Рішення № 97557506, 26.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2021Справа № 910/352/21

Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В. при секретарі судового засідання Тарасюку А.Ю., розглянувши в загальному позовному провадженні матеріали

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5)

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6)

про визнання недійсним окремих положень договору,

Представники сторін:

від позивачів: Комісар С.П. - адвокат;

від відповідачів: Білик І.М. - адвокат

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 січня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач) надійшла позовна заява до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсними окремі положення договору постачання природного газу № 2753/18-РО-41 від 12.10.2018, в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018, укладений між позивачем та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/352/21 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.02.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 року відкладено підготовче засідання на 10.03.2021 року.

12 лютого 2021 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов.

23 лютого 2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання-заява про письмове опитування учасника справи.

23 лютого 2021 року через відділ діловодства суду позивачем було подано письмові пояснення у справі.

10 березня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву в підготовчому засіданні на 07.04.2021 року.

23 березня 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення у справі, а також заперечення на письмове опитування учасника справи.

07 квітня 2021 року оголошено перерву в підготовчому засіданні на 05.05.2021 року.

05 травня 2021 року від відповідача надійшла відповідь на письмове опитування учасника справи.

05 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2021 року.

У судове засідання 26.05.2021 року з`явилися представник сторін.

Представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак 23.02.2021 року подав заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2018 року, на виконання мирової угоди у справі № 910/7807/18 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерне енергопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Київтеплоенерго" (споживач), на умовах Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 19.10.2018 року № 867, укладено наступні договори постачання природного газу: №№ 2754/18-ТЕ-41, 2758/18-ТЕ-41, 2753/18-РО-41, 2752/18-КП-41, 2756/18-КП-41, 2760/18-КП-41, 2760/51/18-БО-41, 2753/18-РО-41, 2759/18-БО-41, 2750/18-ТЕ-41, 2757/18-РО-41, 1018/1819-ЕЕ, які містять ідентичні умови і відрізняються лише цільовим призначенням використання природного газу по окремим категоріям споживачів теплової енергії та обсягами по кожному із договорів.

28.11.2018 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу № 2753/18-БО-41 від 12.10.2018 року, відповідно до умов якої, сторони погодили викласти пункти 3.13 та 5.7 договору в новій редакції.

Відповідно до п. 3.13 договору в редакції додаткової угоди № 4, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений у п. 2.1 договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином: якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховуються за відповідною формулою: В = (Vф - Vп) x Ц х K, де Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу, Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період, Ц - ціна природного газу за договором, K - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Відповідно до п. 5.7 договору, відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 цього договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 цього договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 робочих днів з моменту отримання акту-претензії зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Спір виник внаслідок того, що як стверджує позивач, спірні положення договору в редакції додаткової угоди № 4 фактично містять умови за якими заздалегідь визначено (обмежено) розмір збитків АТ "НАК "Нафтогаз України" у разі порушення зобов`язання позивачем, що суперечить сутності інституту цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків та приписам ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627, 632 Цивільного кодексу України, ст. 189, 191, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", а тому позивач просить визнати частково договір недійсним на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля, та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність з грудня 2018 року укладеного між позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами 2 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 910/7579/16.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2020 року у справі № 281/129/17 зазначив, що більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила. що містяться в імперативних нормах.

У преамбулі договору зазначено, що при укладенні договору сторони керувалися Законом України "Про ринок природного газу", Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017 року № 187, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

На підставі ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", постановою КМУ від 22.03.2017 року № 187 затверджено "Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".

Зазначеним положенням закріплено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення, на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених Законом України "Про ринок природного газу", - на підставі типового договору з дотриманням принципу недискримінації.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції, чинній на моменту укладення договору), постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Відповідно до п. 17 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 року затверджено Правила постачання природного газу.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Правил, постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Укладення договору постачання природного газу здійснюється з урахуванням таких вимог, зокрема, договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу в розрахунковому періоді, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий EIC-код. (п. 3 розділу 2 Правил).

Пунктом 5.11 розділу 2 Правил встановлено, договір постачання природного газу повинен містити такі умови, що є істотними та обов`язковими для цього виду договору, зокрема відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування, у тому числі в разі перевищення споживачем підтверджених обсягів природного газу за відповідний період, а також механізми компенсації і повернення, які застосовуються, якщо рівні якості послуг постачальника за договором не виконуються, зокрема за неточності в рахунку чи його затримці (норма вноситься в договір за згодою сторін).

Відповідно до п. 1 розділу 6 Правил (у редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди), відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках, зокрема: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; 2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) x Ц х K, де Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу, Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період, Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу, K - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.

Пунктом 25 розділу 2 Правил встановлено, що спірні питання між споживачем і постачальником щодо постачання природного газу, оплати послуг постачальника, відшкодування збитків тощо мають вирішуватися шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що положення договору про порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання є істотною умовою договору про постачання природного газу, а тому укладення спірного договору у редакції додаткової угоди свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо зазначеної істотної умови договору.

Разом з тим, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 2 ст. 624 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Таким чином, нормами цивільного законодавства передбачено право сторін на відшкодування збитків у разі неналежного виконання договірних зобов`язань та встановлення такого обов`язку у договорі, як у даному випадку.

При цьому, судом встановлено, що позивач схвалив та прийняв умови договору до виконання, а саме прийняв поставлений відповідачем природний газ та підписував акти приймання-передачі природного газу.

Посилання позивача на те, що спірні умови договору є джерелом отримання невиправлених додаткових прибутків кредитором та суперечать суті зобов`язання з відшкодування збитків, судом відхиляються оскільки, покладення на позивача обов`язку із відшкодування збитків можливе за умови неналежного виконання зобов`язань за договором. Разом з тим, як зазначав відповідач, позивач не позбавлений можливості корегувати заявлені обсяги природного газу.

Відповідно до Правил постачання природного газу, положення про відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування є істотною умовою договору про поставку природного газу, а тому посилання на незаконність включення спірних положень до умов договору судом відхиляються.

Крім того, чинним законодавством передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо відшкодування збитків, зазначене питання вирішується у судовому порядку. При цьому, саме у таких судових процесах досліджується питання щодо обґрунтованості заявленого до стягнення розміру збитків та встановлення факту понесення збитків.

Питання щодо співмірності спірних положень договору та нарахованих на їх підставі збитків не є предметом дослідження у даній справі.

Також, як на підставу визнання недійсними пунктів договору, позивач посилається на їх невідповідність вимогам ст. 632 ЦК України, ст. 189, 191 ГК України та ст. 10, 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення" щодо заборони змінювати державні регульовані ціни на власний розсуд.

Відповідно до ст. 10, 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України. Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини. Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання договору без даної частини.

Однак позивач у позовній заяві посилається на те, що спірні пункти свідчать про безальтернативну, договірну зміну вартості природного газу, однак суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача, оскільки збитки не включаються у ціну природного газу, а є мірою відповідальності за порушення договірних зобов`язань стороною.

Також судом не приймаються доводи щодо нікчемності умов договору, оскільки вони обмежують відповідальність за завдані збитки, оскільки судом при дослідженні матеріалів справи не встановлено наявності ознак порушення ч. 3 ст. 614 ЦК України.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених ст. 179 ГК України, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 ГК України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Примірний договір рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право по взаємній згоді змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови.

Судом встановлено, що позивач схвалив та прийняв умови договору у редакції додаткової угоди до виконання, а саме прийняв поставлений відповідачем природний газ та підписав акти приймання-передачі природного газу.

Також, відповідно до пункту 2.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акту, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов`язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

При цьому, з системного аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для визнання недійсним пунктів договору, не є тими обставинами, у розумінні статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, з якою законодавець пов`язує можливість визнання правочину недійсним. При цьому, судом також враховано, що оскаржувані положення договору на момент їх укладення сторонами відповідали чинному законодавству.

Таким чином, при укладанні сторонами договору не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, вказаний правочин відповідав вимогам чинного на той момент законодавства, у подальшому був схвалений позивачем, відповідачем умови договору в частині поставки природного газу виконуються, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним пунктів 3.13 та 5.7 договору постачання природного газу від 12.10.2018 року.

Договір був укладений відповідно до чинного на той час законодавства України. На момент укладання договору сторони узгодили його істотні умови, в тому числі й ціну. Всі зміни до договору також вносились виключно в двосторонньому порядку за наявності згоди позивача.

Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини.

Як встановлено ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання частково недійсним договору, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.06.2021 р.

Суддя М.В. Данилова