Рішення № 97560216, 10.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 р. Справа№200/5356/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі – Управління ВД ФСС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправними дії щодо припинення виплати щомісячних грошових сум у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.04.2014 по 31.03.2021; - зобов`язати відновити нарахування і виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.04.2014 по 01.03.2021.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправність дій відповідача щодо припинення виплати йому соціальних виплат з 01.04.2014 по 01.03.2021.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 за статистичними даними інформаційно-аналітичної системи Фонду перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у м. Шахтарську Донецької області, яке припинило свою діяльність з 01.01.2018 у зв`язку з реорганізацією. ОСОБА_1 з 1 жовтня 2014 року по березень 2016 року включно перебував на обліку та отримував страхові виплати у Васильківському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області, як внутрішньо переміщена особа. З 01.04.2016 страхові виплати позивачу припинені Васильківським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області на підставі Постанови від 20.04.2016 №0402/236/236/15 відповідно до листа УСЗН Васильківського РДА від 11.04.2016 про скасування довідки ВПО. З 01.04.2016 по 01.03.2021 потерпілий на обліку в інших відділеннях Фонду не перебував. Зазначає, що 29.03.2021 позивач із заявою про продовження страхових виплат звернувся до Дружківського міського відділення управління. Постановою від 15.04.2021 № 0521/7289/7289/23 йому продовжено страхові виплати з 01.03.2021. Вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки право позивача на страхові виплати у спірний період мало бузи реалізоване шляхом належного його звернення до відповідного відділення Управління ВД ФСС, розташованому на підконтрольній українській владі території.

Ухвалою суду від 11 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, витребувано у відповідача докази.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 2 жовтня 1996 року.

Також до суду надана копія довідки від 11 жовтня 2016 № 0000004118 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою позивач перемістився з м. Шахтарська до м. Дружківка Донецької області.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 виданого 13.11.2001 позивач є пенсіонером за віком.

До суду надана копія довідки МСЕ № 123500 серія ДОН-02 від 23.10.2002, за якою позивач має третю групу інвалідності в наслідок професійного захворювання.

Листом відповідача від 08.04.2021 № Т-01-04/19/215 позивачу повідомлено про те, що відповідно до даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду з жовтня 2014 року по березень 2016 року він отримував щомісячні страхові виплати у Васильківському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. За період з квітня 2016 року по березень 2021 року для отримання страхових виплат до відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та інших управлінь він не звертався. Також повідомлено про те, що 29.03.2021 із заявою про продовження страхових виплат він звернувся до Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області і надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.10.2016 №0000004118, видану Управлінням соціального захисту населення Дружківської міської ради. Зазначено, що відповідно до Порядку № 365 призначення, поновлення та припинення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється з урахуванням рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. Після отримання відділенням рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Дружківської міської ради буде вирішено питання щодо відновлення йому страхових виплат. Крім того зазначено, що з 12 травня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365». Внесеними змінами передбачено: орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені за умови прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. роз`яснено позивачу про те, що на сьогоднішній день окремий порядок відсутній.

Згідно з копією постанови Відділення ВД ФСС у Васильківському районі Дніпропетровській області від 5 березня 2015 № 0402/236/236/10 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 1568,63 грн. виплатити провадити з 1 лютого 2015 року по 31 травня 2015 року включно.

Відповідно до копії постанови Відділення ВД ФСС у Васильківському районі Дніпропетровській області від 25 березня 2015 № 0402/236/236/11 позивачу продовжено раніше призначену грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі червень 2014 року – 1453,78 грн; за липень 2014 року – 1453,78 грн; за серпень 2014 року – 1453,78 грн; за вересень 2014 року – 1453,78 грн.

Також до суду надана копія довідки про доходи про нараховані і виплачені суми ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по березень 2016 року.

Відповідно до копії постанови Відділення ВД ФСС у Васильківському районі Дніпропетровській області від 20 квітня 2015 № 0402/236/236/15 позивачу припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у зв`язку з скасуванням дії довідки № 1219003168 від 12.05.2015. Виплату припинено з 1 квітня 2016 року.

Відповідно до копії постанови Дружківського міського Відділення управління ВД ФСС від 15 квітня 2021 № 0521/7289/7289/23 позивачу продовжено раніше призначену грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 3518,45 грн. Виплати провадити з 1 березня 2021 року.

Крім того відповідач надав до суду відомості щодо нарахованих і фактично виплачених сум за період з квітня 2016 року по лютий 2021 рік, з яких виплаває, що за цей період позивачу не нараховувались грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності.

Відповідно до копії довідки про доходи від 31 травня 2021 року № 2103 позивачу були нараховані і виплачені щомісячні страхові виплати за період з квітня 2014 року по травень 2014 року в загальному розмірі 2 907,56 грн.

При цьому, з довідки про доходи позивача за період жовтень 2014 року – березень 2016 року випливає, що за період йому були нараховані і виплачені відповідні виплати в загальному розмірі 34854,41 грн.

Отже, з відомостей, які надані відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» м. Шахтарськ, судом установлено, що позивач не отримував виплати за період з квітня 2016 року по лютий 2021 року.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: “Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”,

Суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано, тобто позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, “в інших випадках, передбачених законодавством”. При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.

Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

При цьому, як було встановлено судом, позивач не отримував виплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з квітня 2016 року. Жодних доказів щодо неотримання (на момент розгляду цієї справи) саме з 1 квітня 2014 року позивачем до суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не виплачуючи щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з квітня 2016 року по лютий 2021 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що рішення суду, визначені ч. 1 ст. 371 КАС України виконуються негайно (у відповідній частині) в силу цього законодавчого припису і не потребують додаткового звернення судовим рішенням. Обставин для звернення до негайного виконання на підставі ч. 2 ст. 371 КАС України судом не встановлено.

Відповідно до квитанції № 103 від 22.04.2021 позивачем сплачено судовий збір за подання позову в загальному розмірі 908,00 грн.

Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 454,00 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з квітня 2016 року по лютий 2021 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування і виплатити ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 1 з квітня 2016 року по лютий 2021 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області суму судових витрат у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Повне рішення суду складено 10 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Куденков