Рішення № 97558098, 08.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2021Справа № 910/2968/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" (04116, м. Київ, пров. Тбіліський, 4/10, оф. № 308, код ЄДРПОУ 39954243)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" (01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 37264571)

про стягнення 539 347,35 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" про стягнення коштів за договором підряду № ДК-М-04072019 від 10.07.2019 у розмірі 539 347,35 грн, з яких 425 606,64 грн передплати, 64 778,28 грн заборгованості, 37 343,46 грн пені, 2 238,81 грн - 3% річних та 9 410,61 інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.03.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

16.03.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

05.04.2021 до суду відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

27.04.2021 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що не погоджується із заявленими позовними вимогами позивача, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у договорі не встановлено строк повернення попередньої оплати за роботи передбачені договором, тому відсутні підстави вважати, що зазначена сума попередньої оплати, яка була здійснена в рахунок виконання робіт згідно договору у розмірі 425 606,64 грн є авансом здійсненим в порядку та на умовах п.2.7. договору, а тому у випадку її не повернення, не можуть застосовуються наслідки передбачені п.2.7 договору, зокрема щодо нарахування пені. Крім того, відповідач зазначає, що розмір пені не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а розрахована позивачем відповідно до п.2.7. договору пеня значено перевищує розрахунок за подвійною обліковою ставкою НБУ.

Разом з тим, 27.04.2021 відповідачем подано клопотання про продовження процесуальних строків, у зв`язку з тим, що на підприємстві склалась складна ситуація у зв`язку з захворілими на коронавірусну хворобу працівниками.

19.05.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що відповідно до п. 2.7. договору невикористана субпідрядником сума авансу повертається генпідряднику протягом 2-х (двох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс. Позивач зазначає, що звертався до відповідача з вимогою повернути зайво перерахований аванс двічі (вимога № 228 від 30.09.2020 року, яка отримана відповідачем 06.10.2020 року та претензія щодо повернення коштів по договору від 06.11.2020 року, яка отримана відповідачем 12.11.2020). Крім того, позивач зазначає, що позивач та відповідач добровільно уклали договір, де і визначили відповідальність відповідача перед позивачем за прострочення виконання зобов`язань по несвоєчасному поверненню невикористаного авансу.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 03.06.2021 року до 07.06.2021 року включно у відпустці, суд здійснює процесуальну дію, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 08.06.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ» (далі - позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВІЯ-АКБ» (далі - відповідач, субпідрядник) укладено договір підряду № ДК-М-04072019, відповідно до умов та в порядку якого генпідрядник доручає та зобов`язується прийняти, а субпідрядник приймає на себе зобов`язання на власний ризик, власними та/або залученими силами, виконати і здати у встановлений цим договором строк будівельні роботи по прокладанню каналізаційного колектору від К1-3 до К1-7, що споруджуються тунелепрохідницьким комплексом з щитом AVN800A/1000 «Herrenkneht AG» (далі - роботи), на об`єкті: «Реконструкція ділянки Сирецького самопливного каналізаційного колектора від вул. Кирилівської до вул. С. Скляренка в Подільському районі м. Києва», (далі за текстом Договору - Об`єкт) (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість договору згідно з договірною ціною (додаток №1), яка є невід`ємною частиною даного договору, визначається динамічною ціною та становить 17 318 367,08 грн, в тому числі ПДВ 2 886 394,51 грн.

Згідно з п. 2.4. договору розрахунки за виконані роботи проводяться генпідрядником на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт по формі №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт по формі № КБ-3.

Оплата за виконані роботи проводиться генпідрядником на підставі підписаних сторонами акту(ів) приймання виконаних будівельних робіт та довідки (ок) про вартість виконаних будівельних робіт у розмірі не більше 90% від загальної вартості виконаних робіт по Договору з відстрочкою платежу не менше ніж на 45 (сорок п`ять) календарних днів з дати підписання сторонами акту(ів) приймання виконаних будівельних робіт та довідки ок) про вартість виконаних будівельних робіт та наявність фінансування від ПрАТ «АК «Київводоканал» (надалі - замовник) на зазначені роботи в договорі (п.2.5. договору).

Відповідно до п.2.6. договору оплата за виконані роботи у розмірі не більше 10% від загальної вартості виконаних робіт по договору проводиться генпідрядником на підставі підписаних сторонами акту(їв) приймання виконаних будівельних робіт та довідки(ок) про вартість виконаних будівельних робіт у двотижневий строк після підписання проміжного Акту технічного приймання колектора (з підписом замовника УКБ ПрАТ «Київводоканал» та служби експлуатації ПрАТ «АК «Київводоканал»), та передачі генпідряднику виконавчої документації у чотирьох примірниках та наявність фінансування від замовника на зазначені роботи в договорі.

Згідно з п.2.7. договору на підставі окремої заявки та відповідних обґрунтувань субпідрядника, генпідрядник має право надавати субпідряднику аванс. Строк на який надається аванс субпідряднику, зазначається у відповідній додатковій угоді до даного договору та не може становити більше 3-х (трьох) місяців. Субпідрядник зобов`язується надати генпідряднику належно оформлені акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт на суму отриманого авансу протягом 3-х (трьох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс. Невикористана субпідрядником сума авансу повертається генпідряднику протягом 2-х (двох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс. У випадку неповернення субпідрядником суми невикористаного авансу у встановлений вище строк, субпідрядник повинен сплатити генпідряднику пеню в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу за кожен день прострочення повернення авансу. У випадку неналежного виконання Субпідрядником умов договору щодо своєчасного виконання робіт (окремого етапу та\або виду робіт), передбачених графіком виконання робіт (додаток №2 до договору) більше ніж на 25 (двадцять п`ять) календарних днів, генпідрядник має право вимагати від субпідрядника повернення суми невикористаного авансу достроково. Після отримання відповідної вимоги від генпідрядника щодо дострокового повернення суми невикористаного авансу, субпідрядник зобов`язаний повернути кошти на рахунок генпідрядника протягом 7 (семи) календарних днів.

Субпідрядник відшкодовує на користь генпідрядника кошти у розмірі 1,5 (півтора) % від загальної вартості робіт та матеріалів як генпідрядні послуги. Перерахування здійснюється протягом 5 п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (п. 2.11. договору).

Згідно з п.3.1. строки виконання (в т. ч. дата початку та закінчення) робіт (етапів) визначаються сторонами у додатку № 2 до даного договору «Графік виконання робіт», який є його невід`ємною частиною. Після виконання генпідрядником умов пунктів 1.2. - 1.4. договору дати початку та закінчення робіт (етапів) можуть бути уточнені/відкориговані шляхом внесення відповідних змін до графіку виконання робіт.

Відповідно до п. 4.2. договору, акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт надаються субпідрядником на розгляд генпідряднику в паперовому та електронному вигляді з усіма необхідними підтверджуючими документами (в т.ч. накладними, прайсами, комерційними пропозиціями, паспортами, сертифікатами на матеріали та обладнання, виконавчими схемами тощо) згідно з цим договором. У разі виникнення необхідності у генпідрядника отримання додаткових документів, субпідрядник зобов`язаний надати такі документи в строки, визначені генпідрядником.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020 року, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та умов даного договору. В частині гарантійних зобов`язань даний договір діє до закінчення терміну дії таких зобов`язань. В частині розділу 12 даного договору безстроково. (п.11.1. договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що між позивачем та відповідачем підписано 9 актів приймання- передачі виконаних робіт за договором на загальну суму 16 201 965,36 грн. У той же час позивач здійснив повну оплату на користь відповідача вартості виконаних та переплату коштів по договору у розмірі 425 606,64 грн.

02.10.2020 позивачем направлена відповідачу вимога про надання документів, що підтверджують виконання робіт по договору, або повернення переплачених коштів №228 від 30.09.2020. В матеріалах справи наявні докази направлення зазначеної вимоги.

06.11.2020 позивачем направлено відповідачу претензію щодо невиконання умов договору із розрахунком штрафних санкцій. Докази направлення претензії містяться в матеріалах справи.

Проте відповідач не повернув позивачу невикористаний авансовий платіж.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем його грошового зобов`язання по поверненню невикористаного авансового платежу на рахунок позивача за його вимогою, у зв`язку з чим позивач вказує на існування у відповідача перед ним заборгованості у сумі 425 606,64 грн.

Також, позивач у позовній заяві зазначає, що у відповідача перед відповідачем наявна заборгованість по актам-здачі приймання робіт у відповідності до п.2.11. договору становить 64 778,28 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 37 343,46 грн пені, 2 238,81 грн - 3% річних та 9 410,61 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 837-864 ЦК України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ст. 837 ЦК України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно у відповідності до п. 2.7. договору на підставі окремої заявки та відповідних обґрунтувань субпідрядника, генпідрядник має право надавати субпідряднику аванс. Строк, на який надається аванс субпідряднику, зазначається у відповідній додатковій угоді до даного договору та не може становити більше 3-х (трьох) місяців. Субпідрядник зобов`язується надати генпідряднику належно оформлені акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт на суму отриманого авансу протягом 3-х (трьох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс. Невикористана субпідрядником сума авансу повертається генпідряднику протягом 2-х (двох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс. У випадку неповернення субпідрядником суми невикористаного авансу у встановлений вище строк, субпідрядник повинен сплатити генпідряднику пеню в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу за кожен день прострочення повернення авансу. У випадку неналежного виконання субпідрядником умов договору щодо своєчасного виконання робіт (окремого етапу та\або виду робіт), передбачених графіком виконання робіт (додаток №2 до договору) більше ніж на 25 (двадцять п`ять) календарних днів, генпідрядник має право вимагати від субпідрядника повернення суми невикористаного авансу достроково. Після отримання відповідної вимоги від генпідрядника щодо дострокового повернення суми невикористаного авансу, субпідрядник зобов`язаний повернути кошти на рахунок генпідрядника протягом 7 (семи) календарних днів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що попри визначення договором загальної вартості робіт у сумі 17 318 367,08 грн, договір виконаний, загальна вартість виконаних робіт становить 16 201 965,36 грн, а останній акт виконаних робіт по договору підписаний сторонами 10.12.2020, тому відповідач зобов`язаний був повернути решту коштів позивачу до 14.12.2020 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем обґрунтована вимога про стягнення авансу у розмірі 425 606,64 грн, саме як безпідставно набутих коштів відповідачем.

Проте суд дійшов висновку про неможливість застосування ст. 1212 ЦК України, на підставі якої позивач обґрунтовує позовні вимоги, в частині стягнення 425 606,64 грн заявлених вимог, оскільки з аналізу приписів ст. 1212 ЦК України вбачається, що норми зазначеної статті звужують застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, так як отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Конструкція статті 1212 ЦК свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

В даній справі судом встановлена наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем. З огляду на це положення, встановлені в ст. 1212 ЦК України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 425 606,64 грн заявлених вимог, застосуванню не підлягають, оскільки грошові кошти в розмірі 425 606,64 грн набуті відповідачем за достатніх правових підстав, тобто, на підставі договору підряду № ДК-М-04072019 від 10.07.2019, дія якого в установленому порядку на час розгляду спору не припинена.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що п.2.7. договору передбачено, що на підставі окремої заявки та відповідних обґрунтувань субпідрядника, генпідрядник має право надавати субпідряднику аванс, а строк на який надається аванс зазначається у відповідній додатковій угоді до даного договору, проте позивачем не надано заявок відповідача та будь-яких укладених додаткових угод, за якими міг надаватись аванс, і які б могли свідчити що зазначені кошти є авансом відповідно до п.2.7. договору.

За таких обставин у суду відсутні підстави визнавати сплачені позивачем грошові кошти авансом.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № ДК-М-04072019 від 10.07.2019, відповідно до якого генпідрядник доручає та зобов`язується прийняти, а субпідрядник приймає на себе зобов`язання на власний ризик, власними та/або залученими силами, виконати і здати у встановлений цим договором строк будівельні роботи по прокладанню каналізаційного колектору. У той же час, позивач здійснив оплату на рахунок відповідача вартості виконаних робіт та переплату коштів по договору у розмірі 425 606,64 грн. Проте відповідач не повернув позивачу переплату, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 425 606,64 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по актам здачі-приймання робіт у розмірі 64 778,28 грн суд зазначає наступне.

Пунктом 2.11. договору, визначено, що субпідрядник відшкодовує на користь генпідрядника кошти у розмірі 1,5 % від загальної вартості робіт та матеріалів як генпідрядні послуги. Перерахування здійснюється протягом 5 п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт.

Судом встановлено, що на виконання п. 2.11. договору, позивачем оформлено акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

- № 8 від 23.09.2020 року на загальну суму 177 539,30 грн. 27.01.2020 року відповідачем сплачено вказану послугу на суму у коштів 177 539,30 грн;

- № 9 від 23.09.2020 року на загальну суму 64 280,96 грн. Кошти по вказаному акту не були сплачені відповідачем.

- № 1 від 11.01.2021 року на загальну суму 497,32 грн. Кошти по вказаному акту не були сплачені відповідачем.

Загальна сума заборгованості відповідача по актам здачі-приймання робіт у відповідності до п. 2.11. договору становить 64 778,28 грн.

Відповідачем дані обставини спростовані не були. Доказів заворотнього суду не надано.

Отже, судом встановлено, що вказана вимога позивача є документально підтвердженою та обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Щодо нарахування штрафних санкцій по коштам, які відповідач не повернув позивачу суд зазначає наступне.

У частині 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. п.2.7. договору у випадку неповернення субпідрядником суми невикористаного авансу у встановлений вище строк, субпідрядник повинен сплатити генпідряднику пеню в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу за кожен день прострочення повернення авансу.

Як встановлено судом вище, відсутні підстави вважати, що сума переплати в розмірі 425 606,64 грн, яка була здійснена в рахунок виконання робіт згідно договору, є авансом здійсненим в порядку та на умовах п.2.7. договору, а тому у випадку її не повернення, не можуть застосовуються наслідки передбачені п.2.7. договору, зокрема, щодо нарахування пені.

Отже позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" про стягнення з відповідача пені в розмірі 37 313,46 грн задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 2 238,81 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

За розрахунком суду, розрахунок втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 9 410,16 грн.

Разом з тим, твердження відповідача щодо відсутності встановленого договором строку на повернення попередньої оплати за роботи передбачені договором, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що зазначена сума попередньої оплати, яка була здійснена в рахунок виконання робіт згідно договору у розмірі 425 606,64 грн є авансом здійсненим в порядку та на умовах п.2.7. договору, а тому у випадку її не повернення, не можуть застосовуються наслідки передбачені п.2.7 договору, зокрема щодо нарахування пені, суд визнає помилковими, оскільки відповідно до п. 2.7. договору невикористана субпідрядником сума авансу повертається генпідряднику протягом 2-х (двох) банківських днів після закінчення строку, на який надавався аванс.

Крім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою повернути зайво перерахований аванс двічі (вимога № 228 від 30.09.2020 року, яка отримана відповідачем 06.10.2020 року та претензія щодо повернення коштів по договору від 06.11.2020 року, яка отримана відповідачем 12.11.2020).

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача суму переплати в розмірі 425 606,64 грн, заборгованості в розмірі 64 778,28 грн, 3% у розмірі 2 238, 81 грн та інфляційних втрат у розмірі 9 410, 16 грн.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВІЯ-АКБ" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 37264571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" (04116, м. Київ, пров. Тбіліський, 4/10, оф. № 308, код ЄДРПОУ 39954243) суму передплати у розмірі 425 606 (чотириста двадцять п`ять тисяч шістсот шість) грн 64 коп., заборгованість у розмірі 64 778 (шістдесят чотири тисячі сімсот сімдесят вісім) грн 28 коп., 3% річних у розмірі 2 238 (дві тисячі двісті тридцять вісім) грн 81 коп., інфляційні втрати в розмірі 9 410 грн (дев`ять тисяч чотириста десять) 16 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 7 530 (сім тисяч п`ятсот тридцять) грн 51 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2021

Суддя І.О. Андреїшина