Рішення № 97560668, 10.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року Справа № 280/4157/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – Желтобрюхова Володимира Володимировича ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2020 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – ОСОБА_2 , до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000009-4605-0826 від 11.03.2020, яким визначено зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 160574,02 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000008-4905-0826 від 11.03.2020, яким визначено зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 135058,15 грн.

Крім того, просить судові витрати стягнути з Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2019 році ним були продані об`єкти нерухомості. Право користування земельними ділянкою під зазначеними об`єктами нерухомого майна, перейшло до інших осіб у зв`язку з набуттям ними права власності на нерухоме майно. Отже, з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, який відчужено. В зв`язку з чим вважає, що спірні рішення були прийняті безпідставно, а отже підлягають скасуванню.

Ухвалою від 30.06.2020 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

12.08.2020 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, позовні вимоги лишились незмінними.

В період з 10.08.2020 по 11.09.2020 суддя перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою від 14.09.2020 у справі було відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 06.10.2020.

05.10.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов. У відзиві податковий орган посилається на те, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Однак, громадянин ОСОБА_1 від дня отримання ним податкових повідомлень - рішень по орендній платі за землю за 2018 рік та 2019 рік, не зверталася до Олександрівського управління ГУ ДПС у Запорізькій області з питання проведення звірки щодо нарахованих сум по орендній платі за землю. В зв`язку з чим вважає, що оскаржувані податкові повідомлення – рішення були винесені законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 06.10.2020 у підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 26.10.2020.

26.10.2020 від представників сторін до суду надійшли клопотання про зупинення провадження у справі для примирення.

Ухвалою від 26.10.2020 провадження у справі було зупинене до 30.11.2020.

Ухвалою від 30.11.2020 провадження у справі поновлене, підготовче засідання призначене на 30.11.2020.

30.11.2020 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 30.11.2020 представники сторін не прибули.

Ухвалою від 30.11.2020 підготовче засідання було відкладене на 14.12.2020.

14.12.2020 представником позивача до суду подані клопотання про приєднання доказів до справи та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою від 14.12.2020 було закрите підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті на 12.01.2021.

12.01.2021 від представника позивача до суду надійшла заява, погоджена представником відповідача, про відкладення судового засідання.

Ухвалою від 12.01.2021 судове засідання було відкладено до 25.01.2021.

25.01.2021 від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності в письмовому провадженні, на задоволенні позовних вимог наполягає. На заяві представник відповідача зазначив, що не заперечує проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження, а також вимоги ст.ст. 205, 229 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, Олександрівським управлінням у м. Запоріжжі ГУ ДПС у Запорізькій області проведено звірку з Управлінням земельних відносин Запорізької міської ради, з питання надання громадянам ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) у строкове користування земельної ділянки, для розташування відкритої цілодобової платної автостоянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

За результатом звірки встановлено наступне.

Відповідно договору оренди землі №201807000100038 від 28.02.2018 виданого Управлінням земельних відносин Запорізької міської ради, громадянин ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) та громадянка ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) отримали в строкове платне користування строком до 25.10.2036 земельну ділянку для розташування відкритої цілодобової платної автостоянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,3916 га.

Загальна річна сума орендної плати складає 321148,03 грн. в цінах 2017 року.

У відповідності до п.12 договору оренди землі, орендна плата вноситься «Орендарем 1», тобто ОСОБА_1 у сумі 160574,02 грн. за рік.

Договір оренди земельної ділянки, укладений 28.02.2018 до 25.10.2036 та набрав чинності після підписання сторонами.

За результатами звірки, ГУ ДПС у Запорізькій області громадянину ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) сформовано податкові повідомлення-рішення форми «Ф» по орендній платі за землю за 2018 рік №000008-4905-0826 від 11.03.2020 на суму 135058,15 грн., за 2019 рік №000009-4905-0826 від 11.03.2020 на суму 160574,02 грн., які разом з розрахунками сум податку були надіслані за місцем податкової адреси позивача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що пунктом 4 рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Запорізької міської ради від 25.10.2017 за №60/50 було вирішено надати у користування на умовах оренди строком на 19 років гр. ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1 ), гр. ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_3 ) в рівних частках земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:073:0064) загальною площею 0,3916 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) по АДРЕСА_3 для розташування відкритої цілодобової платної автостоянки в межах, раніше наданих рішенням виконавчого комітету міської ради від 27.07.2004 №233/24 за рахунок земель право користування якими припиняється пунктом 1 даного рішення.

28.02.2018 між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (Орендар 1), гр. ОСОБА_3 (Орендар 2) укладено договір оренди землі №201807000100038 відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення 22 сесії 7 скликання Запорізької міської ради №60/50 від 25.10.2017 надає, а Орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку для розташування відкритої цілодобової платної автостоянки, яка знаходиться: АДРЕСА_3 . Пунктом 3 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3916 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:07:073:0064. Договір укладено до 25 жовтня 2036 року.

Відповідно до п.49 договору оренди землі №201807000100038, цей договір набирає чинності після підписання сторонами, тобто – 28.02.2018.

Рішенням двадцять дев`ятої сесії сьомого скликання Запорізької міської ради №45/55 від 30.05.2018 було вирішено:

1). Припинити гр. ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_3 право оренди земельної ділянки площею 0,3916 га, раніше наданої рішенням міської ради від 27.10.2017 №60/50 «Про надання у користування на умовах оренди гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_3 для розташування відкритої цілодобової платної автостоянки».

2). Надати у користування на умовах оренди строком на 10 років гр. ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1 ) гр. ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_2 ) в рівних частках земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:073:0064) загальною площею 0,3916 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) по АДРЕСА_3 зі зміною функціонального призначення для розташування торговельного комплексу в межах, раніше наданих рішенням міської ради від 27.10.2017 №60/50, за рахунок земельної ділянки, право оренди якої припиняється пунктом 1 даного рішення.

3). Зобов`язати гр. ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_3 :

- після прийняття даного рішення у чотиримісячний термін отримати витяг щодо нормативної грошової оцінки земель, укласти з Запорізькою міською радою договір оренди землі, подати його на державну реєстрацію одержати в установленому законодавством порядку.

17.09.2018 між Запорізькою міською радою та гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 було укладено договір про розірвання №201807000200207 до договору оренди землі від 28.02.2018 №201807000100038, відповідно до якого Орендодавець і Орендар за взаємною згодою (п. 34 Договору) вирішили розірвати Договір від 28.02.2018 №201807000100038, укладений між Орендодавцем та Орендарем.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, та є невід`ємною частиною договору оренди землі від 28.02.2018 №201807000100038. (п.5 Договору).

Даний договір підписано – 17.09.2018.

В той же день, 17.09.2018 між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (Орендар 1), гр. ОСОБА_3 (Орендар 2) укладено договір оренди землі №201807000100204 відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення 29 сесії 7 скликання Запорізької міської ради №45/55 від 30.05.2018 надає, а Орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку для розташування торговельного комплексу, яка знаходиться: АДРЕСА_3 . Пунктом 3 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3916 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:07:073:0064. Договір укладено до 30 травня 2028 року.

Згідно з п.49 Договору оренди землі №201807000100204 цей договір набирає чинності після підписання сторонами.

Відповідно до п.12 договору оренди землі №201807000100204 від 17.09.2018 орендна плата вноситься орендарями у грошовій формі та розмірі 321 148,03 грн, що складає 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки за календарний рік, наступним чином: 160574,02 грн. - ОСОБА_1 ; 160574,01 грн - ОСОБА_3 .

На орендованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, а саме:

будівля торгівельного комплексу літ. А, загальною площею 1120,0 м. кв., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055876123101, що належало на праві спільної часткової власності - по 1/2 частці кожному;

будівля торгівельного комплексу літ. Б загальною площею 353,6 м. кв. що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055876123101, що належало в цілому на праві власності ОСОБА_1 .

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.06.2019, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (продавці) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 30487219) (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зінковою Ю.Є. та зареєстрованого в реєстрі за №1298, будівля торгівельного комплексу літ. А, загальною площею 1120,0 м. кв., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055876123101, перейшла у власність покупця.

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.06.2019, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_5 ) (покупці), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №535, будівля торгівельного комплексу літ. Б загальною площею 353,6 м. кв. що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1055876123101, перейшла у спільну часткову власність покупців по 1/2 частці кожному.

Зазначене також підтверджується інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на час формування 23.06.2020

Суд зазначає, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, норми Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. №161-XIV.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно визначення, наведеного у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підпунктами 14.1.73, 14.1.136, 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII – орендна плата); плата за землю – обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

При цьому, згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, земельні ділянки, що перебувають в користуванні є об`єктами оподаткування.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Водночас, відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Ця ж норма встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до положень пунктів 288.2, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна за змістом норма міститься й у частині третій статті 7 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У статті 31 цього ж Закону, однією з підстав для припинення договору оренди зазначено - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України. (ч.5 ст.31 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, право користування земельною ділянкою під зазначеним об`єктом нерухомого майна, перейшло до іншої особи у зв`язку з набуттям нею права власності на нерухоме майно.

Припинення договору оренди з підстав набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, встановлено законом та не залежить від волі сторін, оскільки перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, прямо передбачено Земельним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 р. у справі №802/4133/15-а (провадження №К/9901/19185/18)

Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 2 ст. 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації. Відтак, набуття права власності відповідно до Цивільного кодексу України пов`язано з державною реєстрацією права на нерухоме майно.

Отже, з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, який відчужено.

Проте, до моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно у попереднього власника існує обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до рішень Запорізької міської ради №60/50 від 25.10.2017 та №45/55 від 30.05.2018, а також укладених договорів оренди землі за №201807000100038 від 28.02.2018 та №201807000100204 від 17.09.2018 землекористувачем земельної ділянки з кадастровим №2310100000:07:073:0064 у 2018 році, в тому числі, був ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до вищевказаних договорів позивач був користувачем земельної ділянки з 28.02.2018 по 07.06.2019 (по договору оренди землі за №201807000100038 від 28.02.2018 з 28.02.2018 по 17.09.2018, по договору оренди землі за №201807000100204 від 17.09.2018 з 17.09.2018 по 07.06.2019).

В матеріалах справи відсутні докази того, що вказана земельна ділянка перебувала в користуванні позивача до 28.02.2018 та після 07.06.2019.

Відповідно до спірного податкового повідомлення – рішення від 11.03.2020 за №000008-4905-0826 позивачу нарахована орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 135058,15 грн. Отже, місячна орендна плата складає – 11254,85 грн. (135058,15 грн. : 12 міс).

Позивач у січні та лютому 2018 року не був землекористувачем (орендатором) земельної ділянки з кадастровим №2310100000:07:073:0064. Таким чином, зобов`язання з орендної плати за січень-лютий 2018 року в сумі 22509,70 грн. (11254,85 грн. + 11254,85 грн) позивачу були нараховані протиправно. В зв`язку з чим, податкове повідомлення – рішення від 11.03.2020 за №000008-4905-0826 підлягає скасуванню в частині визначення зобов`язання за платежем орендна плата за землю у розмірі 22509,70 грн. В іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення було винесено обґрунтовано.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №000009-4905-0826 від 11.03.2020, то суд зазначає наступне.

У розумінні положень пп.14.1.73, 14.1.136 п.14.1 ст.14, пп.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269, пп.270.1.1 п.270.1 ст.270, п.287.7 ст.287 Податкового кодексу України платником орендної плати є землекористувач, при цьому обов`язок зі сплати орендної плати виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права користування земельною ділянкою і триває до часу припинення (переходу) такого права.

Якщо фізичною чи юридичною особою набуто право власності на будівлю або його частину, які розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, плата за землю здійснюється особою, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), а тому з часу набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постановах від 12.06.2018 р. у справі №815/5779/15 (провадження №К/9901/28024/18), від 19.06.2018 р. у справі №822/2696/17 (провадження №К/9901/44579/18).

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Розділ «Актуальна інформація про право власності» – у власність ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» (покупець) передана будівля торгівельного комплексу літ. А, загальною площею 1120,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1055876123101, розташований на земельній ділянці площею 0,3916 га, кадастровий номер 2310100000:07:073:0064. Запис про право власності за ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» внесено 07 червня 2019 року.

Виходячи із буквального трактування пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Таким чином підстава для нарахування орендної плати за землю припинила своє існування з 08 червня 2019 року.

Отже, контролюючий орган фактично визначає позивачу суму грошового зобов`язання на неіснуючу земельну ділянку та без підстави для нарахування орендної плати з 07.06.2019.

Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 повинен сплачувати орендну плату за землю за весь 2019 рік є помилковими, оскільки з моменту набуття права власності на розташоване за адресою: АДРЕСА_3 нерухоме майно, розташоване на орендованій позивачем земельній ділянці, таке право оренди припинилося, що зумовлює відсутність у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати орендної плати з часу державної реєстрації права власності ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» на нерухоме майно.

Відповідно до спірного податкового повідомлення – рішення від 11.03.2020 за №000009-4905-0826 позивача нарахували орендну плату з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 160574,02 грн. Отже, місячна орендна плата складає – 13381,17 грн. (160574,02 грн. : 12 міс). Виходячи з чого, орендна плата за 1 день складає - 446,04 грн. (13381,17 грн. : 30 днів). За 7 днів орендна плата за землю складає – 3122,28 грн. (446,04 грн. х 7 днів).

Таким чином, позивач повинен сплатити орендну плату за період з 01.01.2019 по 07.06.2019 в сумі – 70028,13 грн., виходячи з розрахунку 13381,17 грн. х 5 міс. + 3122,28 грн.

Отже, спірне податкове повідомлення-рішення №000009-4905-0826 від 11.03.2020 є протиправним та підлягає скасуванню в частині визначення зобов`язання за платежем орендна плата за землю у розмірі 90545,89 грн. (160574,02 грн. – 70028,13 грн. = 90545,89 грн.), а саме до дати, коли підстава для нарахування орендної плати за землю припинила своє існування та з якої ОСОБА_1 припинив бути користувачем земельної ділянки, а відтак і відпали підстави для нарахування орендної плати.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат визначені у статті 139 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позову (частка задоволених вимог 38,24%), на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1130,76 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Що стосується заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн. то суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не додано жодного документу на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.06.2020 у справі №640/22250/19 (адміністративне провадження №К/9901/10848/20, №К/9901/10804/20) склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №№К/9901/11333/19, К/9901/12479/19) та інших.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

В зв`язку з тим, що позивачем не надано жодного розрахунку судових витрат та доказів їх понесення, то відсутні підстави для їх стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 52, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №000008-4905-0826 від 11.03.2021 в частині визначення зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 22509,70 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №000009-4905-0826 від 11.03.2021 в частині визначення зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік в сумі 90545,89 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1130 (одна тисяча сто тридцять) гривен 76 копійок.

У стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.06.2021.

Суддя Р.В. Кисіль