Рішення № 97528261, 09.06.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/413/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2021 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо необхідності проведення зі ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 444624,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу в Службі безпеки України з 01.03.1993 року по 10.08.2018 року. Звільнений з військової служби наказом Служби безпеки України від 14.07.2018 року №893-ОС та виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області наказом цього ж Управління від 01.08.2018 року №164-ос.

При цьому, всупереч вимогам чинного законодавства України, а також ратифікованих Україною норм міжнародного права, відповідачем не було проведено по відношенню до позивача своєчасний повний розрахунок при звільненні.

Так, незважаючи на те, що останнім днем проходження мною військової служби було 10.08.2018 року, відповідачем було виплачено належні при звільненні грошові компенсації та допомогу (разом 3 види виплат) на загальну суму 270602,88 грн зі значними порушеннями нормативно визначених строків зокрема: грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 19.01.2021 року, тобто через 893 дні після мого звільнення, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року у справі №600/1784/20-а за моїм позовом до відповідача; одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 07.02.2019, тобто через 181 день після звільнення; грошова компенсація за неотримане речове майно була повністю виплачена 28.11.2018, тобто через 110 днів після звільнення.

На думку позивача, зазначене свідчить про тривале порушення відповідачем серед інших нормативних актів - вимог Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", нормами якого (в тому числі статтею 15) регламентовано проведення повного розрахунку з військовослужбовцем саме при звільненні, а не після нього.

При цьому, непоширення норм Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Згідно з довідкою про доходи, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні 2 повні календарні місяці служби, а саме за період з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року (61 календарний день), склало 30372,50 грн.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив позивачу було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно 30.10.2018 року та 28.11.2018 року у загальному розмірі 52871,07 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби - 07.02.2019 року у розмірі 205014,38 грн, з чим він погоджується і про що він зазначає у позовній заяві.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані у 2017-2018 роках 28 днів додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закону-3551) як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, варто зазначити, що він 17 вересня 2020 року звернувся до Управління з відповідною заявою, у чому йому було відмовлено (лист управління від 06.10.2020 №75/Л-4,5,6/351) з підстав відсутності спеціального законодавства щодо означеного питання та наявності рішення Голови СБ України (резолюція від 10.02.2020 на доповiднiй записцi вiд 06.02.2020 №21/3/1-487, вх.№ 748 від 14.02.2020), у відповідності до якого виплати грошової компенсації за всi невикористані днi додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, особам, звільненим з військової служби до 01.01.2020 року, здійснюються на підставі відповідного рішення суду.

У жовтні 2020 року позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду позовними вимогами до Управління, зокрема, про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані у 2017-2018 роках 28 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

На підставі рішення суду від 28.12.2020 року у адміністративній справі №600/1784/20-a відповідачем нараховано та виплачено 19 січня 2021 року Позивачу компенсацію за невикористані 28 днів додаткової відпустки у сумі 13510,50 грн, що підтверджується як самим позивачем, так і наявними у справі матеріалами.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги та грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідач зазначив наступне.

Позивач у своїй заяві зазначає, що Управлінням виплачено йому у повному обсязі грошову компенсацію за неотримане речове майно 28.11.2018 року, а одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби 07.02.2019 року, що відповідає обставинам справи.

Розмір зазначених виплат при їх розрахунку був погоджений Позивачем та не був спірним. Загальна сума виплачених коштів становить 307437,49 грн, а остаточний розрахунок з позивачем здійснено 07.02.2019. Ненарахування та невиплата при звільненні компенсація за невикористані 28 днів додаткової відпустки позивачем не оспорювалась як перед звільненням, коли йому було надано для ознайомлення розрахунок підлягаючих при звільненні виплат, так і на день звільнення. Про порушення своїх прав, що виразилось у невиплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Позивач дізнався не раніше, ніж вступило у силу рішення Верховного Суду 16.05.2019 у зразковій (типовiй) адміністративній справі №620/4218/18, залишене без змін згідно з постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.

За вказаних обставин, відповідач вважає, що адміністративний позов позивача в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно підлягає залишенню без розгляду з урахуванням відповідного судового рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідач зазначив наступне.

Нарахування та виплата при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту", до 01.01.2020 року не здійснювалась через відсутність у СБУ відповідних нормативно-правових актів (наказів, розпоряджень, інструкцій, положень, порядку, методик тощо) з означених питань, тобто спеціальним законодавством не передбачена, як і виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З позивачем після виникнення підстав до його звільнення з військової служби (у даному випадку - після подачі ним відповідного рапорту про звільнення) були проведені відповідні бесіди 07.05.2018 року та 20.06.2018 року, у ході яких питання щодо нарахування та виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не пізніше дня звільнення ним не порушувались, жодних клопотань чи вимог 3 цього приводу висловлено не було. Окрім цього, ознайомившись 20.06.2018 року з поданням до звільнення, Позивач підписав його без будь-яких клопотань та зауважень. (довідки про бесіди №75/2/1187 від 07.05.2018 року, №75/11/1192 від 20.06.2017 року, подання до звільнення від 20.06.2018 №75/11/1194 долучені до частини "Особова справа" справи військового обліку позивача; зберігається в Управлінні, містить інформацію з обмеженим доступом).

Окрім цього, ознайомившись з наказом начальника Управління СБ України в Чернівецькій області від 01.08.2018 року №164-ос, у відповідності до якого позивача виключено зі списків особового складу Управління з 10.08.2018 року, вiн жодних зауважень, у т.ч. з приводу підлягаючих йому при звільненні виплат, не висловив.

Разом з тим, грошова компенсація Позивачу за невикористані ним у 2017-2018 роках 28 днів додаткової відпустки фактично виплачена лише 19.01.2021 року.

У період до 2020 року, в т.ч. у 2018 році, у органах СБ України нарахування та виплата військовослужбовцям при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій не здійснювались.

У даному випадку позивач нi пiд час проходження служби після набуття статусу учасника бойових дій, нi перед звільненням та виключенням зі списків особового складу, при проведенні з ним бесід, не звертався з вимогами щодо виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки. І це пояснюється тим, що підстави для звернення з вимогою про виплату виникла у Позивача тільки після рішення Великої Палати Верховного Суду України від 21.08.2019, яким залишено у силі рішення Верховного Суду України від 16.06.2019 у зразковій справі №620/4218/18, згідно якого було визначено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, у т.ч. за минулі роки, підлягає виплаті військовослужбовцям у рік звільнення з військової служби.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України, відповідач зазначив наступне.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то це питання повинно вирішуватись із застосуванням норм ст. ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю (надалі - КЗпП України) як таких, що с загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби

За обставинами даної справи позивача виключено зі списків особового складу з 10.08.2018 року, тоді як фактичний розрахунок щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено на виконання рішення суду 19.01.2021 року, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Щодо суми підлягаючої стягнення Управління на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначив, що середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій більше ніж у тридцять два рази перевищує розмір самої компенсації.

Виходячи з вищенаведеного, є цілком безпідставним та неправомірним аргумент позивача про те, що ним понесені майнові витрати, оскільки жодних доказів цього він не навів. Поряд з цим, маючи можливість звернутися з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, розмір якої становить 13510,5 грн, якщо не при звільненні, то, принаймні, у найкоротший строк пiсля звільнення, Позивач обрав спосіб захисту зі значним зволіканням звернення до суду. Тобто, з його дій вбачається, що вищевказані грошові кошти істотного значення у його майновому стані не відіграють.

З урахуванням викладеного вище, зважаючи на розмір недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, який обчислюється множенням середньоденної заробітної плати за останні два календарних мiсяцi роботи на кількість днів невикористаної відпустки, порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, та враховуючи настільки триваюче зволікання Позивача зі зверненням до суду з моменту звільнення, варто дійти висновку про безпідставне зазначення Позивачем підлягаючої стягненню суми.

Позивач, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив, в якій навів обґрунтування аналогічні викладеним у позовній заяві.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 05.11.1997 Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 15-18).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 10.04.2017 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 22).

Відповідно до Довідки Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 06.10.2020 року №653 позивач з 01.03.1993 року по 10.08.2018 року проходив військову службу в Управлінні СБ України в Чернівецькій області (а.с. 18а).

Згідно з Довідкою Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 05.10.2020 року №75/21/776 позивачу була нарахована грошова компенсація в сумі 52871,07 грн. Виплата здійснена в повному обсязі 30.10.2018 року в сумі 21136,25 грн та 28.11.2018 року в сумі 30941,75 грн (а.с. 19).

Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області №38 від 05.10.2020 року позивач дійсно працював в Управлінні СБ України в Чернівецькій області по 10.08.2018 року, загальна сума доходу за період з 01.05.2018 року по 31.07.2018 року становить 45558,75 грн (а.с. 20).

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року №600/1784/20-а зобов`язано Управління Служби безпеки в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 серпня 2018 року.

Відповідно до Відомості на виплату грошей №2 за січень 2021 року позивачу виплачену 13510,50 грн (а.с. 21).

Вважаючи протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо необхідності проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки у спірному випадку, що є предметом судового розгляду, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

Отже, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. У названому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Підсумовуючи вказане, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

З встановлених у справі обставин слідує, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (10.08.2018 року) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 19.01.2021 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року №600/1784/20-а у сумі 13510,50 грн, що підтверджується відомістю на виплату грошей №2 від 19.01.2021року, то суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Поряд із цим, з приводу доводів відповідача, наведених у відзиві як таких, що обґрунтовують безпідставність вимог в частині та необхідність залишення їх без розгляду, а саме, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Позивач у поданому позові зазначає про те, що зазначені вище виплати були виплачені із значним порушенням термінів, однак, самі позовні вимоги обґрунтовані тим, що повний розрахунок з ним проведено саме 19.01.2021 року з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Саме цього дня з позивачем проведено повний остаточний розрахунок та з нього обліковується час затримки такого розрахунку. При цьому, спірним у даній справі є не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. У зв`язку з цим, доводи відповідача щодо порушення позивачем строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України в частині затримки виплати при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки, такі не є спірними у даній справі.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки при розрахунку з позивачем, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (в редакції Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020 року), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до приписів пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У матеріалах справи міститься довідка №38 про грошове забезпечення позивача за останні місяці перед його звільненням, видана Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області 14.07.2020 року. Згідно вказаної довідки сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці перед його звільненням становила 30372,50 грн (15186,25 грн за кожний місяць).

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 497,90 грн (497,90 грн/61день). Зазначена сума середньоденного заробітку вказана позивачем і у позовній заяві та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні тривав з 10.08.2018 року по 19.01.2021 року, що складає 893 календарних дні.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій, складає 444624,70 грн (497,90 грн х 893 к.д.).

Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою грошовою компенсацією за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій 13510,50 грн, суму 444624,70 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в зазначеній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вирішуючи дане питання, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Наведений підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року, а також у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

Крім цього, указаного вище підходу притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається, зокрема, з його постанов від 30 листопада 2020 року у справах №240/12140/19, №560/3230/20 з аналогічних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби позивача було 10.08.2018 року, з позовом про зобов`язання Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій він звернувся до суду лише 16.10.2020 року, а з даним позовом він звернувся до суду 05.02.2021 року після виплати йому відповідачем 19.01.2021 року на виконання судового рішення грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій.

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 444624,70 грн значно перевищує суму виплаченої компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій - 13510,50 грн, а також з урахуванням того, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату указаної компенсації, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Суд зазначає, що в даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,03 (13510,50грн/444624,70грн, тобто сума виплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).

Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню становить 13338,74 грн (497,90 грн х 0,03 х 893 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції судів касаційної та апеляційної інстанцій в аналогічних правовідносинах, суд приходить до висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 13338,74 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі № 815/714/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 13338,74 грн.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо необхідності проведення зі ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

3. Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 13338 (тринадцять тисяч триста тридцять вісім) грн 74 коп.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 20001786, вул. Шевченка, 1-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58001).

Суддя В.О. Григораш