Рішення № 97551293, 09.06.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/879/21

Провадження № 2/204/1180/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.

за участю секретаря Легостаєвої А.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор плюс», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року до суду надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор плюс», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, у якій, позивач просив визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги №8/2006/840-К/547 за кредитним договором, від 24.01.2019 року, укладеним між Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», а також Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки №547/1-Н, від 24.01.2019 року укладеним між Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс».

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 26.10.2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ Комерційний банк «Надра» (теперішня назва ПАТ «Комерційний банк «Надра»), був укладений кредитний договір №8/2006/840-К/547-Н, згідно з яким Позивач отримав грошові кошти в сумі 81000 доларів США, строком до 25.01.2036 року, з метою проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 26.10.2006 року, предметом якого є придбання у власність нерухомого майна - трикімнатної квартири загальною площею 80,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між позивачем та банком був також укладений договір іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року. Також, 26.10.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та дружиною ОСОБА_2 був укладений договір поруки №547/1 -Н, згідно якого ОСОБА_2 поручилася за належне виконання Позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року по справі 22-ц/490/209/12 стягнуто солідарно з Позивача та ОСОБА_2 на користь ПАТ Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 727 552,08 грн. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». 24.01.2019 року, за результатами електронних торгів, між ПАТ «КБ «Надра», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Фірма «А-Фактор-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н, за умовами якого первісний кредитор передав у власність новому кредитору за результатами відкритих торгів (аукціону), права вимоги до позичальника за вказаним кредитним договором з додатковими угодами (за наявності). В п.4.1. цього договору зазначено, що новий кредитор сплачує первісному кредитору, до моменту укладення цього договору, ціну продажу відповідно до протоколу складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), а саме: 510 856,16 грн. (без ПДВ). Також, 24.01.2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» укладено договір відступлення прав за договором іпотеки №547/1-Н, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну позивачу. Про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» Позивача повідомлено не було. Відповідно до умов договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги вбачається продаж активу за ціною майже на 80% нижчою початкової ціни лоту, що свідчить про правову природу цього договору як договору факторингу, а не цесії, що підпадає під ознаки удаваного правочину. Таким чином, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» отримала плату від первинного кредитора ПАТ «КБ «Надра» саме у вигляді знижки у розмірі 1921792,20 грн. від вартості лота. ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» не здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг та, відповідно, не має ліцензії на здійснення такої діяльності. В свою чергу, надання послуг з факторингу потребує отримання відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Враховуючи суть договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, а не лише його форму, вказаний договір є прихованим договором факторингу, право на укладання якого у ТОВ «Фірма A-Фактор Плюс» відсутнє. Крім цього, відповідно до ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказані правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, оскільки банк здійснив відчуження права вимоги за ціною, яка на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості коштів, отриманих банком. Також, на підставі договору від 24.01.2019 року про відступлення прав за договором іпотеки, державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Коноваленко А.В. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державний реєстр іпотек було внесено відомості про нового іпотекодержателя ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс») предмета іпотеки - квартири. Укладення Відповідачами договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н, який містить ознаки договору факторингу, право на укладання якого у ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» відсутнє, та договору від 2019 року про відступлення прав за договором іпотеки призвело до позбавлення Позивача права власності на єдине житло без його відома та згоди. Зокрема 26.04.2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальовим С.В. було прийнято рішення № 46673195 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено до Реєстру запис про реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру. При цьому, підставою для державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» зазначено наступне: вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості та Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, Договір відступлення прав. Разом з цим, в порушення вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень», іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від іпотекодержателя ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» за адресою реєстрації позивача не надходило, підпис, який міститься в повідомленні про вручення поштового повідомлення йому не належить. Вказане іпотечне повідомлення було направлено новим іпотекодержателем за адресою: АДРЕСА_2 , де Позивач не проживає з 2006 року. Про наявність іпотечного повідомлення Позивачу стало відомо випадково від його знайомих з м.Олександрії, де він проживав до 2006 року. Згідно вказаного іпотечного повідомлення, станом на 24.01.2019 року, загальний розмір заборгованості Позивача перед первісним кредитором (ПАТ «КБ «Надра») складає 312144,71 долари США, еквівалент в національній валюті - 8647567,46 грн. Однак, вказана сума нарахована безпідставно, не підтверджена документально та суперечить рішенню Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року, яким встановлено, що розмір боргу за кредитним договором складає 727552,08 грн. Також, позивач звертає увагу суду, що реєстрація права власності на квартиру Позивача за ТОВ «А-Фактор Плюс» здійснена державним реєстратором Ковальовим С.В. на підставі неіснуючого договору відступлення прав серія та номер: р/н60, виданий 04.01.2019 року; здійснена державним реєстратором Ковальовим С.В. в період дії прямої заборони будь-яким особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно згаданої квартири позивача, зокрема, щодо її відчуження та/чи обтяження, яка була накладена ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25.02.2019 року у справі № 204/8687/18 внаслідок часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, яка була зареєстрована в реєстрі 01.03.2019 року та станом на 26.04.2019 року перебувала в стані «зареєстровано» в базі даних заяв Державного речових прав на нерухоме майно. В подальшому, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс», керуючись незаконною реєстрацією власності на належну Позивачу квартиру на своє ім`я, вчинило дії щодо зняття Позивача та членів його родини (доньки) з реєстрації у вказаній квартирі. З моменту придбання по теперішній час вказана квартира є єдиним житлом та місцем постійного проживання як для позивача так і членів його родини. Таким чином, договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договір відступлення прав за договором іпотеки, що є похідним договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, укладені між відповідачами з порушенням вимог щодо суб`єктного складу договору факторингу, що, відповідно до ст. 203 ЦК України, зумовлює їх недійсність, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05.04.2021 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі. Сторонам було направлено копію ухвали від 05.04.2021 року, а також відповідачам було направлено копію позовної заяви із додатками.

Відповідачем-1 ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» було надано суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, звертали увагу суду на ті обставини, що боржник, який не отримав доказів про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Окрім того, Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Окрім того, позивачем також належним чином не обґрунтовано, які саме права порушено фактом укладення спірного Договору та як наслідок, наявності підстав для його оскарження в судовому порядку. Звертали увагу суду, що відступлення права вимоги від первісного кредитора, який перебуває у стані ліквідації та виведення з ринку було здійснено з дотриманням норм чинного законодавства.

08 червня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому останній спростовував міркування Відповідача, та наполягав на задоволенні позову, посилаючись на мотиви, викладені у позові.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особі має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління, правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», і ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 8/2006/840-К/547-Н, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 81000 доларів США, а останній зобов`язався повернути суму кредиту щомісячними платежами до 25.01.2036 року, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 9,5% річних, відповідно до графіку погашення суми кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра» був укладений договір іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куліш В.І., предметом іпотеки за яким була належна Позивачу на праві власності трикімнатна квартира загальною площею 80,3 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, 26.10.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 (дружиною Позивача) був укладений договір поруки №547/1 -11, згідно якого ОСОБА_2 поручилася за належне виконання Позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року у цивільній справі 12-ц 490/209/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 727 552,08 грн.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних далі - Фонд) було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Станом на дату розгляду справи, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ «КБ «Надра» перебуває в стані припинення.

Згідно зі статтями 12,?81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

24 січня 2019 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-11-01-000278-b від 26.12.2018 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» був укладений Договір №8/2006/840-К/547-Н купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за Кредитним договором. За умовами даного Договору ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» прийняло у власність майнові права які включають право вимоги до боржників майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2006/840-К/547-Б укладеним із Позивачем, Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, укладеним з Позивачем, Договором Поруки №547/1-Н від 26.10.2006 року.

24.01.2019 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. за реєстровим №60.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що підставами для визнання недійсним Договору №8/2006/840-К/547-Н купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за Кредитним договором укладеним між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» є зокрема: неповідомлення про відступлення права вимоги, відсутність права у ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на укладання оскаржуваного Договору оскільки оскаржуваний Договір є договором факторингу, незгода Позивача з сумою боргу зазначеному в оскаржуваному Договорі, порушення умов державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, відсутність ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини 1 статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

В свою чергу, тлумачення статті 516, частини 2 статті 517 ЦК України, свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України, в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 де вказано, що «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним», а також у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 635/198/17.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на адресу Позивача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення було направлено повідомлення (вих.№2901/1) про відступлення права вимоги за Кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року, згідно Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року. Згідно даного повідомлення ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» проінформувало Позивача пре те, що згідно Договорів про відступлення права вимоги від 24.01.2019 року право вимоги за Кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року, за Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року перейшло до ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс», разом з усіма додатками до цих договорів та додатковими договорами. Крім того, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомила боржника, що всі подальші виплати будь-яких коштів, що є належними та підлягають сплаті за умовами кредитного договору, повинні сплачуватись на банківський рахунок Нового Кредитора, а саме ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» та надано відповідні реквізити.

29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на адресу Позивача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення було направлено вимогу/іпотечне повідомлення (вих.№2901/2) про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором №8/2006/840- К/547-Н від 26.10.2006 року у тридцятиденний строк. Згідно вказаної вимоги, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» повідомило Позивача, що станом на 24.01.2019 року розмір заборгованості по Кредитному договору №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року складає 312144,71 доларів США. Отже, Позивача було повідомлено про те, що у зв`язку із порушенням скаржником своїх зобов`язань за кредитним договором та у відповідності до положень ст.ст.33, 35 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» вимагає в тридцятиденний строк виконати порушене ним зобов`язання, а саме повернути заборгованість.

Окрім цього, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомило про те, що у разі невиконання зазначеної вимоги/іпотечного повідомлення, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» буде вимушене звернути стягнення на іпотечне майно, яке належить Позивачу, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 .

До того ж, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомило про свій намір реалізувати право Іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання на підставі та у відповідності до положень Іпотечного договору, зокрема, але не обмежуючись способами, передбаченими ст.ст.36-38 Законом України «Про іпотеку».

Тобто відповідачем-1, на думку суду, належним чином здійснено повідомлення позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором. Посилання на неотримання ним листа та неналежності підпису у повідомленні судом відхиляються, оскільки зводяться до припущень та не підтверджені жодними належними доказами, більше того, посилання на не проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 2006 року та яка зазначена у кредитному та іпотечному Договорах, як адреса позичальника - є не підставою для висновку про неналежне повідомлення, а лише свідчать про порушення позичальником умов Кредитного договору, зокрема невиконання п.4.3.7., щодо обов`язку позичальника протягом 2 днів повідомляти Банк про зміну адреси та номерів телефонів.

Стосовно посилань в позовній заяві на незгоду з сумою боргу, визначеній у вимозі, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 та від 17 березня 2021 року? ?у справі № 953/19283/19.

Позивач на обґрунтування неправомірності відступлення права вимоги за кредитним договором вказує на те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, а відступлення права вимоги, якої не існувало станом на момент відступлення є неможливим.

Під час розгляду справи судом встановлено, що кредитний договір чи договір іпотеки не визнано недійсним, зобов`язання за кредитним договором належним чином позивачем не виконані. Відомості, щодо добровільного виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року про стягнення заборгованості матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених? ОСОБА_2 позовних вимог в частині згаданих посилань, оскільки навіть неповідомлення боржника про відступлення права вимоги та непогодження позивача з розміром вимоги не може бути підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Визначаючи, що зобов`язання переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, необхідно враховувати, що відступлення таких прав є неможливим лише стосовно недійсних вимог (тобто лише в разі недійсності самого правочину, в силу якого виникло кредитне зобов`язання).

Зміст зобов`язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов`язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. А отже, у спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов`язаних із обов`язком з повернення суми кредиту і виконанням усіх похідних від цього зобов`язань.

У справі, що розглядається позивачем не заперечується наявність у нього заборгованості перед первісним кредитором, разом з тим, доводи позовної заяви зводяться лише до незгоди заявника з розміром заборгованості права вимоги за якою перейшло до нового кредитора. Позивач не позбавлений права спростовувати розмір заборгованості у межах пред`явлених до нього вимог про стягнення цієї? ? заборгованості чи в межах спору за особистим позовом, про визначення її розміру, складових та підстав нарахування.

З приводу посилань позивача на відсутність права у ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на укладання оскаржуваного Договору, оскільки оскаржуваний Договір є договором факторингу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, статті 350 Господарського кодексу України та частини 5 статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яке відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише праве грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнту відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатите факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4 Закону № 2664-ІІІ, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачений законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2664-ІII фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому, клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Таким чином, договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу, а саме: якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини 1 статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Судом встановлено, що за результатами торгів ПАТ «КБ Надра» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.

У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «КБ «Надра» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18, зазначивши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. А отже, можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Тому, суд приходить до висновку, що між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» укладений саме договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу.

Саме з зазначених підстав, суд також відхиляє посилання Позивача на необхідність отримання відповідачем-1 відповідної ліцензії на ведення діяльності, пов`язаної з наданням фінансових послуг-факторингу.

В порядку ст.ст.512, 514 ЦК України та за умовами Договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги відбулась заміна кредитора, жодних банківських послуг чи валютних операцій не здійснювалось.

Укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги також не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу.

Також, відповідно до ст.9 Закону України «Про валюту і валютні операції», небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі; 2) переказ коштів; 3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхуванню життя; 4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента); 5) інші валютні операції, визначені Національним банком України.

Відповідач-1 у відзиві визнавав, що не є банківською установою та не має індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та ліцензії на здійснення валютних операцій. В свою чергу, Відповідач-1 не надавав боржнику кредит в іноземній валюті та не використовувало іноземну валюту як засіб платежу за оспорюваним договором про відступлення права вимоги. Розрахунок між Відповідачами за оспорюваним Договором здійснювався у валюті України гривні, про що прямо зазначено у пункті 4.1 Договору.

Щодо наявності ознак нікчемності договору відступлення права вимоги, передбачених п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд зазначає наступне.

Як вбачається з умов спірних договорів відступлення, в результаті їх укладення ПАТ «КБ «Надра» взяло на себе зобов`язання відступити ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» права вимоги заборгованості за Кредитним договором №8/2006/840-К/547 від 26.10.2006 року, номінальний розмір якої складав згідно публічного паспорту активу - 2 323 771,40 грн., а також відступити права вимоги за договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, предметом якого виступає нерухоме майно, заставною вартістю 454 500,00 грн.

Згідно із визначенням, у п.п. 14.1.71 Податкового кодексу України передбачено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Початкова ціна лоту під час проведення електронних торгів з продажу права вимоги за кредитом становила 2 432 648,36 грн., виграшною пропозицією та ціною продажу лоту стала ціна 510 856,16 грн., яка і зазначена у спірному Договорі відступлення права вимоги, в свою чергу, оціночна вартість кредиту, згідно публічного паспорту активу ПАТ «КБ «Надра», розрахована Українською універсальною біржею склала 179 655,85 грн.

Суд враховує, що одним з факторів, що впливають на вартість майнових прав, є наявність забезпечувальних зобов`язань, якими забезпечується виконання боржниками за кредитними договорами своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати інших платежів за кредитними договорами, адже у випадку невиконання/неналежного виконання основного зобов`язання позичальником кредитор має право звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором.

Отже, за даними публічного паспорту активу ПАТ «КБ «Надра» вартість відступлення прав вимоги за кредитним договором перевищує оціночну вартість кредиту. В свою чергу, вартість відступлення прав вимоги складає 80,5 % від суми оціночної вартості кредиту та вартості предмету забезпечення (454 500 + 179 655,85 = 634 155,85 грн.), тобто знаходиться в допустимих межах, визначених п.3 ч.2 ст.38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оцінивши наявні матеріали справи, враховуючи, що такі дані містять суперечливі висновки щодо вартості майнових прав за кредитним договором, а позивач в обгрунтування позову посилається лише на розмір боргу, суд дійшов висновку, що сторонами не підтверджено дійсної ціни вартості майнових прав.

Позивач, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу, на свій розсуд розпорядився своїми правами та обов`язками щодо обрання способу захисту, предмету та вимог позову, збирання доказів.

Тягар доказування ( onus probandi ) лежить на сторонах.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено факту невідповідності передбаченої спірним договором відступлення ціни права вимоги за кредитним договором звичайній ціні такого права, а саме наявності різниці більш, ніж у 20 відсотків.

Решта посилань позову, зокрема в частині посилань на неправомірність звернення стягнення Відповідачем-1 на предмет іпотеки та порушень під час державної реєстрації права власності на квартиру за новим іпотекодержателем - судом відхиляються, оскільки відповідних позовних вимог позивачем заявлено не було, а вказані обставини не входять до предмету доказування по даній справі та не впливають на дійсність спірних договорів.

Більше того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, правомірність набуття у власність предмета іпотеки відповідачем-1 та державної реєстрації права власності за ним, вже була предметом спору сторін у цивільній справі 204/3503/19, у якій рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року було відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог ОСОБА_1 (ЄДРСР № 93647414).

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів, та не доведено, що укладені між відповідачами договори про відступлення прав вимоги порушують права позивача, а решта доводів, викладених у позовній заяві, зводяться до незгоди позивача з фактом укладення договорів. Обґрунтованих підстав для визнання договору недійсним - матеріали справи не містять.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Отже порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права. Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Отже, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. ст. 3, 627 ЦК України, ст. ст. 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18). Разом з тим, право на судовий захист, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що укладення відповідачами договорів про відступлення права вимоги відбулося з порушенням його прав та законних інтересів чи вимог чинного законодавства.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються, відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,15,16,202,203,204,215,512,514,516, 1048, 1054, 1077-1079 ЦК України, ст.ст. 4,6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.9 Закону України «Про валюту і валютні операції», ст.ст.2 4, 10, 11-13, 15, 76-80, 81, 82, 89, 141, 158, 223, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор плюс» (місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, пр.Праці, буд.24, гурт. №1), Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, буд.15), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна (місцезнаходження: АДРЕСА_5 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар