Ухвала суду № 97554222, 10.06.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9271/18

(1-кп/199/169/21)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2021 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

колегії суддів:

головуючого: - судді Воробйова В.Л.

- суддів Дяченко І.В., Щербини-Почтовик І.В.

при секретарі - Романькової О.А.

за участю прокурора - Стариковського Є.В.

захисників - Тооде І.В., Романцова М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро змінений обвинувальний акт від 09.04.2021 року у кримінальному провадженні №12018040630001695 відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного з них, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою на 60 днів, яке обґрунтовує тим, що обвинувачені підозрюється у вчинені умисного тяжкого злочину проти життя особи, можуть переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню, скоювати інші злочини.

Обвинувачений ОСОБА_2 , захисник Романцов М.В. залишили на розсуд суду клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 , захисник Тооде І.В. заперечували, просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Обґрунтовуючи своє клопотання ОСОБА_1 зазначив, що винуватість його у скоєнні злочину не доведена дослідженими під час судового розгляду доказами.

Прокурор заперечував проти клопотання сторони захисту.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, в якій він зазнає судове переслідування та міжнародними контактами, особистості обвинуваченого, його моральними переконаннями.

Тримання під вартою у відповідності до пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Взяття заявника під варту має бути необхідним для забезпечення його присутності в суді, але водночас інші, менш суворі заходи можуть бути достатніми для досягнення цієї мети. (Рішення ЄСПЛ «Хайредінов проти України»).

За даним кримінальним провадженням, суд враховує обсяг пред`явленого обвинувачення, всі ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які не змінилися до теперішнього часу, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному кримінальному провадженні.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд враховує, що хоча прокурором відносно обвинувачених змінено обвинувальний акт на більш м`який за складом кримінального правопорушення, але останні і на теперішній час обвинувачуються у вчиненні умисного тяжкого злочину проти життя особи, за який законом у разі доведення вини, кожному з них, може бути призначено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі.

Крім того, суд враховує, що на теперішній час кожен з обвинувачених вже засуджувався за скоєння умисних злочинів, тому на думку суду, вказане свідчить про наявність ризиків переховування від суду, можливість істотно перешкоджати кримінальному провадженню, скоювати інші злочини, вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).

Що стосується посилання ОСОБА_1 відсутність доказів за даним кримінальним провадженням, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення – вироку, коли відповідно до п.1 ч.3 ст.374 КПК України, суд зазначає у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою – формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визначене судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, п.2 ч.3 ст.374 КПК України – у разі визнання особи винуватою, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Враховуючи вимогу ч.3 ст.374 КПК України, суд також не вправі на теперішній час надавати будь-яку оцінку тим обставинам, які викладені обвинуваченим ОСОБА_1 у вказаній частині свого клопотання, в тому числі надавати оцінку показам свідків.

Крім того, на заявлене клопотання ОСОБА_1 щодо не скоєння ним злочину, суд звертає увагу, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку.

Тож на даному етапі провадження суд також не вирішує ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не оцінює докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а визначає лише чи є причетність підозрюваного до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, у даному випадку – продовження для ОСОБА_1 строк раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Суд, виходячи з практики ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинувачених, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу, оскільки заявлені ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою, не зменшилися та до обвинувачених не можуть бути застосовані більш м`які альтернативні запобіжні заходи.

Суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до ст.183 КПК України вважає більш м`які альтернативні запобіжні заходи такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених, забезпечити необхідність виконання процесуальних рішень суду та запобіганню спробам ухилення обвинувачених від суду або переховування, скоювати злочини, що є винятковими підставами для продовження застосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з викладеним та наявністю фактів про існування реального суспільного інтересу, який за належним врахуванням принципу презумпції невинуватості, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи і необхідним та достатнім для виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків та запобігання встановленим судом ризикам, є лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст.369-372 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Стариковського Є.В. задовольнити.

Продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Синельникове, Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю міста Дніпро, кожному з них - у Державній установі виконання покарань (№ 4) управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області на 60 (шістдесят) днів, тобто до 08 серпня 2021 року включно.

Відмовити у задоволенні клопотання стороні захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, захисникам та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення для виконання, представнику потерпілого для відома.

Відповідно до п. 1-1 ч.2 ст. 395 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

С у д д і:

---------------------- -------------------- ------------------------------------

Воробйов В.Л. Дяченко І.В. Щербина-Почтовик І.В.