Рішення № 97516509, 09.06.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/967/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

приватного підприємства «Науково-Комерційна фірма «Деметра» (19601, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Геронимівка, вул. Вернигори, буд. 25, код 34257303)

до

приватного підприємства «Євро-Нива» (08441, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Строкова, вул. Молодіжна, буд. 7, код 36970016)

про стягнення 157907,95 гривень

01.04.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства «Науково-Комерційна фірма «Деметра» (далі по тексту – ПП «Деметра»/позивач) про стягнення з приватного підприємства «Євро-Нива» (далі по тексту – ПП «Євро-Нива»/відповідач) заборгованості за договором поставки від 04.06.2020 № 201063 в розмірі 157907,95 гривень, з яких: 114914,59 гривень основний борг, 34474,38 гривень штраф, 5975,56 гривень інфляційні втрати, 2543,42 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поставки від 04.06.2020 № 201063 відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 114914,59 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення штрафу у розмірі 30 % від неоплаченої суми, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2021 позовну заяву ПП «Деметра» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/967/21. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України – п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

19.04.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог. Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідачем 05.04.2021 частково здійснено погашення стягуваної суми у розмірі 114914,59 гривень, у зв`язку з чим позивач на підставі ст. 534 Цивільного кодексу України зазначену суму зарахував в рахунок погашення штрафу у розмірі 34474,38 гривень, інфляційних втрат у розмірі 7929,11 гривень (в тому числі в рахунок погашення суми інфляційних втрат у розмірі 5975,56 гривень, які є предметом у розглядуваній справі), 3% річних у розмірі 2647,31 гривень, які розраховані за період з 20.06.2020 по 04.04.2021 (в тому числі в рахунок погашення суми 3% річних у розмірі 2543,42 гривень, які є предметом у розглядуваній справі) та частково у погашення основної суми боргу у розмірі 69863,79 гривень. А тому позивач просить суд закрити провадження щодо позовних вимог в цій частині.

23.04.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги пов`язаної із розглядом справи.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження від 06.04.2021 у справі № 911/967/21, відзив на позов не подав, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не заявив.

При цьому, у рекомендованому повідомлені № 0103277723186 про вручення поштового відправлення відповідачу відсутня дата отримання відповідачем поштового відправлення, а тому суд, з метою з`ясування щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, на офіційному сайті АТ «Укрпошта» здійснив перевірку щодо дати отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження від 06.04.2021 у справі № 911/967/21 та встановлено, що така вручена відповідачу 20.04.2021.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.06.2020 ПП «Деметра» (постачальник) та ПП «Євро-Нива» (покупець) укладено договір поставки № 201063 (далі – договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується продати (поставити), а покупець купити (прийняти) і оплатити хімічні засоби захисту рослин, регулятори росту, обладнання та витратні матеріали, добрива та елітний посівний матеріал (далі - товар, ЗЗР) на умовах, погоджених даним договором і додатками, які є невід`ємними частинами даного договору (пункт 1.1.);

- кількість, асортименти й ціна товару вказується у рахунках та видаткових накладних на кожну окрему партію товару, що поставляється згідно цього договору. Сума даного договору становить: суму всіх накладних, що виписані на товар згідно умов даного договору (пункти 2.3., 2.4.);

- покупець оплачує товар шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника за кожну партію товару, на умовах: 100 % передоплати від суми кожного рахунку-фактури. Строк оплати вказується у рахунку-фактурі (пункт 3.1.).

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 114914,59 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами та скріплені печатками, а саме:

- згідно видаткової накладної від 19.06.2020 № 20011071 відповідачем прийнято товар – 1) делік 5, к.р. (4*5 л), у кількості 80 л; 2) обладнання «Цереал-Сан міст», у кількості 1 шт; 3) комбінезон захисний, у кількості 1 шт, на суму 55064,83 гривень;

- згідно від 01.07.2020 № 20011076 відповідачем прийнято товар – 1) лібро 10-10-43+МЕ (25 кг), у кількості 400 кг; 1) лібро 10-52-10+МЕ (25 кг), у кількості 400 кг, на суму 52353,60 гривень;

- згідно від 03.07.2020 № 20011078 відповідачем прийнято товар –делік 5, к.р. (4*5 л), у кількості 20 л, на суму 7496,16 гривень.

Позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання щодо оплати отриманого ним товару не виконав та станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений відповідачем товар становить 114914,59 гривень.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 1 статті 692 цього ж Кодексу встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що за умовами п. 3.1. договору покупець оплачує товар шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника за кожну партію товару, на умовах: 100 % передоплати від суми кожного рахунку-фактури. Строк оплати вказується у рахунку-фактурі.

У матеріалах справи наявні рахунки-фактур позивача для здійснення відповідачем попередньої оплати, у яких визначено строки оплати товару, а саме:

- рахунок від 19.06.2020 № 20011071, на оплату товару поставленого за видатковою накладною від 19.06.2020 № 20011071, у якому встановлено строк оплати товару, а саме - рахунок дійсний до сплати до 19.06.2020;

- рахунок від 01.07.2020 № 20011076, на оплату товару поставленого за видатковою накладною від 01.07.2020 № 20011076, у якому встановлено строк оплати товару, а саме - рахунок дійсний до сплати до 04.07.2020;

- рахунок від 03.07.2020 № 20011078, на оплату товару поставленого за видатковою накладною від 03.07.2020 № 20011078, у якому встановлено строк оплати товару, а саме - рахунок дійсний до сплати до 10.07.2020.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази направлення або вручення відповідачу наведених рахунків, водночас відповідач в перебігу розгляду справи проти їх отримання не заперечував.

Враховуючи невиконання відповідачем обов`язків покладених на нього умовами договору щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом, яка на момент звернення з позовом до суду становила 114914,59 гривень.

З наявної у матеріалах справи банківської виписки по рахунку позивача від 05.04.2021 судом встановлено, що після звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та відкриття провадження у цій справі, відповідач на рахунок позивача здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 114914,59 гривень.

А тому позивач в перебігу розгляду справи звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, яке мотивоване тим, що відповідачем 05.04.2021 частково здійснено погашення стягуваної суми у розмірі 114914,59 гривень, у зв`язку з чим позивач на підставі ст. 534 Цивільного кодексу України зазначену суму зарахував в рахунок погашення штрафу у розмірі 34474,38 гривень, інфляційних втрат у розмірі 7929,11 гривень (в тому числі в рахунок погашення суми інфляційних втрат у розмірі 5975,56 гривень, які є предметом у розглядуваній справі), 3% річних у розмірі 2647,31 гривень, які розраховані за період з 20.06.2020 по 04.04.2021 (в тому числі в рахунок погашення суми 3% річних у розмірі 2543,42 гривень, які є предметом у розглядуваній справі) та частково у погашення основної суми боргу у розмірі 69863,79 гривень.

Враховуючи, що сплачені відповідачем грошові кошти зараховані позивачем в рахунок погашення штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, які в тому числі є предметом розглядуваної справи, та частково в рахунок погашення основної суми боргу у розмірі 69863,79 гривень, останній просив суд закрити провадження в цій частині.

Надавши належну оцінку аргументам позивача в цій частині та дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази на підтвердження часткового погашення відповідачем боргу, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки по рахунку, 05.04.2021 відповідачем на рахунок позивача здійснено перерахування грошових коштів у загальному розмірі 114914,59 гривень, із призначенням платежу: за препарати, згідно рах. №№ 20011071, 20011076, 20011078.

У постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, зазначено, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йде про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Отже, з наведеного слідує, що заповнення реквізиту призначення платежу платіжного доручення належить виключно платнику, водночас, отримувач коштів, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження часткового погашення заборгованості позивачем надано банківську виписку, з якої вбачається, що здійснюючи 05.04.2021 оплату у сумі 114914,59 гривень відповідач у «призначенні платежу» вказав, що оплата здійснюється на підставі рахунків №№ 20011071, 20011076, 20011078.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем у графі «призначення платежу» було чітко визначено призначення платежу, та у сукупності із наявними у матеріалах справи доказами, оплата здійснювалась саме за товар, тобто як сума основного боргу, а не погашення будь-яких інших грошових зобов`язань, що, своєю чергою, виключає можливість зарахування коштів відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно було зараховано здійснену відповідачем оплату за товар (суму основного боргу) в рахунок погашення, зокрема, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, як за спірний період, так і за період, що не є предметом розгляду.

У зв`язку з обставинами встановленими судом, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Сплата відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 114914,59 гривень, зумовлює висновки суду про те, що між сторонами відсутній предмет спору та, оскільки, предмет спору припинив своє існування це є підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 114914,59 гривень.

В зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 42993,36 гривень.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 34474,38 гривень штрафу у розмірі 30%, розрахованого від вартості поставленого позивачем та неоплаченого відповідачем товару, 2543,42 гривень 3% річних розрахованих за загальний період з 20.06.2020 по 24.03.2021 та 5975,56 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з липня 2020 року по лютий 2021 року.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом пункту 6.7. договору у випадку прострочення сплати коштів за отриманий товар згідно даного договору, покупець у безперечному порядку сплачує неустойку у формі штрафу на користь постачальника в розмірі 30% від суми, що не була перерахована в термін вказаний даним договором (включаючи всі додатки).

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд погоджується, що у відповідача виник обов`язок сплатити штраф передбачений п. 6.7. договору, тож позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу в розмірі 34474,38 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 2543,42 гривень 3% річних та 5975,56 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими, законними та належать до задоволення.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань за договором та по суті відповідачем не спростований.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення штрафу, інфляційних втрат та 3% річних не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

А саме суд приймає рішення про закриття провадження у справі № 911/967/21 в частині стягнення 114914,59 гривень основного боргу та про стягнення з приватного підприємства «Євро-Нива» на користь приватного підприємства «Науково-Комерційна фірма «Деметра» 34474,38 гривень штрафу, 2543,42 гривень 3% річних та 5975,56 гривень інфляційних втрат.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Статтею 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що відповідачем здійснено погашення суми основного боргу у розмірі 114914,59 гривень до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 50 відсотків судового збору в цій частині з відповідача, а 50 відсотків судового збору повернути позивачу з Державного бюджету України, а в іншій судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто, загальна сума судового збору, яка покладається на відповідача, становить 1506,76 гривень.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 16000,00 гривень.

Частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00 гривень та судового збору у розмірі 2368,62 гривень.

23.04.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги пов`язаної із розглядом справи.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду – договір про надання адвокатських послуг (правничої допомоги) від 23.03.2021, укладений між адвокатом Фетісовим Дмитром Валерійовичем та ПП «Деметра»; детальний опис робіт (наданих послуг); акт приймання-передачі наданих послуг на суму 16000 гривень; платіжне доручення від 16.04.2021 № 1001 на суму 16000 гривень; ордер на надання правничої допомоги від 24.03.2021 серії СА № 1009783; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 04.11.2003 № 197.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи становить 16000 гривень.

У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, а також те, що обставини справи свідчать, що справа є не складною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та правових знань, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що має бути покладений на відповідача має становити 7000 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 911/967/21 в частині стягнення основного боргу в розмірі 114914,59 гривень закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги приватного підприємства «Науково-Комерційна фірма «Деметра» задовольнити повністю.

3. Стягнути з приватного підприємства «Євро-Нива» (08441, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Строкова, вулиця Молодіжна, будинок 7, код 36970016) на користь приватного підприємства «Науково-Комерційна фірма «Деметра» (19601, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Геронимівка, вулиця Вернигори, будинок 25, код 34257303) 34474,38 гривень штрафу, 2543,42 гривень 3% річних, 5975,56 гривень інфляційних втрат, 7000,00 гривень витрат на правову допомогу та 1506,76 гривень судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2021.

Суддя Р.М. Колесник