Рішення № 97525314, 08.06.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2517/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Меламеда Вадима Борисовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачу - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листі відповідача № 55/Л-1/2020 від 19.04.2021;

- визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачці;

- зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії позивачці з 01.01.2015, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивачка стверджує, що має право на відновлення пенсії з 01.01.2015, адже 07.10.2009 рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 скасовані положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і яке обґрунтоване нормами ст. ст. 35, 46, 49 Закону про пенсії та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивачка звернулася до відповідача з особистою заявою про поновлення виплати її пенсії з 01.01.2015, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції, яка була передана для розгляду до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Проте, відповідач в своєму рішенні № 55/Л-1/2020 від 12.05.2020 (далі - «Рішення про відмову у поновленні виплати пенсії») протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії позивачці.

Відмову оскаржено до суду, та відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 360/3151/20 зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 19.01.2020, що подана її представником разом з листом від 11.03.2020 № 180.

Відповідач в рішенні № 55/Л-1/2020 від 19.04.2021 протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії.

З посиланням на норми ст. ст. 8, 19, 21, 22, 46, 55, 64 Конституції України, ст.ст. 8, 26, 35, 46, 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п.п.5 п.4 Постанови Кабміну від 23.07.2014 № 280 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», Постанови Кабміну від 11.04.2002 № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду», рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», представник позивача вважає відмову відповідача протиправною.

28.05.2021 до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 71-75), в якому відповідач позовних вимог не визнав з огляду на таке.

23.03.2020 (вхідний номер 55/Л-1) на адресу управління поштовим зв`язком надійшов лист головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 20.03.2020 №685-826/А-01/8-1200/20, яким направлено листа ТОВ «В.Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль-Україна) від 11.03.2020 № 180 «Про призначення пенсії ОСОБА_1 » та копії документів щодо передачі заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії для розгляду по суті.

До листа ТОВ «В. Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль-Україна) згідно з переліченими в ньому додатками додано: апостильовану копію довіреності від 19.01.2020 для представництва інтересів ОСОБА_1 на території України двадцятьма особами, копію паспорту громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_1 , виданого 05.09.2013 Сєвєродонецьким MB УМВС України в Луганській області, завірену ТОВ «В. Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль-Україна); картку платника податків ОСОБА_1 від 26.02.2020; копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 02.09.1975; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , завірену ТОВ «В.Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль-Україна); апостильовану заяву від ОСОБА_1 від 19.01.2020, яка постійно проживає в державі Ізраїль, щодо поновлення з 01.01.2015 пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява ОСОБА_1 від 11.03.2020 спочатку розглянута як звернення, рішення з приводу її розгляду управлінням не приймалось, з наведених вище підстав.

Листом від 27.03.2020 вих.№ 55/Л-1 Меламеду В.Б. надано обґрунтовану відповідь, а також, незважаючи на подання заяви про поновлення пенсії з порушенням Порядку № 22-1, 12.05.2020 управлінням прийнято рішення № 55/Л-1/20 про відмову в поновленні пенсії, яке направлено на адресу представника позивача ( Меламеду В.Б. ) 12.05.2020.

Відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 360/3151/20 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 12.05.2020 № 55/Л-1/2020 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 19.01.2020, що подана її представником разом з листом від 11.03.2020 № 180.

На виконання рішення суду управлінням 19.04.2021 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 19.01.2020 про поновлення виплати пенсії з 01.01.2015 та рішенням від 19.04.2021 за № 55/Л-1/2020 ( ОСОБА_1 ) повторно відмовлено у поновленні виплати пенсії з 01.01.2015.

Рішення обґрунтовано тим, що до листа № 180 від 11.03.2020 оригінал паспорту ОСОБА_1 не надано, а надано копію паспорту, яка завірена ТОВ «В.Меламед Юридичний офіс (Ізраїль - Україна)» - організацією, в якій ОСОБА_1 не працює і яка відповідно до законодавства не наділена повноваженням засвідчувати копії документів для призначення/поновлення пенсій.

Копії документів, які додані до листа № 194 від 12.03.2020, завірені не належним чином.

Документів, які посвідчують особу, яка звертається від імені ОСОБА_1 (представника), взагалі не надані. Крім того, відповідно до даних довіреності від 19.01.2020 для представництва інтересів гр. ОСОБА_1 на території України Вадим Меламед , яким підписано лист №180 від 11.03.2020 як представником ОСОБА_1 не є громадянином України.

Таким чином, оскільки до управління заява про поновлення пенсії ні ОСОБА_1 ні його представником не подавалась (направлено поштою тільки листа, яким передано заяву ОСОБА_1 ), а підставою для винесення органом Пенсійного фонду рішення щодо поновлення пенсії є подання в установленому порядку відповідної заяви (особою або її представником), реєстрації її в журналі прийняття рішень, підстави для задоволення вимоги щодо поновлення виплати пенсії відсутні.

ОСОБА_1 не звернулася до управління особисто. Заявник звернулась нібито через представника за довіреністю, особу якого в управлінні не було встановлено, оскільки документи для ідентифікації не надавались. Також документи були направлені поштою, що не відповідає вимогам пункту 1.7. Порядку № 22-1.

Підсумовуючи викладене, ні позивачем ні представником позивача не було дотримано вимог діючого законодавства щодо порядку подання документів про поновлення пенсії до органів Пенсійного фонду України, передбачених Порядком №22-1 та Положенням №13-1, а саме: до відповідного структурного підрозділу з ідентифікацією особи, яка надає документи, звернення не надавалось.

Управлінням запропоновано представнику ОСОБА_1 звернутись до відповідного структурного підрозділу управління з дотриманням встановленого порядку звернення за поновленням пенсій, ідентифікувати свою особу та надати відповідну заяву від імені свого довірителя. Передавання заяв довірителів про поновлення пенсії їх представниками до органів Пенсійного фонду діючим законодавством не передбачено.

Щодо зобов`язання провести поновлення виплату пенсії з 01.01.2015 згідно з розпорядженням від 24.02.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 , пенсія була не отримана протягом 6 місяців підряд з 01.09.2016 по 28.02.2017 та призупинена з 01.03.2017 на підставі пп. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже позивачем пенсія була отримана по серпень 2016 року. З березня 2017 року пенсія не нараховувалась. Таким чином позовні вимоги позивача провести поновлення виплати пенсії з 01.01.2015 вважає необґрунтованими.

Відповідач вважає свої дії правомірними, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 17.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 66-67).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 12.09.2014 прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

До виїзду за кордон позивач постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 27-31, 44-48, 82, 103).

Позивачу призначено пенсію за віком, відповідно до пенсійного посвідчення від 16.10.2013 (арк. спр. 32, 52, 111).

Під час розгляду справи № 360/3151/20 судом встановлено, що рішення (протоколу) про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу відповідач суду не надав, однак у відзиві визнав ту обставину, що призначена позивачу пенсія перераховувалась на банківський рахунок з жовтня 2013 року по березень 2016 року, а з квітня 2016 року по серпень 2016 року включно отримана через поштове відділення зв`язку. Розпорядженням від 24.02.2017 на підставі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (з 01.09.2016 по 28.02.2017) призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017.

13.03.2020 за вхідним номером 826/А-1200-20 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов лист №180 від 11.03.2020 від представника позивача за довіреністю В.Меламед, в якому зазначено, що ОСОБА_1 12.09.2014 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. По досягненню пенсійного віку позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалася їй до виїзду за кордон Управлінням праці та соціального захисту населення в м. Сєвєродонецьк. Починаючи з 2015 року і по день звернення з вказаним листом позивач пенсію не отримує, жодним з територіальних управлінь ПФУ на даний час пенсію не поновлено та її виплати не відбувається. В листі заявлено вимогу про здійснення поновлення пенсії позивачу відповідно до особистої заяви пенсіонера ОСОБА_4 від 19.01.2020 про поновлення пенсії з 01.01.2015, оригінал якої із нотаріально засвідченим підписом позивача та апостилем додано до вказаного листа.

До вказаного листа також додано нотаріально засвідчену та апостильовану довіреність позивача, видану на представників, в тому числі на Вадима Меламеда , якою вказаних осіб уповноважено вчиняти необхідні дії в судах будь-якої інстанції, в тому числі в органах Пенсійного фонду України вчиняти дії по всім без винятку питанням, що стосуються реалізації, в тому числі оформлення та захисту його прав на соціальне і пенсійне забезпечення, зокрема: поновлення, нарахування, перерахування, отримання належних йому соціальних пенсійних виплат, компенсацій. Для цього представники вправі подавати від його імені всі без винятку документи, необхідні для оформлення пенсійних прав позивача та одержувати такі документи (арк. спр. 42-43, 100-101).

Також до вказаного листа додано нотаріально засвідчену та апостильовану копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий Сєвєродонецьким МВ УДМС України в Луганській області 05.09.2013 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Листом від 20.03.2020 № 685-826/А-01/8-1200/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії передало на розгляд до відповідача.

Листом від 27.03.2020 № 55/Л-1 відповідач відмовив позивачу у поновленні пенсії з тих підстав, що не були дотримані вимоги діючого законодавства щодо особистого звернення пенсіонера або його представника із заявою про поновлення виплати пенсії, заява про поновлення виплати пенсії від 19.01.2020 розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Рішенням від 12.05.2020 № 55/Л-1/2020 ( ОСОБА_1 ) відповідач відмовив позивачу у поновлені виплати пенсії у зв`язку з тим, що не було дотримано вимог діючого законодавства щодо порядку подання документів про поновлення пенсії до органів Пенсійного фонду України, передбачених Порядком № 22-1 та Положенням № 13-1, а саме: до відповідного структурного підрозділу з ідентифікацією особи, яка надає документи, звернення не надавались; запропоновано представнику ОСОБА_1 звернутись до відповідного структурного підрозділу управління з дотриманням встановленого порядку звернення за поновленням пенсій, ідентифікувати свою особу та надати відповідну заяву від імені свого довірителя (арк. спр. 23-25, 114-116).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 360/3151/20, залишеним без зміни постановою суду апеляційної інстанції від 30.03.2021, позов адвоката Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 12.05.2020 № 55/Л-1/2020 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 19.01.2020, що подана її представником разом з листом від 11.03.2020 № 180; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 55 зв.б.-60, 118-123, 124 зв.б.-128).

На виконання рішення суду від 19.11.2020 у справі № 360/3151/20 відповідачем прийнято рішення про відмову в поновленні пенсії № 55/Л-1/2020 ( ОСОБА_1 ) від 19.04.2021, яким повторно відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії з 01.01.2015 (арк. спр. 61-63, 129-131).

Відповідно до протоколу від 17.11.2016 позивачу за період з грудня 2013 року по листопад 2016 року нараховано, проіндексовано та виплачено пенсію у відповідному розмірі (арк. спр. 92).

Згідно з розпорядженням про призупинення виплати пенсії від 24.02.2017 позивачу призупинено виплату пенсії з 01.03.2017 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - на підставі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (з 01.09.2016 по 28.02.2017) (арк. спр. 93).

Вирішуючи адміністративну справу в межах та по суті вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії.

Як встановлено судом, представник позивача звернувся до суду за захистом порушеного права ОСОБА_1 на поновлення виплат призначеної їй пенсії, оскаржуючи рішення відповідача про відмову в здійсненні такого поновлення.

Згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в тому числі у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Відповідно до вимог частини 2 статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1 в редакції Постанови від 26.12.2018 № 29-1, чинній на момент звернення).

Заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації) (пункт 1.1 Порядку № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, у Порядку № 22-1 відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Згідно з положеннями пункту 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абз. 1-2). Днем звернення за поновленням виплати пенсії (та в інших, зазначених в цьому абзаці випадках) вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (абз. 5).

Аналіз положень пункту 1.7 Порядку № 22-1 свідчить про те, що заяву про поновлення пенсії може бути подано засобами зв`язку (поштою), датою ж звернення за поновленням виплати пенсії є дата прийняття органом заяви із всіма необхідними для поновлення пенсії документами.

Суд звертає увагу, що пункт 1.7 Порядку № 22-1 встановлює для органу ПФУ правила визначення дати звернення, а не регулює питання щодо способу звернення.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку № 22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Суд акцентує увагу, що норми Порядку № 22-1 не містять вимог стосовно прямої заборони особам, що звертаються до пенсійних органів, подавати заяву про поновлення виплати пенсії через представника, уповноваженого на вчинення таких дій на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Крім того, норми Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 13-1 (далі - Положення № 13-1), також не містять вимог стосовно прямої заборони особам, що звертаються до пенсійних органів подавати заяви шляхом поштового зв`язку.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, після отримання відповідної заяви від позивача чи її представника про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Згідно з вимогами частини першою статті 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно з вимогами частини першої та другої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Частина перша статті 239 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Враховуючи принцип свободи договору, вимоги статті 19 Конституції України, статей 202-204, частини четвертої 209, 237- 239, 244-245 Цивільного Кодексу України, а також п.п. 1.5, 1.7 Порядку № 22-1, суд дійшов висновку, що позивач мала право подати особисту заяву про поновлення виплати пенсії через представника, що здійснює повноваження на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а представник мав право від імені позивача надіслати вказану заяву разом з необхідними документами (в тому числі, що засвідчують особистий підпис позивача на вказаній заяві,) пенсійному органу засобами поштового зв`язку, оскільки зазначені вимоги Порядку № 22-1 не містять прямої заборони вчинення таких дій, а, як встановлено судом, зміст правочину щодо подачі особистої заяви пенсіонера (певного документу) про поновлення виплати призначеної йому вже пенсії до пенсійного органу не вимагає його вчинення безпосередньо особою пенсіонера.

Отже, суд дійшов висновку, що чинним законодавством передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його особистої заяви уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо неподання представником позивача документів, які посвідчують його особу, а також що представник позивача не є громадянином України, з мотивів викладених у рішенні суду.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, і не спростовано відповідачем, факт звернення 11.03.2020 та отримання останнім заяви про поновлення пенсії з 01.01.2015; до відповідача звертався представник позивача, що діяв від імені позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, який подав відповідачу особисту заяву позивача про поновлення пенсії разом з документами, що посвідчують особистий підпис позивача на вказаній заяві та факт призначення їй пенсії.

Отже, заява позивача мала бути розглянута відповідачем по суті звернення відповідно до вимог частини 2 статті 49 Закону № 1058-ІV протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати шляхом прийняття відповідного рішення. Поновлення виплат пенсії позивачу, за наявності відповідних підстав мало здійснюватися в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону (із встановленням підстав припинення нарахування пенсії, вини самого пенсіонера чи пенсійного органу в не нарахуванні таких виплат).

Достатність поданих із заявою про поновлення пенсії (необхідних) документів є вирішальним при розгляді такої заяви, в тому числі для визначення дати, з якої мають бути поновлені виплати відповідно до вимог пункту 1.7 Порядку № 22-1.

Суд наголошує, що відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Разом з цим суд звертає увагу, що виплата пенсії позивачу зупинена розпорядженням від 24.02.2017 з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-ІV через неотримання пенсіонером призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (з 01.09.2016 по 28.02.2017) (арк. спр. 93).

Позивачем не надано доказів скасування розпорядження від 24.02.2017 про призупинення виплати пенсії, а також не оспорюється правомірність зазначеного розпорядження.

Враховуючи, що розпорядження від 24.02.2017 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 прийнято з підстав, передбачених Законом № 1058-ІV, суд вважає його правомірним.

Отже, з призупинення виплати пенсії позивачу відбулось з вини позивача, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення частини 1 статті 46 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що представник позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати їй пенсії, а відтак позивачем вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте їй відмовлено в такому поновленні.

Суд звертає увагу, що позивачу виплачено пенсію по листопад 2016 року, а із заявою про поновлення виплати пенсії представник позивача звернувся лише 11.03.2020, а тому поновлення виплати пенсії повинно бути здійснено з березня 2017 року (не більш ніж за три роки до дня звернення).

Зміст оскаржуваного рішенні від 19.04.2021 № 55/Л-1/2020 ( ОСОБА_1 ) відповідає змісту рішенню від 12.05.2020 № 55/Л-1/2020, якому суд у справі № 360/3151/20 надав оцінку та скасував, проте відповідач виконуючи рішення суду відмовив в поновленні пенсії з аналогічних підстав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення від 19.04.2021 № 55/Л-1/2020 ( ОСОБА_1 ), зобов`язання поновити виплатити пенсію позивачу з березня 2017 року.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати"). За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Всупереч вимог статей 77, 78 КАС України представник позивача не подав доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом №1058-IV.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Рішенням суду від 19.11.2020 у справі №360/3151/20, яке набрало законної, встановлено, що документи для поновлення пенсії подані в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у призначенні пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.

У даній справі права позивача були порушені рішенням, а не бездіяльністю відповідача, про що було зазначено вище.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач тривалий час своїми протиправними діями позбавляє позивача права на пенсійне забезпечення, а для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії виконано всі умови, визначені законом, суд вважає, що для повного та ефективного захисту порушених прав необхідно:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в поновленні пенсії № 55/Л-1/2020 від 19.04.2021 ( ОСОБА_1 );

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.03.2017 у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Окремо суд зазначає, що при розгляді цього адміністративного спору суд не знайшов підстав для виходу за межі позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн (арк. спр. 18).

Оскільки суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, лише з коригуванням обраного способу захисту, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Меламеда Вадима Борисовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 19.04.2021 № 55/Л-1/2020 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя Т.В. Смішлива