Рішення № 97521943, 08.06.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/1510/21

Провадження № 2/266/794/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року м. Маріуполь

Суддя Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Шишилін О.Г. розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9937 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини №9937 (Донецький прикордонний загін), відповідно до якого просив суд: стягнути з Донецького прикордонного загону (в/ч № 9937) на його користь суму моральної шкоди у розмірі 180000 грн.

В обґрунтування позивач посилався на те, що з травня 1994 до 19.08.2018 проходив військову службу Військовій частині № 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Під час звільнення Відповідачем була невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період служби з 2015 по 1018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018 р. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 р. у справі №580/736/20, визнано противоправною бездіяльність військової частини 9937 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018. Зобов`язано військову частину 9937 Міністерства оборони України нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2020 вищевказане рішення змінено лише в частині виключення з тексту рішення Міністерства оборони України. Рішення було виконано відповідачем 23.11.2020 р. Вважає, що такими протиправними діями відповідач завдав йому моральної шкоди в розмірі 180000 грн. із розрахунку за кожен місяць порушеного права, а саме 30 місяців помножених на мінімальну заробітну плату у січні місяці 2021 р. у розмір 6000 грн. Моральна шкода полягає у відчутті позивачем тяжкого психологічного шоку у момент, коли він дізнався, що йому не виплачувались всі складові грошового забезпечення. Даний психологічний шок він порівнює зі втратою значної суми грошових коштів. Крім того він переживав з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, які полягали у нехтуванні його законних прав на відпустку, невиплатою компенсації за її невикористання. Всі ці обставини значно посилили його психологічне розчарування. У зв`язку із чим він вважає, що відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП повинен бути відшкодований відповідачем у виді одноразової грошової виплати.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.03.2021 р. враховуючи висновок Великої палати ВС у справі № 757/44631/19-ц щодо визначення юрисдикції у подібних спорах, які повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства, було відмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.04.2021 р. ухвала Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.03.2021 р. скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На виконання постанови апеляційного суду, ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 квітня 2021 року відкрито провадження по справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження разом із позовною заявою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У визначений строк відповідачем на позовну заяву подано відзив. У відзиві щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що у відповідності до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, як випливає з положення ч.3 ст. 23 ЦК України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 за № 4, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд зобов`язаний враховувати вимоги розумності, виваженості та справедливості. Просив відмовити у задоволенні позову оскільки позивачем не доведено моральну шкоду та її розмір.

Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про таке.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2020 р. у справі №580/736/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини 9937 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018. Зобов`язано Військову частину 9937 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.08.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2020 р. вищевказане рішення змінено лише в частині виключення з тексту рішення : «Міністерства оборони України». Рішення набрало законної сили 31.08.2020 р. (а.с.45-49,50-53).

Позивач у своєму позові посилається на те, що рішення суду виконано, компенсація була виплачена 23.11.2020 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем 23.11.2020 р. припинена протиправна бездіяльність шляхом перерахування позивачу належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Позивач у своєму позові зазначає, що рішенням у адміністративній справі доведено наявність порушення його прав працівника у сфері трудових відносин у зв`язку із чим заподіяння йому моральної шкоди також є доведеним.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що полягало у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 711/2765/16-ц

Враховуючи те, що противоправними діями відповідача Військової частини 9937 було завдано позивачу фізичних і моральних страждань, які полягають у тому, що позивач зазнав переживань коли дізнався про те, що йому не виплачувались складові грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, втратив душевний спокій, був роздратований у зв`язку із порушенням його права на відпуску, а у разі її ненадання на грошову компенсацію зі сторони відповідача, що також вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тому з урахуванням перенесених моральних та психологічних страждань, враховуючи незначний проміжок часу, а також за відсутності обґрунтувань глибини страждань та їх наслідків, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1000 гривень, розмір якої відповідає вимогам розумності і справедливості.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 908 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 34, 81, 138, 141, 263, 265, 268, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 9937 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 9937 (ЄДРПОУ 14321726) на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини 9937 (ЄДРПОУ 14321726) на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Шишилін О. Г.