Рішення № 97521070, 04.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6907/21

Провадження №2/522/6356/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.

за участі секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про стягнення недонарахованої заробітної плати, недонарахованої компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 , уточений 18.05.2021 року (а.с.93-106), пред`явлений до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», за яким просив стягнути на його користь недонараховану заробітну плату за грудень 2019 року у сумі 758,20 грн., недонараховану компенсацію за невикористанні дні відпустки у сумі 50,56 грн., середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку із 01.01.2019 року по 16.05.2021 року включно у сумі 123 265,64 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він, ОСОБА_1 , працював на посаді сторожа сторожової охорони у Державній установі «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» із 01.11.2018 по 31.12.2018 року. Вказував, що відповідач нарахував та сплатив йому заробітну плату за відпрацьовані місяці, зокрема за листопад 2018 року йому було виплачено 3 919, 22 грн., за грудень 2018 року - 3 972,80 грн.. У подальшому, 05.06.2019 року йому була виплачена компенсацію за невикористанні дні відпустки (4 календарні дні) у розмірі 518, 23 грн. (нараховано 526,12 грн.). Посилався на те, що у день звільнення (31.12.2018 року) відповідні розрахунку у повному розмірі з ним не були проведенні та компенсація за невикористану відпустку було виплачено лише 06.06.2019 року.

Позивач вважає, що йому не повністю була нарахована та виплачена заробітна плата за грудень 2018 року. Вказував, що особливістю виконуваної ним роботи сторожа було те, що сторожове чергування було добовим та розпочиналось о 08 год. 00 хв. одного дня та закінчувалось о 08 год. 00 хв. наступного дня, що загалом становило 24 години. Робота сторожа сторожової охорони у режимі «доба через 3 доби» виконувалась ним за графіком чергувань, у якому вказано день виходу на чергування.

Вказував, що у грудні 2018 року він виходив на добові чергування 8 разів у наступні дні: 01 грудня, 05 грудня, 09 грудня, 13 грудня, 17 грудня, 21 грудня, 25 грудня, 29 грудня. Проте, в табелі використання робочого часу за грудень 2018 року вказано, що він працював не цілу добу 24 год., а менше; за грудень 2018 року кількість відпрацьованих ним годин записана так: відпрацьовано усього 159 год., надурочно --, нічні - 64 год.. Отже, вважає неправомірним розрахований відповідачем облік його робочого часу, оскільки його чергування становили не менше, ніж 24 год., починались о 08 год. ранку одного дня та закінчувалось о 08 год. ранку наступного дня.

Посилався на те, що у грудні 2018 року при 5-денному 40-годинному робочому тижні місячна норма робочого часу становила 158 год., а оскільки у табелі використання робочого часу за грудень 2018 року йому було враховано 159 год., то вважає, що 1 год. мала бути урахована як надурочна із подвійною погодинною ставкою.

Згідно довідки відповідача про оплату його праці за період із 01.12.2018 року по 31.12.2018 року зазначено, що при розрахунку розміру доплати до його заробітної плати до розміру мінімальної заробітної плати враховано лише 158 відпрацьованих годин та враховано доплату за роботу святкові дні за 12 год. у сумі 133, 82 грн.. Потім добавлена доплата за роботу у нічний час за 64 год. у сумі 249,80 грн., що разом склало його заробітну плату за грудень 2018 року у загальній сумі 3 972, 80 грн.. При цьому, вважає, що заробітна плата була нарахована невірно , без урахування 1 год. понаднормованого робочого часу. Також із приводу неправомірності нарахування та виплати заробітної плати у визначеному розмірі посилався на те, що заробітна плата була виплачена йому 20 грудня 2018 року, тобто без використання відомостей про виконання ним роботи 21, 22, 24, 25, 29 та 30 грудня 2018 року.

Отже, на думку позивача, у грудні 2018 року ним відпрацьовано 8 чергувань (01 грудня, 05 грудня, 09 грудня, 13 грудня, 17 грудня, 21 грудня, 25 грудня та 29 грудня), що склало 192 год., з яких 64 год у нічний час, а саме 8 х 24 год. = 192 год.. Оскільки у довідці про оплату праці за грудень 2018 року вказано лише 158 год., то 34 год. (192 год. - 158 год.) вважає надурочними.

Згідно його розрахунків, годинна ставка за грудень 2018 року становить 11, 15 грн. (1 762, грн. / 158 год); а тому доплата за роботу в святкові дні за розрахунком позивача становить 156, 13 грн. (14 год. х 11,15 грн.), доплата за роботу в нічний час - 35% годинної ставки - 249, 80 грн. (64 год. х 3,90 грн.) та оплата надурочного часу (подвійна годинна ставка) становить 758, 00 грн. (34 год. х 22,30 грн.). Отже, згідно розрахунку позивача, йому мала бути виплачена заробітна плата за грудень 2018 року у розмірі 4731 грн., проте була виплачена у розмірі 3 972,80 грн., а отже на думку позивача недонарахована заробітна плата становить 758, 20 грн. (4731 грн. - 3972,80 грн.).

Також вважає, що невірно було визначено розмір компенсації за невикористанні дні відпустки та остання мала становити 576, 68 грн.. Згідно розрахунку позивача, оскільки за грудень 2018 року йому було недоплачено заробітну плату на суму 758,20 грн., то середньоденна заробітна плата для розрахунку компенсації за невикористану відпустку становить : 144, 17 грн. (3919,22 грн. + 3972, 80 грн. +758,60 грн.)/60 днів). При цьому, як було визначено відповідачем, ним, ОСОБА_1 , було не використано 4 дні відпустки, а отже компенсація мала становити 576, 68 грн. (144,17 грн. х 4 дні), оскільки відповідачем було виплачено 526,12 грн., то недонарахована компенсація за невикористанні дні відпустки становить 50, 56 грн. (576, 68 грн. - 526,12 грн.).

Оскільки, на думку позивача, відповідні розрахунку відповідачем були здійснені не в повному обсязі та несвоєчасно, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно розрахунку позивача, за період з 01.01.2019 року по 16.05.2021 року (на час подання заяви про зменшення позовних вимог) йому мають бути виплачені кошти у розмірі 123 265, 64 грн. (4325,11 грн. - середньомісячна заробітна плата х 28,5 місяці).

Також, вважає, що неправомірними діями відповідача щодо незаконного недонарахування заробітної плати та компенсації за невикористанні дні відпустки, йому було заподіяно моральну шкоду у сумі 50 000 грн..

Ухвалою суду від 22.04.2021 року провадження у справі було відкрито у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.04.2021 року за клопотанням позивача витребувано докази із ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова Національної академії медичних наук України», а саме детальний розрахунок фактично нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, що має містити наступні дані: - загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; - розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати.

Витребувані судом докази були надано до суду 07.05.2021 року (а.с.37-38).

Представник відповідача 07.05.2021 року надав до суду відзив на позов (а.с.39-69), згідно якого позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Позивачем 18.05.2021 року було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог (а.с.93-106), яка 19.05.2021 року судом протокольно була прийнята до розгляду. За клопотанням представника відповідача по справі було оголошено перерву до 03.06.2021 року.

Представником відповідача 31.05.2021 року було подано до суду відзив на заяву про зменшення позовних вимог, згідно якого заперечували проти позову та просили відмовити, посилаючись на те, що ними заробітна плата та компенсація за невикористані дні відпустки були виплачені у повному обсязі та згідно вимог чинного законодавства, згідно розміру посадового окладу, визначеному у наказі відповідача. При цьому, при прийняті на роботу позивач був ознайомлений із наказом про прийняття на роботу, погодився з розміром посадового окладу як умовою оплати праці. Вказувала, що під час роботи позивача в установі за період листопад-грудень 2018 року, його жодного разу не залучали до надурочних робіт, відповідні накази установою не видавались. Належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, зокрема у надурочний час, вихідні та святкові дні (які підлягають оплаті), є табель обліку використання робочого часу. Проте, у табелях обліку використання робочого часу позивача за період з 01.11.2018 по 31.12.2018 відсутні відомості про фактичну кількість відпрацьованих годин в надурочний час, у вихідні та святкові дні. Отже, представник відповідача вважає, що позивачем не надано належних та достовірних доказів, а також доводів з посиланням на діюче законодавство, щодо його залучення чи примушення до надурочних робіт в установі, у той час як інші докази спростовують твердження позивача і свідчать про повний розрахунок із позивачем при звільненні, у тому числі з урахуванням встановленої доплати за роботу в нічний час, доплати за роботу в святковий день та доплату до мінімальної заробітної плати. Таким чином, на думку представника відповідача, враховуючи відсутність доказів залучення позивача до надурочних робіт, оплату установою всіх належних сум позивачу, приймаючи до уваги відсутність вимог позивача, станом на день отримання заробітної плати, позовна заява не підлягає задоволенню. Звернула увагу на те, що при отриманні позивачем заробітної плати у листопаді та грудні 2018 року, позивач не висував до установи вимоги щодо оплати праці у більшому розмірі та виникненні заборгованості із заробітної плати. Також, звернула увагу суду на те, що з моменту отримання позивачем заробітної плати в установі до моменту подання позову до суду, сплинуло більше двох років. Із приводу вимог позивача про стягнення середнього заробітну за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди зазначила, що позивач звільнений 31.12.2018 року, остаточний розрахунок отримав 05.06.2019, вважають, що право у позивача на будь-які додаткові виплати від установи у позивача відсутнє, позов у цій справі надійшов до суду у квітні 2021 року, а відповідно, строк звернення до суду за стягненням сум середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та про відшкодування моральної шкоди сплинув. Окрім того, вважають, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є недоведеними.

У судовому засіданні 03.06.2021 року були присутні: представник позивача - ОСОБА_2 та представник відповідача - Гніденко Б.Ю .. Сторони підтримали позиції, викладені ними у заявах по суті справи. По справі було оголошено перерву до 04.06.2021 року.

У судовому засіданні 04.06.2021 року були присутні: представник позивача - ОСОБА_2 , який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, та представник відповідача - Гніденко Б.Ю. , яка позовні вимоги не визнала та просила відмовити у повному обсязі. Також представник відповідача наголосила на тому, що позивач зловживає своїми процесуальними права, неодноразово пред`являючи до них позови.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень учасників процесу, які були надані ними у судових засіданнях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято сторожем сторожової охорони Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П.Філатова Національної академії медичних наук України» з 01.11.2018 року, тимчасово, Оклад відповідно тарифікації. Стажування - 5 змін. Керівник стажування - ОСОБА_4 КОД НОМЕР_1 . Вступний інструктаж з охорони праці пройшов, що підтверджуєтеся витягом з наказу №174-л від 30.10.2018 року.

На підставі вищезазначеного Наказу, ОСОБА_1 був включений в тарифікаційний список медичного та адміністративно-господарського персоналу ДУ «ІОХ І ТТ ІМ. В.П. ФІЛАТОВА НАМН» на посаду сторожа сторожової охорони на 1 (одну) ставку з окладом 1762 грн. на місяць.

Відповідно наказу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» №206-л від 14.12.2018 року позивача, сторожа сторожової охорони, було звільнено 31.12.2018 року, по закінченню строку тимчасової роботи, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава: закінчення строку тимчасової роботи.

Обставини правомірності звільнення позивача були дослідженні судами першої та апеляційної інстанцій за розглядом справи № 522/6582/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П.Філатова Національної академії медичних наук України» про визнання наказу незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поданим ОСОБА_1 у квітні 2019 року.

Рішенням Приморського районного суду від 03.12.2019 за розглядом справи №522/6582/19 було відмовлено у позові.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19.03.2020 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення першої інстанції скасовано. Суд апеляційної інстанції зазначив, що приймаючи рішення суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, при цьому не розглянув спір за суттю. Розглянувши справу по суті апеляційний суд відмовив у задоволені позову за безпідставністю вимог позивача та пропущеним строком звернення до суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили та не оскаржена позивачем.

Згідно довідки про доходи від 30.05.2019 року №01-388 ДУ «Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» заробітна плата за період листопад-грудень 2018 року ОСОБА_1 становила 7892,02, з урахуванням утримання до виплати належить 6353,08 грн..

Відповідно виписки, позивачу було зараховано 04.12.2018: 3115,78 грн., 20.12.2018: 3158,38 грн. та 05.06.19: 518,23 грн..

Відповідно листа від 25.07.2019 №01-526 ДУ «Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» у травні 2019 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена грошова компенсація за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки при звільненні у сумі 526,12 грн., утриманий військовий збір у сумі 7,89 грн. До виплати на картку ОСОБА_1 належить 518,23 грн.

Відповідно виписки за контрактом НОМЕР_2 позивачу було зараховано 04/12/18 року 3115,78 грн., 20/12/18 3158,38 грн. та 05/06/19 - 518,23 грн..

Із табелів використання робочого часу за листопад, грудень 2018 року та січень 2019 року вбачається, що трудову діяльність в установі позивач з 1 січня 2019 не здійснював.

Вищенаведені обставини встановлені стосовно сторін у цій справі Постановою Одеського апеляційного суду від 19.03.2020 у справі № 522/6582/19.

Також судом встановлено, що у грудні 2019 року ОСОБА_5 звертався до суду з позовом до відповідача про витребування трудової книжки. Рішенням Приморського районного суду від 16.07.2020 у справі № 522/20186/19 у задоволені позову відмовлено. Судом встановлено факт отримання трудової книжки позивачем, а також зазначено про встановлення цього факту вищенаведеними рішеннями судів. Рішення набрало законної сили та не оскаржене позивачем.

Вищенаведені обставини досліджувались та були встановлені Приморським районним судом м. Одеси за розглядом справи № 522/19686/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова Національної академії медичних наук України» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, та 23 квітня 2021 року було винесено рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення суду не оскаржувалось.

Частиною 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з дійсним позовом, ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що відповідачем при звільненні було виплачено заробітну плату за грудень 2018 року не в повному обсязі (не враховувано весь відпрацьований ним час, з яких 34 год. є надурочними, а 64 год. підлягають оплаті як робота в нічний час), а також компенсацію за невикористанні дні відпустки.

Вирішуючи спір у цій частині суд виходить із наступного.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Частинами першою та другою статті 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оплату праці», системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального розміру посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України; міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів. Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться роботодавцем згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Вимоги до кваліфікаційних та спеціальних знань працівників, їх завдання, обов`язки та спеціалізація визначаються професійними стандартами або кваліфікаційними характеристиками професій працівників. Колективним договором, а якщо договір не укладався - актом роботодавця, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Статтею 61 КЗпП України визначено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст.ст.50 і 51).

Відповідно до ч.1 ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 № 138 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо застосування підсумкового обліку робочого часу», при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша ст. 59 КЗпП), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст. 70 КЗпП). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга ст. 59 КЗпП)

Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду.

Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою.

Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду (пункти 7, 10 Наказу).

З метою виробничої необхідності, в інтересах якісного обслуговування хворих та забезпечення нормального функціонування служб інституту, встановлюється позмінна робота, за графіком, при цьому місячна норма робочого часу, для даної категорії працівників, не повинна перевищувати встановлений норми. Як виключення, при неможливості дотримати місячну норму робочого часу, для працівників працюючих при змінному графіку, річна норма робочого часу не повинна перевищувати встановленої норми (п. 8.6. Колективного договору).

Оплата роботи в надурочний час визначена статтею 106 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Частинами першою та другою статті 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

При цьому належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, зокрема у надурочний час, вихідні та святкові дні (які підлягають оплаті), є табель обліку використання робочого часу.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 09 вересня 2020 року по справі № 493/2031/17.

Так, у ДУ «ІОХ і ТТ ім. В.П.Філатова НАМН» запроваджений підсумковий облік робочого часу з обліковим періодом - один рік.

Із табелів обліку робочого часу за спірний період (а.с.63-68) вбачається, що відповідачем дотримано 40-годинний робочий тиждень, що відповідає положенням ч.1 ст.50 КЗпП України.

Згідно з Наказом № 174-л від 30.10.2018, ОСОБА_1 був включений в тарифікаційний список медичного та адміністративно-господарського персоналу ДУ «ІОХ і ТТ ім. В.П.Філатова НАМН» на посаду сторожа сторожової охорони на 1 (одну) ставку з окладом 1762 грн. на місяць.

Суд погоджується із доводами представника відповідача та вбачає, що ознайомившись із наказом про прийняття на роботу, позивач погодився з умовами про оплату його праці.

Позивачу встановлено посадовий оклад, доплата за роботу у нічний час відповідно до постанови КМУ від 30.08.2002 року №1298 у розмірі 35%, доплата за роботу у святковий день та доплата до мінімальної заробітної плати, про що свідчить довідка про оплату праці позивача (а.с.69).

Згідно вказаної довідки про оплату праці, за період із 01.12.2018 року по 31.12.2018 року позивачу було нараховано кошти у сумі 3972,80 грн., з яких:

-оплата праці згідно посадового окладу - 20 днів - 158 год. - 1762 грн.;

-доплата за роботу в нічний час - 64 год. - 249,80 грн.;

-доплата за роботу в святкові дні - 12 год. - 133,82 грн.;

-доплата до мінімальної заробітної плати - 158 год. - 1827, 18 грн..

При цьому утримано 814, 42 грн. (податок із доходів фізичних осіб, військовий збір, профспілкові внески) та до виплати на карту визначено кошти у розмірі 3158, 38 грн..

Згідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір у цій частині суд вбачає, що в табелях обліку використання робочого часу позивача за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 наявні про фактичну кількість відпрацьованих годин - 159 год., із яких в нічний час - 64 год. (а.с.68).

При цьому, як було визнано представником відповідача у довідці про оплату праці позивача за період із 01.12.2018 року по 31.12.2018 року (а.с.69) було допущено описку в загальній кількості годин відпрацьованого часу та помилково вказано 158 год. замість правильних 159 годин..

При цьому, згідно наявних матеріалів справи встановлено, що за працю позивача у святковий день 25.12.2018 року йому було оплачено.

Отже, за викладеного, суд приходить до висновку про те, що надані відповідачем табелі обліку робочого часу не містять доказів роботи позивача в надурочний та нічний час, у святкові дні, згідно наданого ним розрахунку, а отже для виплати позивачу згідно здійсненого ним розрахунку недоплаченої заробітної плати у розмірі 758, 20 грн. та грошової компенсації за невикористанні дні відпустки у розмірі 50,56 грн. немає підстав.

Окрім того, суд погоджується з доводами представника відповідача та враховує, що з моменту отримання позивачем заробітної плати за грудень 2018 року в установі до моменту подання позову до суду (квітень 2021 року), сплинуло більше двох років. При цьому, за весь цей час будь-якої незгоди чи оспорювань розміру отриманої заробітної плати позивачем до установи не висловлювалось. Окрім того, позивачем не оспорюється розмір заробітної плати, отриманий ним у листопаді 2018 року, який розраховувався відповідачем за тим же самим принципом згідно з окладом.

Із приводу вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, то суд вбачає, що дані вимоги є пов`язаними із вимогами позивача щодо стягнення недонарахованої заробітної плати та компенсації за невикористанні дні відпустки. А отже, оскільки у задоволенні первісних позовних вимог суд відмовляє, що похідні також задоволенню не підлягають.

Окрім того, за розглядом справи №522/19686/20 судом досліджувався строк звернення ОСОБА_1 із вимогами щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди та прийшов до висновку про неповажність причин пропуску позивачем строків звернення до суду з відповідними вимогами, відсутність правових підстав на їх поновлення; таких підстав не встановлено судом і у рамках даної справи.

Проте, зважаючи, що за розглядом справи суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, то строки не застосовує.

При вирішенні даного спору, суд враховує наступне.

Право звернення до суду за захистом свого порушеного права встановлене статтею 55 Конституцією України.

Це право необмежене, а чинним законодавством України не передбачене поняття сутяжництво.

З матеріальної позиції, позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. З процесуальної позиції, позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Водночас право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права вважається зловживанням, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон.

Згідно з приписами процесуальних кодексів, залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. До таких дій належить подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Цей спосіб зловживання не набув широкого застосування, адже суди від початку запровадження відповідної норми права визнавали такі дії зловживанням та повертали позови.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

При цьому, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.

Суд вбачає, що позивач працював в установі відповідача лише два місяця, а вже вчетверте звертався до суду з позовами за тих же саме обставин, змінюючи частково предмет позову (позов про визнання наказу незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; позов про видачу трудової книжки; позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; даний позов).

Також, 21 травня 2021 року (ще до вирішення даної справи) ОСОБА_1 подав до Приморського районного суду м. Одеси новий позов до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» із вимогами про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди (справа №522/9081/21), провадження за ним було відкрито судом 21 травня 2021 року.

Отже, за викладеного, беручи до уваги кількість позовів, поданих ОСОБА_1 із приводу заробітку та його обізнаність щодо виплачених коштів ще при звільненні у 2018 році, суд погоджується з позицією представника відповідача та вбачає в діях позивача недобросовісну процесуальну поведінку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим, доводи позивача не знайшли свого підтвердження за розглядом справи, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.43,55 Конституції України, ст. 11, 15-16, 23, 1167 ЦК України, ст. 47, 94, 116, 117, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.1,3, 4-13, 19, 28, 42, 43, 48, 49, 52, 58, 69, 76-82, 89, 90, 95, ч.1 ст.223, 229, 234, 241, 242-246, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про стягнення недонарахованої заробітної плати, недонарахованої компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд 1ї інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 09.06.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.