Постанова № 9752069, 26.05.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

26.05.10Справа №2а-14927/09/13/0170 Окружний адміністративний суд АР Крим у складі суддіОльшанській Т.С., при секретарі Барабановій А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримське землевпорядне бюро"

доДержавної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

представника позивача Мироненко М.В., довіреність № б/н від 26.01.2010;

представника позивача Комедової О.М., довіреність № б/н від 26.01.2010;

представника відповідача не зявився;

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримське землевпорядне бюро"звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0001052301/0 від 07.12.2009 та скасувати в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 31250,00 грн. та визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення №0001042301/0 від 07.12.2009.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача викладені в акті перевірки № 3064/23-02/34009635 від 26.11.2009 не відповідають дійсності, у зв'язку з чим є неправомірним визначення податкових зобовязань, нарахованих податковими повідомленнями-рішеннями №0001052301/0 від 07.12.2009 та №0001042301/0 від 07.12.2009.

Заявою від 13.05.2010 позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0001052301/0 від 07.12.2009 та скасувати в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 35861,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 25615,00 грн. та по штрафним (фінансовим) санкціям у розмірі 10246,00 грн.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, У своїх письмових запереченнях на адміністративний позов від 02.04.2010 № 298/9/10-00 відповідач про правомірність визначення податкових зобовязань та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що відповідно до направлень від 10.11.2009 №357/23-02 ДПІ в Білогірському районі АР Крим була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Кримське землевпорядне бюро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 20.01.2006 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 20.01.2006 по 30.09.2009. За результатами перевірки відповідачем був складений акт від 26.11.2009 №3064/23-02/34009635, у якому встановлені порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2008 по 30.09.2009 усього у сумі 27930,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2008 року заниження у сумі 75,00 грн., за 3 квартал 2008 року завищення у сумі 25,00 грн., за 4 квартал 2008 року заниження у сумі 25615,00 грн., за 3 квартал 2008 року заниження 2265,00 грн., а також порушення Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено нарахування податку на додану вартість за період з 11.11.2008 по 30.09.2009 всього на суму 40196,00 грн., у тому числі за грудень 2008 року у сумі 40196,00 грн.

На підставі акту від 26.11.2009 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2009 №0001052301/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 38447,50 грн., у тому числі за основним платежем 27930,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10517,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.12.2009 №0001042301/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 60294,00 грн., у тому числі за основним платежем 40196,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20098,00 грн.

Як встановлено судом, перевіркою було встановлено, що за 4 квартал 2008 року позивачем були завищені валові витрати у сумі 125000,00 грн. у звязку з відсутністю в акті виконаних робіт від 30.12.2009 одиниці і обєму господарських операцій з надання послуг технічної підтримки, що є порушення ст.1 ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Суд вважає данне твердження відповідача помилковим, у звязку з наступним.

Судом встановлено, що згідно до договору від 01.10.2008 №01/10-01, що був укладений між позивачем та фірмою «Олівер» остання зобовязувалася надати послуги з технічної підтримки, надання робіт та персоналу з використання офісної техніки. Сторонами був складений кошторис з надання послуг технічної підтримки, надання персоналу та робіт з використання офісної техніки, з якою встановлений перелік робіт, а саме: набор тексту, сканування схем землекористування, сканування схем геодезичного обґрунтування, сканування планів встановлення узгоджених меж, сканування кадастрових планів, формування пакету технічної документації з землеустрію, формування пакету технічної документації з геодезії, сканування збірних планів земельних ділянок та суміжних землекористувачів, камеральна обробка даних, отриманих з електронного тахеометра за допомогою програм, камеральна обробка даних, отриманих з GPS за допомогою програм.

На виконання умов договору сторонами був складений акт здачи-приймання робіт (наданих послуг) від 30.12.2008 за яким сторони домовилися про те, що виконавцем були виконані роботи з технічної підтримки за листопад 2008 року на суму 75000,00 грн., за грудень 2008 року 75000,00 грн. (а.с.53). Підставою для складення акту є офіційний звіт. На підставі вказаного акту фірмою «Олівер» були видана податкова накладна від 30.12.2009 №1230.05на загальну суму 150000,00 грн., у тому числі ПДВ 25000,00 грн.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Статтею 11 названого Закону встановлено правила ведення податкового обліку, відповідно до п. 11.2 якої датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону про прибуток передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 року (справа N 21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Пункт 5.3 ст. 5 Закону про прибуток передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень послуги, які було виключено відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п. 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для невключення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.

Судом при розгляді справи встановлено належність витрат на оплату послуг технічної підтримки до пов'язаних з веденням виробництва, оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Правила ведення податкового обліку) не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були би обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Суд вказує, що лише у тому разі, коли у пунктах 5.3 - 5.8 зазначеного вище Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати правомірним. В пунктах 5.3 - 5.8 вказаного Закону не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг технічної підтримки.

Також суд відзначає, що нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Разом з тим суд зазначає, що ст.545 Цивільного кодексу України містить важливі правила підтвердження виконання цивільно-правових зобов'язань. Загальне правило статті 545 говорить про обов'язкове письмове підтвердження одержання виконання кредитором. На підтвердження одержаного виконання частково або в повному обсязі кредитор має видати боржникові розписку. Коментована стаття не містить вимог до форми та змісту розписки (хоча зрозуміло, що виходячи із суті поняття "розписка" вона обов'язково має бути складена у письмовій формі). Змістом розписки має бути твердження, що боржник надав, а кредитор прийняв виконання зобов'язання в повному обсязі або частково із зазначенням обсягу (частки) виконання. Правило частини 1 статті 545 не є імперативним, оскільки ЦК зазначає, що розписка видається кредитором на вимогу боржника. Боржник може і не пред'являти вимогу про надання йому розписки, якщо виконання зобов'язання та його прийняття кредитором підтверджується іншими доказами (наприклад підписом на видатковій накладній в разі передачі товару, проведеним банком платіжним дорученням в разі сплати грошових коштів в безготівковому порядку, підписанням акту приймання-передачі наданих послуг або акту виконаних робіт тощо).

При цьому суд приймає до уваги той факт, що докази того, що вказані акти виконаних робіт не мають юридичної сили або визнані недійсними, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктів 2.1-2.9. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що в акті виконаних робіт дійсно відсутні одиниця виміру та обсяг виконаних операцій, але це свідчить лише про порушення порядку складання виконавцем первинного документу бухгалтерського обліку, а не про відсутність звязку виконаних операцій з господарською діяльністю позивача. Судом встановлена реальність здійсненої господарської операції, підтвердження валових витрат відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами (кошторис, акт приймання-передачі виконаних робіт, платіжні документи, податкова накладна), як того вимагає пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та які відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому робить висновок про безпідставність позиції податкової інспекції щодо непідтвердження валових витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим суд зазначає, що позивачем зроблені арифметичні помилки під час визначення суми податкового зобовязання, що підлягає визнання протиправним та скасуванню. З урахування наведених порушень, встановлених за актом перевірки, суд вказує, що податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню частково у суми основного платежу 25600,75 грн., штрафних санкцій 10240,30 грн., а загалом 35841,05 грн.

Судом встановлено, що позивач є платником податку на додану вартість з 11.11.2008, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 11.11.2008 №100150062, що не заперечується сторонами. Під час перевірки відповідачем було встановлено, що ТОВ «Кримське землевпорядне бюро» відносило до податкового кредиту сумі, нараховані з 1 по 10 листопаду 2008 року у періоді в якому підприємство ще не було платником податку на додану вартість.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон).

Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Відповідно до п. 7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Податком на додану вартість оподатковуються операції, що передбачають передачу права власності на товари або майно, а також надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження… послугами вважається діяльність суб'єктів, яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників - особисті, колективні, громадські. Вони є результатом різнорідної діяльності, що здійснюється виробником на замовлення будь-яких споживачів (окремих громадян, підприємств, організацій, підприємців), і як правило ведуть до зміни стану одиниць, які споживають ці послуги. Специфіка послуг як продукції полягає в тому, що послуги не накопичуються (за винятком окремих видів), не транспортуються, не існують окремо від виробників, тобто вони споживаються, на момент їх надання. Отже, при виконанні робіт та наданні послуг права власності на товари чи майно не передається, а їх результатом є наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Тобто, операція поставки послуг передачі права власності не передбачає.

З наведеного можна зробити висновок, що вказані в Законі України "Про податок на додану вартість" товари, майно і послуги, що придбаваються, відрізняються від придбаних основних фондів у господарській діяльності платника податку. Послуги надаються платником податку безпосередньо споживачеві, товари та майно придбаваються або виготовляються для передачі права власності на них, а основні фонди набуваються з метою використання для забезпечення процесу придбання, виготовлення та поставки товарів та послуг споживачам. Для виконання цих функцій у господарській діяльності вони залишаються у власності платника податку.

Відповідно ст.319 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Подальше використання речей та майна у виробничому процесі передбачає, що право власності на них залишиться у платника податку. При операції поставки товарів або майна, як вказувалося вище, здійснюється перехід права власності на товари чи майно.

Судом встановлено, що позивачем були укладені наступні договори.

01.10.2008 між приватним підприємством «Сюїта» та позивачем про оренду будівельного вагончику (а.с.60-65). Відповідно до п.3.1. вказаного договору встановлений тримісячний строк оренди з моменту прийняття обєкту. Орендна плата встановлена сторонами у сумі 10000,00 грн. та підлягає сплаті одноразово за закінченням строку договору. 31.12.2008 сторонами складений акт здачи-приймання наданих послуг. 31.12.2008 орендодавцем надана податкова накладна №1231.02 на суму 30000,00 грн. у тому числі ПДВ 5000,00 грн. Сплата проведена позивачем наступним чином 25.12.2008 платіжним дорученням №15 на суму 30000,00 грн. (а.с.127).

З приватним підприємством «Будторг-техно» позивач уклав договір оренди обладнання та інструментів від 01.09.2008. За п.3.2. вказаного договору строк оренди починається з дати передачі в оренду обладнання та інструментів за актом приймання-передачі та закінчується 31.12.2008 підписанням акту виконаних робіт. Розмір орендної сплати складає 512108,00 грн. та підлягає сплаті одноразово за весь строк оренди за закінченням строку договору (а.с.66-74). 31.12.2008 сторонами був складений акт здачі-приймання наданих послуг на суму 512108,00 грн. 31.12.2008 орендодавцем була видана податкова накладна №1231.07 на суму 512108,00 грн. у тому числі ПДВ 85351,33 грн. за оренду обладнання та інструментів за листопад-грудень 2008 року. Сплата послуг проведена позивачем 25.12.2008 платіжним дорученням №9 у сумі 42675,67 грн., платіжним дорученням №10 у сумі 42675,67 грн., №11 у сумі 42675,66 грн., №12 у сумі 42675,66 грн., №13 у сумі 42675,66 грн., №14 у сумі 42675,66 грн., 29.12.2008 платіжним дорученням №290 у сумі 42675,66 грн., платіжним дорученням №30 у сумі 42675,66 грн., №31 у сумі 42675,66 грн., №32 у сумі 42675,66 грн., №33 у сумі 42675,66 грн., №34 у сумі 42675,66 грн., а всього у сумі 513358,10 грн. (а.с.133-147).

01.10.2008 між позивачем та фірмою «Олівер» були укладені договори №01/10-01 про надання послуг технічної підтримки, надання робіт та персоналу з використання офісної техніки та №01/10-02 з виконання робіт з набору текстів, оформленню пакетів технічної та проектної документації та інших документів, повязаних з діяльністю позивача. За умовами укладених договорів сплата наданих послуг повинна була бути проведена по закінченню строку дії договору (а.с.49-58). 30.12.2008 між сторонами були складені акта здачи-приймання робіт (наданих послуг) за листопад-грудень 2008 року на суму 150000,00 грн. та на суму 240000,00 грн. 30.12.2008 фірмою «Олівер» були видані податкові накладні №1230,05 на суму 150000,00 грн., у тому числі ПДВ 25000,00 грн. та №1230.06 на суму 240000,00 грн. у тому числі ПДВ 40000,00 грн.

01.09.2008 позивач уклав договір оренди обладнання та інструментів з приватним підприємством «Торгбудсервіс» за яким оренда починається з моменту передачі обладнання та закінчується 31.12.2008. Орендна плата повинна бути сплачена за закінченням строку договору в сумі 1193600,00 грн. 31.12.2008 сторонами був складений акт здачі-приймання наданих послуг з оренди обладнання та інструментів на суму 1193600,00 грн. (а.с.167). 31.12.2008 орендодавцем була видана податкова накладна №1231.02 на суму 1193600,00 грн. у тому числі ПДВ 198933,33 грн. Оплата була проведена позивачем 25.12.2008 платіжним дорученням №1 у сумі 79000,00 грн., №8 у сумі 61400,00 грн., №7 у сумі 79000,00 грн., №6 у сумі 79000,00 грн., №5 у сумі 79000,00 грн., №4 у сумі 61400,00 грн., №3 у сумі 79000,00 грн., №2 у сумі 79000,00 грн., та 26.12.2008 платіжним дорученням №28 у сумі 61400,00 грн., №27 у сумі 79000,00 грн., №26 у сумі 79000,00 грн., №25 у сумі 79000,00 грн., №24 у сумі 61400,00 грн., №23 у сумі 79000,00 грн., №22 у сумі 79000,00 грн., №21 у сумі 79000,00 грн., а усього на суму 1193600,00 грн.

Зясувавши наведені обставини суд зазначає.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За підпунктом 7.4.5. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, що позивачем податковий кредит сформовано з урахуванням положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" та вимог підпункту 7.4.5 статті 7 зазначеного Закону, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), на час надання податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року позивач був платником ПДВ, сума податкового кредиту в повному обсязі підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та належними податковими накладними, у звязку з чим висновок про безпідставність зарахування до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих по зобовязанням, що виникли до моменту отримання ним статусу платника податку на додану вартість суд вважає помилковим.

Посилання відповідача на п.7.5.3. ст.7 Закону за яким датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем суд не приймає до уваги з оглядом на наступне. Згідно із Законом N 334 фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає передання у користування орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду відповідно до статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі Закон N 334), придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Лізинг (оренда) вважається фінансовим за певних умов (пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону N 334), однією з яких є придбання орендарем об'єкта лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі. Тобто, передбачається обов'язкова подальша передача права власності орендарю на такі основні фонди. Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997, № 723/97-ВР фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З наведених позивачем договорів суд встановив, що це були договори оперативної оренди, оскільки за їх умовами не передбачений перехід права власності до орендаря за закінченням строку дії договору, строк дії договору менш одного року. Тому посилання відповідача на вказаний пункт суд вважає хибним. Крім того суд зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на порушення само цього підпункту Закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність зроблених висновків, а тому акт перевірки від 26.11.2009 №3064/23-02/34009635 не може бути підставою для винесення податкових повідомлень-рішень. Інших доказів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень відповідач суду не надав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення субєкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

У позовні заяві позивач просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001052301/0 від 07.12.2009 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 35861,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 25615,00 грн. та по штрафним (фінансовим) санкціям у розмірі 10246,00 грн., нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001042301/0 від 07.12.2009, без вимоги про визнання оскаржуваних рішень у цієї частині протиправними.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001052301/0 від 07.12.2009 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 35861,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 25615,00 грн. та по штрафним (фінансовим) санкціям у розмірі 10246,00 грн., протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001042301/0 від 07.12.2009.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 26.05.2010.

У повному обсязі постанову складено та підписано 31.05.2010.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001052301/0 від 07.12.2009 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 35861,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 25615,00 грн. та по штрафним (фінансовим) санкціям у розмірі 10246,00 грн., протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001042301/0 від 07.12.2009.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримське землевпорядне бюро" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ольшанська Т.С.