864, 02 гривень, у лютому 2019 року – 12 310 гривень.

Розмір одноденного заробітку склав 358, 89 гривень (21 174, 51 гривень / 59 днів).

Затримка виплати індексації грошового забезпечення при звільненні позивача, 29.03.2019, допущено на строк до 17.12.2020, що складає 431 робочий день, а середній заробіток за час такої затримки складає – 154 681, 59 гривень (431 робочих днів х 358, 89 гривень – одноденний заробіток).

Враховуючи, що розмір простроченої заборгованості за період затримки на 431 робочих днів складає 16, 2 % від загального обсягу належного розрахунку при звільненні, то підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки в сумах пропорційних відсотковому значенню розміру простроченої заборгованості, в розмірі 25 058 гривень.

Таким чином, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 25 058 гривень середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 до 17.12.2020.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25 058 гривень, а позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Провадження в частині визнання протиправними дії щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі вимоги вирішені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 300/2224/20 від 13.11.2020, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов позивача підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у справі відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1349 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 221 974, 10 гривень задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А 1349 (індекс 76005, вулиця Чорновола, 119 А, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 08174283) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіть за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 25 058 (двадцять п`ять тисяч п`ятдесят вісім) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1349 (індекс 76005, вулиця Чорновола, 119 А, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 08174283) в частині вимог про визнання протиправними дії щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення – закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.