Рішення № 97550908, 24.05.2021, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/2637/20

№ 2/207/40/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бистрової Л.О.

при секретарі Мозоль О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 13.06.2012 року.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів. Однак ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 31.01.2021 року становить – 13113,02 грн., а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту – 9646,46 грн.; заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит – 3466,56 грн., що підтверджено розрахунком. Вказана заборгованість відповідачем не сплачена, тому позивач вимушений був звернутись до суду з уточненим позовом.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначили, що позивачем не доведено факту укладання кредитного договору з ОСОБА_1 . Позивач вказує, що при укладенні кредитного договору була дотримана письмова форма його укладення, проте це твердження не відповідає дійсності, оскільки не підтверджується заявою б/н від 13.06.2012 року, тобто даний доказ є неналежним до заявлених позовних вимог. Пред`являючи вимогу про стягнення заборгованості, позивач не врахував того, що для з`ясування факту порушення стороною умов договору, необхідно встановити факт його укладення на певних умовах, тобто потрібно знати які саме умови сторони договору зобов`язані виконувати. Так, Заява б/н від 13.06.2012 року не може складати договір про надання банківських послуг або кредитний договір, як про це стверджує позивач, оскільки не підтверджує факту отримання таких послуг чи кредиту, а саме розміру кредиту, його процентної ставки, мети отримання кредиту, строку повернення та відповідальності за неналежне його виконання або невиконання взагалі. Крім того, у вказаній Заяві не визначено, в якій сумі ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, а також не встановлена відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та не визначено її розмір. Окрім того, в Заяві б/н від 13.06.2012 року оформлена «Пенсійна картка» і про це зазначено у заяві, а не кредитна, що дозволяла б встановити кредитні зобов`язання на відповідних умовах. Тому вказану Заяву б/н від 13.06.2012 року не можна вважати належним та допустимим доказом у даній справі. Отже, всупереч вимогам законодавства позивач не надав докази укладення з відповідачем кредитного договору, при цьому, послався на порушення його умов. Виходячи з позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19), вбачається, що неможливо застосувати до кредитних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, Тарифи та інші правила банку неодноразово можуть змінюватися самим банком як в період – з часу виникнення спірних відносин, і до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто позивач міг додати до позову Умови і Правила та інші документи у будь – яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Крім того, надані до позову Умови і Правила не містять підпису Голови Правління, якою вони затверджені та печатки підприємства, а отже не є належним і допустимим доказом у справі. Разом з тим, роздруківка із сайту позивача щодо Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що додані до позову, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити до цих документів відповідні зміни (висновки викладені у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і стосуються кредитних карт «Універсальна», а в Заяві б/н від 13.06.2012 року оформлена карта «Пенсійна». Таким чином, позивач не доводить жодними доказами, що на момент підписання Заяви б/н від 13.06.2012 року діяли саме ті Умови і Правила, Витяг з Тарифів та інші документи, які додані до позову і що саме з ними ОСОБА_1 погодилась як споживач, оскільки її підпису на цих документах немає, то посилання позивача на те, що вона з ними ознайомлена і погоджена є безпідставними. Також зазначають, що в Заяві б/н від 13.06.2012 року відсутні умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання та визначення її розміру. За таких обставин та без наданих підтверджень укладення ОСОБА_1 кредитного договору, конкретних запропонованих їй Умов та Правил, Тарифів, відсутність у Заяві б/н від 13.06.2012 року домовленості сторін про оформлення кредитної картки, визначеного кредитного ліміту, строків погашення, сплати штрафів та пені за несвоєчасне погашення кредиту вважають, що надані позивачем додатки до позову не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Просять відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що 13.06.2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (з 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 була підписана заява № б/н з метою отримання банківських послуг.

На підтвердження волевиявлення щодо укладення з позивачем кредитного договору відповідачем підписана «Анкета-заява», в якій зазначено, що відповідач погодився з тим, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також з Тарифами складають між нею і Банком Договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, що були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua, зобов`язалася виконувати, та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті https://privatbank.ua.

До «Анкети-заяви» позивач також додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 31.01.2021 року становить – 13113,02 грн., а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту – 9646,46 грн.; заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит – 3466,56 грн., що підтверджено розрахунком.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.1). Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (ч.2). Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (ч.3).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У «Анкеті-заяві» позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, зокрема базова % ставка в місяць, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, надані позивачем докази не містять підтвердження тих обставин, що відповідач при підписанні «Анкети-заяви» ознайомився і погодився з умовами, що містять саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, і що ця «Анкета-заява» разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо % ставки, неустойки (пені, комісії, штрафів) саме у зазначених у цих документах розмірах.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в «Анкеті-заяві» домовленості сторін про % ставку, сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в «Анкеті-заяві» позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання «Анкети-заяви». Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісій, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Тож суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9646,46 грн.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 133, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за договором № б/н від 13.06.2012 року у розмірі 9646 (дев`ять тисяч шістсот сорок шість) гривень 46 копійок, яка складає заборгованість за простроченим тілом кредиту.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) витрати по сплаті судового збору у сумі 1546 гривень 31 копійку.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.О. Бистрова