Рішення № 97560239, 07.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 р. Справа№200/12108/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування наказу, стягнення компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якій, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд скасувати наказ від 28.12.2020 № 141/1 “Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3993/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”; стягнути заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 212 093,30 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02.01.2020 по дату постановлення рішення у справі з визначенням суми стягнення виходячи з розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 14 973,90 грн або іншої середньоденної суми, встановленої судом під час судового процесу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що його звільнено наказом від 26.12.2019, однак при звільненні не проведено остаточного розрахунку. За змістом позову в наказі від 26.12.2019 № 3993/1 відповідач зазначив про виплату позивачу компенсації за невикористані 60 днів щорічної відпустки. В подальшому, з листа відповідача від 19.05.2020 позивач дізнався про допущення технічної помилка під час обчислення відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористані 60 днів відпустки, внаслідок чого належні позивачу виплати проведені в меншому, ніж належить розмірі. Позивач зауважив на тому, що в ході проведеного Головним управлінням Держпраці у Донецькій області інспекційного відвідування Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виявлено ряд порушень чинного законодавства, зокрема, пункту 3 Розділу ІІІ Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 та частини 1 ст. 116 КЗпП України, що свідчить про допущення останнім порушень під час проведення виплат, пов`язаних із оплатою праці.

Позивач зазначив, що нездійснення управлінням повного розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

За змістом викладеного у позові під час визначення розміру компенсації за невикористані дні відпустки відповідач невірно визначив середній розмір заробітної плати, до складу якої відповідачем не враховано отриману позивачем винагороду державного виконавця, яка, із врахуванням постанови Верховного суду від 09.09.2020 у справі 814/564/16, не може вважитися одноразовою виплатою та має враховуватися під час обчислення середньої заробітної плати працівника відповідно до Порядку № 100 для визначення компенсації невикористаної відпустки.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного територіального управління юстиції від 28.12.2020 № 141/1 “Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3993/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”, про існування якого позивач дізнався з отриманого під час розгляду справи відзиву відповідача. Підставою для внесення змін до наказу стало виявлення під час проведення внутрішнього аудиту можливої недостовірності відомостей про невикористані позивачем відпустки. В обґрунтування протиправності прийнятого наказу позивач зазначив, що згідно зі ст. 10 Закону України «Про відпустки» обов`язок ведення обліку відпусток покладений на роботодавця. Кадровий облік здійснюється в особовій картці працівника (форма П-2) , що затверджена наказом Держстату № 495 від 25.12.2009, в журналі обліку робочого часу (форма П-5), в журналі реєстрації наказів з особливого складу (надання відпусток) відповідно до листа Мінсоцполітики № 09-487 від 19.10.2015, обов`язок зберігання та відновлення у разі втрати яких покладений на роботодавця. Отже, саме відповідач повинен надати достовірні та обґрунтовані докази використання позивачем 23 дня відпустки. Позивач зазначив, що наявність в роботодавця сумніву щодо використання позивачем відпусток протягом 2012-2015 року, за відсутності належних доказів їх використання працівником, не є достатньою підставою для внесення змін до наказу, яким встановлено наявність в позивача 60 днів невикористаної відпустки. Посилаючись на обов`язок доведення відповідачем правомірності зменшення кількості днів відпустки позивача, позивач зауважив на наявності підстав для скасування прийнятого відповідачем наказу наказ від 28.12.2020 № 141/1 “Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3993/1».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, підстави незгоди визначив в наданому суду відзиві. За змістом відзиву, наданого Головним територіальним управлінням юстиції в Донецькій області, на виконання наказу № 3993/1 від 26.12.2019 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 60 днів невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 36 855,00 грн. Пізніше Головним територіальним управлінням юстиції в Донецькій області встановлено допущення помилки під час обчислення розміру компенсації за невикористану відпустку та виплачених протягом 2019 року відпускних, втім, через відсутність фінансування та звернення позивача відповідні суми не були виплачені позивачу.

В період з 28.09.2020 по 09.10.2020 року Управлінням внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України на виконання наказу Міністерства юстиції України від 15.09.2020 № 2435/7, проведений позаплановий внутрішній аудит діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, під час проведення якого було встановлено, що працівникам, які призначені на посади до 2014 року, при звільненні у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ виплачувалася компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. За результатами внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт, надані висновки та рекомендації, зокрема, зазначено на необхідності внесення змін до наказів про звільнення працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними.

Мінекономіки у відповіді на запит Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надало роз`яснення про неможливість ведення обліку відпусток за період до 2014-2005, через що відсутні підстави виплати компенсації при звільненні за ці невикористані відпустки. Оскільки особова справа ОСОБА_1 залишилася у м. Донецьку, накази про відпустки позивача до 2015 року відсутні, до наказу про звільнення позивача наказом від 28.12.2020 № 141/1 внесені відповідні зміни в частині зменшення кількості днів невикористаної позивачем відпустки за період до 2015 року, за результатами внесених змін кількість днів невикористаної відпустки позивача зменшилася до 37 днів. У грудні 2020 року після отримання додаткового фінансування позивачу виплачено недоплачені суми відпускних за 2019 рік та недоплачена частина компенсації за 37 днів невикористаної відпустки .

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог Головне територіальне управління юстиції в Донецькій області наполягало на правомірності зменшення кількості днів невикористаної позивачем відпустки до 2015 року та зазначило, що внутрішній аудит проводився на підставі Порядку, затвердженого наказу Міністерства юстиції України від 230.9.2016 № 2781/5, розробленого відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України. Посилаючись на п. 21 розділ 7 цього Порядку, мету проведення внутрішнього аудиту відповідач зауважив на тому, що рекомендації на реалізацію аудиторського звіту є обов`язковими для виконання ліквідаційною комісією.

Крім цього, Головне територіальне управління юстиції Донецькій області зауважило на незгоді із визначенням позивачем розміру середньоденної заробітної плати, із врахуванням суми винагороди державного виконавця та зауважив, що відпускні позивач отримував з загального фонду державного бюджету, а винагороду державного службовця - із спеціального фонду державного бюджету.

Аналогічні заперечення щодо заявлених позивачем вимог викладені Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків), що є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Донецькій області у відзиві за вих. № 18276/09-19/21 від 24.05.2021, що надійшов до суду 25.05.2021 ( за електронною поштою) та 27.05.2021 (поштовим зв`язком).

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 23.12.2020 залишено без руху надану позивачем позовну заяву. Ухвалою від 18.01.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою від 22.02.2021 судом залишено без руху заяву позивача про збільшення позовних вимог. Ухвалою від 05.03.2021 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.03.2021. Підготовче засідання відкладалося на 13.04.2021, в підготовчому засіданні, призначеному на 13.04.2021 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні по суті на 29.04.2021. Ухвалою від 29.04.2021 відповідача у справі – Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області замінено на правонаступника – на Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), у зв`язку із заміною відповідача у справі розгляд справи відкладено на 11.05.2021, а потім на 25.05.2021.

Через неявку до судового засідання сторін на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

26.12.2019 Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області прийнято наказ № 3993/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача, ОСОБА_1 , з 27.12.2019 звільнено з займаної посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному правлінні Міністерства юстиції (м. Харків) згідно п. 5 ст. 36 Кодексу законів по працю України та відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу». Наказом №3993/1 від 26.12.2019 встановлено до виплати позивачу компенсацію за частину невикористаної відпустки за період роботи з 01.06.2011 по 31.05.2012 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 у кількості 8 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2014 по 31.05.2015 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2019 по 27.12.2019 у кількості 18 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 8 років стажу державної служби у кількості 4 календарних днів.

Наказом Східного регіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) № 408/к від 27.12.2019 ОСОБА_1 з 28.12.2019 призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в порядку переведення. Згідно з наказом стаж роботи державної служби позивача на 28.12.2019 становить 8 років 6 місяців 28 днів.

В подальшому Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області під час перевірки правильності нарахування відпускних за 2019 рік виявлені розбіжності в нарахуванні через наявні технічні помилки у програмному забезпеченні, про що зазначено в листі 19.05.2020 № 90-10 2019 до Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про збільшення кошторисних призначень для виплат перерахунку. Відповідно до додатків до цього листа позивачу належить до виплати відпускні (33 дні) – 4513,58 грн (30 688,86 грн – належить до виплати, 26175,28 – виплачено) та компенсація за 60 днів невикористаної відпустки в сумі 15 271,80 грн (52 126,80 грн - належить до виплати після перерахунку, 36 855,00 грн - фактично виплачено) (арк. справи 8-9).

У пункті 12 наданого відповідачем витягу з аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період 01.01.2019 по 30.06.2020 йдеться про встановлення під час проведення внутрішнього аудити виплати при звільнені у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області працівникам, які призначені на посади до 2014 року, компенсації за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. В витягу з висновку вказано, що існує ймовірність здійснення територіальним управлінням працівникам у період, що підлягав аудиту, зайвих виплат/недоплат коштів за дні невикористаної відпустки при їх звільненні. У наведеному витягу рекомендовано територіальному управлінню (ліквідаційній комісії) вжити заходи щодо визначення достовірної відпустки працівників які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачено компенсацію за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів. Внести зміни до наказів про звільнення працівників діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними (т.1 арк. справи 155-161).

Листом від 19.08.2020 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м Харків) звернулося із роз`ясненням до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, де посилаючись на ведення в особових картках працівників ГТУЮ у Донецькій та Луганській областей на підставі наявної в розділу 4 «Відпустки» таблиці із інформацією про надання відпусток державним службовцям, відомості до якої відомості щодо відпусток до переміщення вносилися на підставі даних бухгалтерської програми, просило надати роз`яснення щодо порядку здійснення обліку невикористаних днів відпустки.

28.12.2020 Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області прийнято наказ № 141/1 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 № 3993/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким з наказу № 3993/1 від 26.12.2019 виключено слова та цифри «за частину невикористаної відпустки за період роботи з 01.06.2011 по 31.05.2012 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 у кількості 8 календарних днів» (арк. справи 74).

Згідно до розрахункового листа за грудень 2019 року позивачу виплачено компенсацію за 60 днів відпустки в сумі 36 855,00 грн.

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2020 року позивачу виплачено компенсацію за 37 днів відпустки в сумі 4710,14 грн та відпускні (33 дні) – 4513,58 грн (арк. справи 78).

Згідно з довідкою про доходи від 05.02.2021 № 10-2-20/23, виданої Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області (т. 1 арк. справи 119), позивач працював на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та отримав доходи у наступних розмірах: 6 246,31 грн у січні 2019 року, 21 514,88 грн – у лютому 2019 року, 22 250,78 грн - у березні 2019 року, 22 456,73 грн - у квітні 2019 року, 19 002,60 грн - травні 2019 року, 43 410,69 грн - у червні 2019 року, 39 195,77 грн - у липні 2019 року, 18 298,32 грн у серпні 2019 року, 55 804,13 грн - у вересні 2019 року, 22 160,66 грн – у жовтні 2019 року, 38 055,46 грн – у листопаді 2019 року та 54 287,56 грн – у грудні 2019 року. Тотожні відомості наявні в наявних в матеріалах справи розрахункових листках (т. 1 арк. справи 127-136).

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунковим листком за грудень 2018 року (т. 1 арк. 126) позивачем у грудні 2018 року отримано 51610,29 грн.

Крім цього, відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листках позивач отримав винагороду державного виконавця в сумі 4 697,13 грн у березні 2019 року, в сумі 311 448,21 грн у травні 2019 року, у сумі 153 574,23 грн у серпні 2019 року, в сумі 114 745,72 грн у вересні 2019 року, в сумі 50 9210,73 грн у жовтні 2019 року, в сумі 80 000,00 грн – у листопаді 2019 року.

При обчисленні середньої заробітної плати для нарахування розміру належної до виплати позивачу у зв`язку зі звільненням грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області не врахувало отриману позивачем у зазначений період винагороду державного виконавця, що не є спірною обставиною в межах цієї справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА ДОВОДІВ СТОРІН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

В межах даної справи спірним є питанням правомірність винесення Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області наказу від 28.02.2020, яким внесені зміни до наказу в частині зменшення кількості днів невикористаної дні відпустки та правильність визначення відповідачем розміру компенсації за дні невикористаної відпустки.

Судом встановлено, що первинно в наказі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.12.2019 № 3948/1 зазначено про наявність в позивача права на отримання компенсації за 60 днів невикористаної відпустки, у т.ч. за період роботи з 01.06.2011 по 31.05.2012 - 15 календарних днів, за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 у кількості 8 календарних днів.

Наказом від 28.12.2020 № 141/1 внесено зміни до наказу від 26.12.2019 року №3993/1 “Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом зменшення кількості днів невикористаної відпустки, за які позивачу належить до виплати компенсація до 37 днів, за рахунок виключення невикористаних днів відпустки за періоди з 01.06.2011 по 31.05.2012 та з 01.06.2012 по 31.05.2013. Підставою прийняття наказу визначено аудиторський звіт (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту: діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020.

Право на оплачувану щорічну відпустку гарантовано ст. 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки», іншими законодавчими актами.

Право на відпустку мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від виду діяльності та галузевої приналежності, а також громадяни, які працюють за трудовим договором у фізособи (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Таким чином, обов`язок ведення та внесення до картки всіх необхідних відомостей покладено на відповідальну особу відповідача, не внесення до картки номеру наказу не може свідчити про недостовірність даних.

Діючий на час переміщення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з м. Донецька порядок передбачав облік відпусток в особовій картці працівника, типову форму якої затверджено спільним наказом Державного комітету статистики України та Міністерства оборони України від 25.12.2009 № 495/656. Порядок ведення Особових карток (форма П-2ДС) в спірний період було врегульовано Інструкцією по заповненню Особових карток затверджена наказом Мінстату від 26.12.95 №343, в преамбулі якої зазначено, що особові картки (форма П-2 ДС) заповнюють всі органи, установи (організації), на працівників яких поширюється Закон України "Про державну службу". Інструкцією по заповненню особових карток (форма П-2 ДС), що діяла на час переміщення передбачалося застосування запропонованої форми здійснення записів, що містили відомості про вид відпустки, за який період, дата початку та закінчення відпустки та підстави.

Як вбачається з листа відповідача (вих. № 19589/10.4.-281220 від 19.08.2020), адресованого до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відомості про відпустки працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яке на сьогоднішній день є структурним підрозділом відповідача, враховувався на підставі відомостей розділу 4 «Відпустки» особових карток працівників. Після звільнення позивача відповідачем встановлено, що відомості розділу 4 «Відпустки» особових карток щодо працівників, які працювали до 2014 роки вносилися на підставі даних бухгалтерської програми, що була в розпорядженні відповідного ГТУЮ, оскільки первинні документи про відпустки залишилися на непідконтрольній території (т. 1 арк. справи 92-93).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені , та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою прийняття наказу № 141/1 від 28.12.2020 та внесення змін щодо визначеної кількості невикористаної відпустки позивача при звільненні став аудиторський звіт (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності ГТУЮ у Донецькій області за період 01.01.2019 по 30.06.2020, у п.12 якого зазначено, що працівникам, які призначені на посади до 2014 року, при звільнені у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ виплачувалась компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. У висновку вказано, що існує ймовірність здійснення ГТУЮ працівникам у період, що підлягав аудиту, зайвих виплат/недоплат коштів за дні невикористаної відпустки при їх звільненні. Також було рекомендовано ГТУЮ (ліквідаційній комісії) вжити заходи щодо визначення достовірної відпустки працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачено компенсацію за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів, внести зміни до наказів про звільнення працівників ГТУЮ за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на зазначений аудиторський висновок, та зазначає, що цим висновком не спростовано право позивача на компенсацію за не використану відпустку, оскільки факту використання позивачем повністю відпустки за період з 01.06.2011 по 31.05.2012 та з 01.06.2012 по 31.05.2013 не встановлено. Висновок містить адресовану відповідачу рекомендацію вжити заходи щодо визначення достовірної відпустки працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачено компенсацію за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів. Відповідачем не надано суду документів на підтвердження здійснення ним заходів щодо визначення достовірного розміру відпустки позивача.

Фактично, відповідач, за умови залишення на непідконтрольній території у паперовому вигляді наказів, дійшов висновку про відсутність у позивача права на компенсацію частини невикористаної відпустки. В той же час. згідно з наявними в матеріалах справи документами дані про відпустки наявні у бухгалтерській програмі, що перебувала в користуванні управління, будь-які докази неправомірного внесення відомостей до якої відповідач суду не надав.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи наказ від 28.12.2020 № 141/1 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 року №3993/1 “Про звільнення ОСОБА_1 » діяв не в спосіб встановлений законодавством, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та відповідно позовні вимоги в цій частині підлягає задоволенню.

При вирішенні питання щодо правильності визначення ГТУЮ під час обчислення суми компенсації за невикористану відпустку суми середньої заробітної плати суд виходить із наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100). Зазначений порядок застосовується в редакції, чинній на час звільнення позивача.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 3 даної Постанови до виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати входять: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Відповідно до п. 4 Порядку №100 (в редакції, що діяла під час спірних періодів) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:а) виплати за виконання окремих доручень(одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій,за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин,автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

В спірний період виплата винагороди державного виконавця була встановлена:

- ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606, чинного на час виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 05.01.2017) за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України;

- ст.13 Закону України від 02.06.2016 №1403 “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі Закон №1403) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.

Вимогами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічні положення містяться у ст. 1 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).

Положеннями ст. 2 Закону №108/95 передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про державну виконавчу службу” від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98, чинного на час виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 05.10.2016) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).

Відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.

Згідно з п. 14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін`юсту) та є підставою для видачі протягом п`яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.

Відповідно до п. 16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій

Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.

Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям “додаткова заробітна плата” та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати, за спірний період.

Із врахуванням викладеного вище та вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, на підставі наявних в матеріалах справи розрахункових листків за період з грудня 2018 по листопад 2019 року сума заробітної плати позивача становить: грудень 2018 року – 42 010,29 грн (без врахування премії за рік в сумі 9 600,00 грн), січень 2019 року - 6 246,31 грн, лютий 2019 року – 21 514,88 грн, березень 2019 року - 22 250,78 грн +4 697,13 грн (винагорода держвиконавця), квітень 2019 року 22456,73 грн, травень 2019 року – 19 002,60 грн +311 448,21 грн (винагорода держвиконавця), червень 2019 року - 43 410,69 грн, липень 2019 року – 16 807,79 грн (без врахування матеріальної допомоги 22 387,98 грн), серпень 2019 року – 18 298,32 грн +153 574,23 грн (винагорода держвиконавця), вересень 2019 року – 33 215,84 грн (без врахування одноразової допомоги в сумі 22 588,29 грн) +114 745,72 грн (винагорода держвиконавця), жовтень 2019 року - 22160,66 грн +509 210,73 грн (винагорода держвиконавця), листопад 2019 року – 32 945,46 (без додаткової надбавки 5110,00 грн) + 80 000,00 грн (винагорода держвиконавця) Всього: 1 473 996,37 грн, з яких 300 320,35 заробітна плата та 1 173 676,02 (винагорода держвиконавця).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача, обчислена для визначення розміру компенсації за невикористані дні відпустки становить : 1 496 384,35 грн / 354 днів = 4163,83 грн.

Згідно вищевикладеного розрахунку відповідач повинен був виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 249 829,80 грн, у т.ч.:

за 15 днів за період з 01.06.2011 по 31.05.2012 - 62 457,45 грн. (4163,83 грн х 15)

за 8 днів за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 - 33310,64 грн. (4163,83 х 8)

за 15 днів за період з 01.06.2014 по 31.05.2015 - 62 457,45 грн. (4163,83 грн х 15)

за 18 днів за період з 01.06.2019 по 27.12.2019 - 74948,94 грн. (4163,83 грн. х 18)

за 4 днів додаткової оплачуваної відпустки – 16655,32 грн (4163,83 грн. х 4)

Проте, відповідачем фактично виплачено 42 765,60 грн (38 055,46 у грудні 2019 року та 4710,14 грн. у грудні 2020 року). Отже, сума до стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, із урахуванням винагороди державного виконавця становить 207 064,20 грн (249 829,80 грн – 42 765,60 грн).

Таким чином заявлені позивачем вимоги в цій частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку із розрахунку середньоденної заробітної плати підлягають задоволенню частково, в сумі 207 064,20 грн, а не як заявлено позивачем 212 093,30 грн.

Стосовно стягнення середнього заробітку за затримку виплати зарплати при звільненні.

Стаття 117 КЗпП України встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституція України у статті 43 гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідач порушив право позивача на отримання заробітної плати при звільненні у повному обсязі.

Відповідно до статті 21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства. Згідно статті 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем та при звільненні вчасно не отримав всі належні платежі.

Щодо розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивача звільнено у грудні 2019 року, для обчислення розміру середньоденної заробітної плати, яка враховуватиметься для розрахунку виплати компенсації за час затримки розрахунку при звільненні заробітна плата, отримана за жовтень-листопад 2019 року.

Згідно розрахункових листків жовтень-листопад 2019 року встановлено нарахування у жовтні 2019 року – 22 160,66 грн +509 210,73 грн (винагорода держвиконавця), листопаді 2019 року - 32 945,46 грн (без додаткової надбавки 5 110,00 грн)+ 80 000,00 грн (винагорода держвиконавця). Кількість робочих днів у жовтні листопаді 2019 року становить 43 дні.

Підсумовуючи вищезазначене, середньоденна заробітна плата становить (22 160,66 грн. + 509210,73 грн + 32945,46 грн + 80 000,00) /43 = 14984,11 грн.

З приводу позовних вимог, що стосуються стягнення з відповідача коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при звільненні (26.12.2019) не виплачено позивачу всіх належних йому сум, що отримував позивач.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Беручи до уваги, що середньоденна заробітна плата становить 14984,11 грн, та період прострочення, обставини, що обумовили таке прострочення, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Визначаючи обґрунтований та співмірний розмір відшкодування, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до правової позиції викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).

У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

За даними офіційного сайту НБУ середньозважена ставка за період з 02.01.2020 по 07.06.2021 складала від 10,5 % (у грудні 2019 року - 13,5 %, у червні 2021 року - 7,5%) Отже, середня ставка становить 10,5% річних ((13,5+7,5)/2).

Враховуючи суму недоотриманих коштів 207 064,20 грн середньозважену ставку НБУ та враховуючи період затримки, за який позивач вимагає середній заробіток - 02.01.2020 по 07.06.2021, приблизний розмір майнових втрат позивача становить: 31 093,67 грн. за формулою [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / [Кількість днів])

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 31 093,67 грн, яка розрахована із врахуванням періоду часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно та справедливо можна було би передбачити з урахуванням усереднених показників.

Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем за період з 02.01.2020 по 07.06.2021 включно, що має йому сплатити відповідач становить 31 093,67 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, суд відзначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на таке, враховуючи часткове задоволення судом заявлених позивачем вимог та неповну сплату позивачем судового збору при зверненні до суду, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, що понесені позивачем в сумі 1 765,71 грн та стягнути з відповідача на користь державного бюджету суму недоплаченого судового збору за задоволені судом майнові вимоги в загальному розмірі 238 157,87 грн в сумі 1523,87 грн.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297, 371, 382, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування наказу Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 28.12.2020 № 141/1 «Про внесення змін до наказу № 3993/1 від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 02.01.2020 по дату постановлення рішення у справі з визначенням суми стягнення виходячи з розміру середньоденної з/п у розмірі 14 973,90 грн або іншої середньоденної суми встановленої судом під час судового процесу, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області “Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3993/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ” від 28.12.2020 № 141/1.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 207 064 (двісті сім шістдесят чотири) грн 20 коп заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31 093 (тридцять одна тисяча дев`яносто три) 67 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1765 (одна тисяча сімсот шістдесят п`ять) грн 71 коп.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1523 (одна тисяча п`ятсот двадцять три) грн 87 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач): ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (відповідач) – код ЄДРПОУ 43315445, адреса: 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Ярослава Мудрого, 16.

Суддя А.С. Михайлик