Рішення № 97560152, 08.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 р. Справа№200/4819/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправними дій щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсійних виплат з урахуванням довідок про розмір заробітної плати № 157 від 06.08.2018 року, що видані відокремленим підрозділом «Шахта «Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля»;

- зобов`язання здійснити перерахунок пенсійних виплат з урахуванням довідок про розмір заробітної плати № 157 від 06.08.2018 року, що видані відокремленим підрозділом «Шахта «Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 06.12.2018 року та у подальшому виплачувати пенсійні виплати на пільгових умовах з урахуванням перерахунку;

- зобов`язання виплатити пенсійні виплати на пільгових умовах з урахуванням перерахунку за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року;

- зобов`язання виплатити різницю сум після перерахунку між нарахованою та фактично отриманою пенсією за період з 01.10.2020 року по день винесення рішення.

Крім того, просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 4900,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 06.12.2018 року звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з доданими до неї документами.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.12.2018 року № 16 було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах.

Зазначене рішення було оскаржено позивачем до суду, за наслідком чого, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року у справі № 200/5069/19-а було скасовано рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону враховуючи його пільговий стаж роботи на шахті Вергелівська, яка є відокремленим підрозділом державного підприємства «Луганськвугілля», вказане рішення набрало законної сили 03.09.2019 року.

За результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону відповідачем повторно було прийнято рішення від 19.11.2019 року №47 «Про відмову в призначені пенсії», оскільки останньому не вистачає загального стажу роботи.

Позивачем також було оскаржено вказане вище рішення до суду, за наслідком чого, Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 25.05.2020 року у справі № 200/3994/20-а вирішив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 19.11.2019 року № 47 та зобов`язав відповідача призначити позивачу пенсію за віком згідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.12.2018 року. Вказане рішення набрало законної сили з 27.08.2020 року.

Представник позивача 21.09.2020 року звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 20 з проханням повідомити, чи було виконано останнім рішення Донецького адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі № 200/3994/20-а та надати рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону.

У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 28.09.2020 року № 0580-04-8/15979, який було направлено лише 20.10.2020 року, що підтверджується відбитком штемпеля поштового зв`язку, повідомив що ОСОБА_1 було призначено пенсійні виплати згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону та виплати за жовтень 2020 року позивач отримує у жовтні 2020 року.

Проте, ОСОБА_1 у період з жовтня 2020 року по грудень 2020 року отримував пенсійні виплати у розмірі 1712,00 гривень, що є мінімальним розміром прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, однак ці виплати не відповідають п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону, оскільки відповідач її призначив не на пільгових умовах.

Тому, представник позивача знов звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 28.12.2020 року № 28 з проханням надати інформацію, зокрема, 1) яким чином ОСОБА_1 нараховувались пенсійні виплати, 2) чи є вони пільговими, які отримують особи (шахтарі), що працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, 3) чи відповідають вказані виплати п. 1 ч.2 ст.114 Закону.

У відповідь на вказаний адвокатський запит відповідач листом від 06.01.2021 року № 0580-04-8/519 повідомив, що позивачу з 06.12.2018 року було призначено пенсію за віком згідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону, проте наданні останнім довідки про розмір заробітної плати № 157 від 06.08.2018 року, видані відокремленим підрозділом «шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» не брались до уваги, оскільки вони були видані підприємством, яке знаходиться у м. Брянка, яке є населеним пунктом на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. У зв`язку з чим, пенсію ОСОБА_1 розраховано без врахування довідок про розмір заробітних плат, які видані вказаним підприємством.

Оскільки позивач вважає, що йому неправомірно були призначені пенсійні виплати у розмірі 1712,00 гривень, що є мінімальним розміром прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, він через свого представника адвоката Киященко О.А. звернувся знов до відповідача з проханням зробити йому перерахунок пенсійних виплат з врахуванням довідок про розмір заробітних плат № 157 від 06.08.2018 року, які видані відокремленим підрозділом «Шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 06.12.2018 року та виплатити йому пенсію за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року.

Проте, відповідач листом від 15.02.2021 року № 0580-04-8/6523 було направлено лише 11.03.2021 року, що підтверджується відбитком штемпеля поштового зв`язку, відмовив позивачу робити перерахунок пенсійних виплат.

З зазначених причин позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 18 травня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року розгляд справи було відкладено на 08 червня 2021 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Представником позивача надано клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника (а.с. 85-86, 150).

Відповідачем надано письмовий відзив від 19.05.2021 року № 0580-19-7/18982 (а.с. 110-111). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що 06.12.2018 року позивачу призначено пенсію на пільгових умовах згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі № 200/5069/19-а.

Зазначає, що спірний період роботи на відокремленому підрозділі «Шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 1987 року по 1995 рік не був зарахований до пільгового стажу позивача, оскільки довідки про розмір заробітної плати від 06.08.2018 року було надано з окупованої території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача надано відповідь на відзив від 29.05.2021 року № 9 (а.с. 151-154) в якому зазначає, що позивачу не призначена пенсія на пільгових умовах, оскільки сума призначеної пенсії складає розмір мінімального розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Щодо неможливості виплати пенсійних виплат зазначає, що посилання управління на постанову КМУ № 637 є безпідставним, оскільки порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наголошує, що жодного рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 06.12.2018 року управлінням Пенсійного фонду не приймалось.

Щодо факту подвійного стягнення пенсійних виплат зазначає, що у справі № 200/5069/19-а не заявлялись вимоги про нарахування та виплату пенсійних виплат з 06.12.2018 року.

З зазначених причин представник позивача вбачає, що позовні вимоги є правомірними, законними та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 21-23). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.08.2018 року № 0000591888 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 25).

Судом встановлено, що 06.12.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою № 6351 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з доданими документами (а.с. 122).

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.12.2018 року № 16 було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах.

Однак позивачем оскаржене до суду рішення відповідача від 29.12.2018 року № 16 та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року у справі № 200/5069/19-а (а.с. 10-19) спірне рішення було скасовано та зобов`язано Маріупольське об`єднане УПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону враховуючи його пільговий стаж роботи на шахті Вергелівська, яка є відокремленим підрозділом державного підприємства «Луганськвугілля».

За результатом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону Відповідачем повторно було прийнято рішення від 19.11.2019 року №47 «Про відмову в призначені пенсії», оскільки останньому не вистачає загального стажу роботи.

Позивачем було оскаржено вказане вище рішення управління до суду.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 25.05.2020 у справі № 200/3994/20-а визнав протиправним та скасував рішення відповідача від 19.11.2019 року № 47 та зобов`язав управління призначити позивачу пенсію за віком згідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.12.2018 року.

Представник позивача 21.09.2020 року звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 20 з проханням повідомити, чи було виконано останнім рішення Донецького адміністративного суду від 25.05.2020 року у справі № 200/3994/20-а та надати рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону (а.с. 41-42).

Відповідач листом від 28.09.2020 року № 0580-04-8/15979 повідомив адвоката, що ОСОБА_1 було призначено пенсійні виплати згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону та виплати за жовтень 2020 року позивач отримує у жовтні 2020 року (а.с. 43).

При цьому, ОСОБА_1 у період з жовтня 2020 року по грудень 2020 року отримував пенсійні виплати у розмірі 1712,00 гривень, що є мінімальним розміром прожиткового мінімуму для осіб, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 171-173).

Тому, представник позивача знов звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 28.12.2020 №28 з проханням надати інформацію, зокрема, 1) яким чином ОСОБА_1 нараховувались пенсійні виплати, 2) чи є вони пільговими, які отримують особи (шахтарі), що працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, 3) чи відповідають вказані виплати п. 1 ч.2 ст.114 Закону (а.с. 45-46).

У відповідь на вказаний адвокатський запит відповідач листом від 06.01.2021 №0580-04-8/519 повідомив, що позивачу з 06.12.2018 року було призначено пенсію за віком згідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону, проте наданні останнім довідки про розмір заробітної плати № 157 від 06.08.2018 року, видані відокремленим підрозділом «Шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» не брались до уваги, оскільки вони були видані підприємством, яке знаходиться у м. Брянка, яке є населеним пунктом на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с. 47-48).

Таким чином, пенсію ОСОБА_1 розраховано без врахування довідок про розмір заробітних плат, які видані вказаним підприємством.

Оскільки позивач вважає, що йому неправомірно були призначені пенсійні виплати у розмірі 1712,00 гривень, що є мінімальним розміром прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, останній через свого представника адвоката Киященко О.А. звернувся до відповідача з проханням зробити йому перерахунок пенсійних виплат з врахуванням довідок про розмір заробітних плат № 157 від 06.08.2018 року, які видані відокремленим підрозділом «шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 06.12.2018 та виплатити йому пенсію за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року (а.с. 51-52).

Проте, відповідач листом від 15.02.2021 року № 0580-04-8/6523 відмовив позивачу робити перерахунок пенсійних виплат (а.с. 54-55). В листі зазначено, що пенсія розрахована без врахування довідок про розмір заробітної плати, оскільки м. Брянка є населеним пунктом на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію на пільгових умовах за Списком № 1, про що свідчить роздруківка з підсистеми ПФУ «Призначення та виплата пенсії», однак її розмір становить 1638,00 гривень, починаючи з 01.12.2020 року становить 1769,00 гривень (а.с. 113-116) з підстав неврахування даних довідок про заробіток для обчислення пенсії № 157 від 06.08.2018 року, виданих підприємством, що знаходиться на тимчасово окупованій території (а.с. 36-37).

Отже, спірним питання даної справи є неврахування довідок про заробітну плату для обчислення пенсії під час призначення пенсії.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з вимогами ст. 14 цього ж Закону працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною 3 статті 24 цього Закону передбачено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 встановлено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту 3 Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру чи наказ про атестацію робочих місць може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці. Крім того, після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що в трудовій книжці позивача належно відображено періоди роботи позивача на шкідливому виробництві за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи з 12.01.1987 року по 06.09.1995 року, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

В матеріалах справи наявні довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 157 від 06.08.2018 року які видані відокремленим підрозділом «Шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» (а.с. 36-37). Вказані довідки видані з тимчасово окупованої території.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, суд приймає до уваги інформацію викладену в документах, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.

Крім того, суд зазначає, що на довідках стоять штампи та печатки на яких зазначено: «Міністерство енергетики та вугільної промисловості України», складені українською мовою з посиланням на українське законодавства.

З зазначених підстав відомості щодо заробітної плати ОСОБА_1 під час роботи на відокремленому підрозділі «Шахта Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 1987 року по 1995 рік мають бути враховані як при призначенні, так і при перерахунку пільгової пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такі дії відповідача суперечать статті 19 Конституції України та законам України, не визнавши право позивача на перерахунок пенсії, призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту судом.

Щодо вимоги про зобов`язання виплатити пенсійні виплати на пільгових умовах з урахуванням перерахунку за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що передбачає невиплату пенсії при первинному призначенні пенсії.

Посилання відповідача на постанову КМУ від 05.11.2014 року № 637, суд не приймає до уваги, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення), невиплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Ані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ані Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію з 06.12.2018 року, проте фактично виплата пенсії здійснюється з жовтня 2020 року, що також не заперечується управлінням Пенсійного фонду.

Відповідачем також не заперечується факт невиплати пенсії з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року. Невиплата пенсії за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року підтверджується інформацією з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії (а.с. 112). Сума невиплаченої пенсії складає 34659,55 гривень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути суми пенсії за період з 06.12.2018 року по 30.09.2020 року, оскільки позивачу нарахована пенсія за зазначений період у розмірі 34659,55 гривень. Сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, проте невиплачена відповідачем у спосіб та порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо стягнення заборгованості, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача виплатити пенсійні виплати на пільгових умовах з урахуванням перерахунку та різницю сум після перерахунку між нарахованою та фактично отриманою пенсією за період з 01.10.2020 року по день винесення рішення, слід відмовити, оскільки перерахунок на дату прийняття рішення відповідачем не здійснено.

Крім того, зазначені вимоги є передчасними та направленими на майбутнє також з підстав не здійснення перерахунку на дату прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають захист прав на майбутнє.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З зазначених причин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Стосовно клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4900,00 гривень, суд зазначає наступне.

За ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 4900,00 гривень позивачем надані наступні документи: договір про надання правової допомоги, рахунок № 1 та № 2 на оплату послуг за надану правову допомогу та меморіальні ордери.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 26.01.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Киященко Оксаною Андріївною укладено договір про надання правової допомоги № 1 (а.с. 60-63). Відповідно до пункту 4.1. розділу 4 «Розмір і порядок оплати» за послуги, що надаються Адвокатом, Клієнт сплачує Адвокату гонорар, розмір якого визначається у акті приймання-передачі наданих послуг або у рахунку на оплату послуг за надану правову допомогу.

Так, у рахунку № 1 на оплату послуг за надану правову допомогу від 10.05.2021 року, визначений розрахунок суми надання правової допомоги в якому встановлено розмір грошової суми за надання правової допомоги, який складає 3100,00 гривень. Сума 3100,00 гривень включає надання таких послуг: 2100,00 гривень за підготовку позовної заяви, 300,00 гривень за складання клопотання про розгляд справи без участі, 700,00 гривень за складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу (а.с. 102).

Рахунком № 2 на оплату послуг за надану правову допомогу від 29.05.2021 року, визначений розрахунок суми надання правової допомоги в якому встановлено розмір грошової суми за надання правової допомоги, який складає 1800,00 гривень. Сума 1800,00 гривень включає надання таких послуг: 1200,00 гривень за підготовку відповіді на відзив, 300,00 гривень за складання клопотання про розгляд справи без участі, 300,00 гривень за складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу (а.с. 159).

Оплата витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 4900,00 гривень, підтверджується меморіальними ордерами від 17.05.2021 року № 0020441706, № 0020437306, від 31.05.2021 року № 1511293006 (а.с. 162-164).

Таким чином, суд зазначає, що наданими документами позивачем підтверджено отримання послуг адвоката.

Однак, щодо розміру наданих послуг адвокатом Киященко О.А., суд враховує співмірність зі складністю цієї справи, відповідність критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру

З урахуванням наведеного, суд вважає підтвердженими та співмірними витрати сплачені позивачем адвокату на суму 1500,00 гривень за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, суд зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу з 4900,00 гривень до 1500,00 гривень.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_3 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 06.08.2018р. № 0000591888 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87548, Доненька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-А, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсійних виплат ОСОБА_1 з урахуванням довідок про розмір заробітної плати № 157 від 06.08.2018 року, що видані відокремленим підрозділом «Шахта «Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля».

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.12.2018 року врахувавши довідки про заробітну плату № 157 від 06.08.2018 року, що видані відокремленим підрозділом «Шахта «Вергелівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за період з 06 грудня 2018 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 34659 (тридцять чотири тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 55 копійок.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 пенсії за період з 06 грудня 2018 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 34659 (тридцять чотири тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 55 копійок – у межах суми стягнення за один місяць.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з судового збору у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 40 копійок.

Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 червня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.Б. Голубова