Постанова № 9751496, 09.02.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.02.10Справа №2а-11106/09/0/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі : Головуючого судді Котаревої Г.М.

при секретарі судового засідання Тарасовій О.М.,

розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Військової частини А 1743, Військової частини А 2542,

Військової частини А 1346

про визнання неправомірним дій та стягнення грошової компенсації

за участю:

позивач у судове засідання не з'явився

представник відповідача ВЧ А1743, Ковиньов Олександр Валентинович, довіреність № 2480 від 14.12.09р.;

представник відповідача ВЧ А2542 у судове засідання не з'явився;

представник відповідача ВЧ А1346, Щербаков Олександр Володимирович, довіреність № 133 від 08.02.10р.

Суть спору: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до військової частини А1743 (далі ВЧ А 1743) про визнання дій командування військової частини А1743 по невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно неправомірними і незаконними; стягнення з ВЧ А 1743 суми грошової компенсації за не отримане речове майно у сумі 1946,60 грн. Позов мотивовано положеннями ст. ст. 1, 2 9 Закону України від 20.12.1991р. № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (із змінами та доповненнями), Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, а також тим, що відповідач має заборгованість перед позивачем з виплати грошової компенсацій за недоотримане речове майно.

Ухвалами суду від 24.09.2009 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 01.12.2009 року залучено до участі у справі другого відповідача військову частину А2542 (далі ВЧ А 2542).

Ухвалою сулу від 28.01.2010 року залучено до участі у справі третього відповідача військову частину А 1346(далі ВЧ А 1346).

В судовому засіданні 28.01.2010 року позивач позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

В судове засідання 09.02.2010 року позивач не з'явився , явку свого представника не забезпечив, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ВЧ А 1743 проти позову заперечував з підстав, зазначених в письмових запереченнях від 01.12.2010 та від 25.01.2010 року, в яких зазначив, що ВЧ А 1743 тільки забезпечувала позивача речовим майном та не мала обовязку здійснювати компенсацію за не отримане під час служби речове майно.

Представник відповідача ВЧ А 2542 проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях від 28.01.2010 року (вих. № 233), в яких зазначив, що Військова частина А 2542 не має свого фінансового органу. Дорученням Командувача Військово-морських сил України від 06.05.2009 року № 39 декілька частин та установ, в тому числі і ВЧ А 2542, з 01.05.2009 року передано на фінансове забезпечення у Військову частину А 1346. Представник ВЧ А 2542 зазначив, що всі виплати військовослужбовцям ВЧ А 2542 здійснює ВЧ А 1346. Крім того, представник ВЧ А 2542 мотивував свою позицію нормами Закону України від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”, яким з 11 березня 2000 року призупинено право військовослужбовців на грошову компенсацію за речове майно, крім того, як на підставу для відмови в задоволенні позову вказав на те, що позивачем не надані докази відмови відповідача у видачі йому речового майна в натурі.

В судове засідання 09.02.2010 представник ВЧ А 2542 не з'явився , про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що є докази в матеріалах справи.

Представник відповідача ВЧ А 1346 в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях від 08.02.2010 року (вих. № 129), відповідно до яких зазначена військова частина не має ані речового складу, ані кошторису на здійснення розрахунків з речового майна. Крім того, представник ВЧ А 1346 зазначив, що довідки про заборгованість з грошової компенсації за неотримане речове майно надаються ВЧ А 1743.

Суд, враховуючи клопотання позивача, а також те, що відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України неприбуття представника відповідача ВЧ А 2542 субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 15.05.2009 року №72 позивача звільнено з військової служби з правом носіння військової форми одягу за п. “а” частини 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обовязок і військову службу”(у зв'язку із закінченням строку контракту); наказом командира військової частини А2542 №114 від 23.06.2009 року позивача виключено зі списків особового складу частини з 23.06.2009 року; наказом командира військової частини А1743 від 25.06.2009 року №128 позивача було виключено з речового забезпечення у військовій частині А1743(а.с.8 ,9 ).

Відповідно до статті 2 Закону України № 2232-XIІ від 25.03.1992 року “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби, справа підлягає розгляду в порядку КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ”, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку військової частини А1743 від 01.07.2009 року № 11, виданої на підставі наказу цієї військової частини від 25.06.2009 року №128, грошова компенсація за речове майно, належне до видачі позивачу, складає 1946,60 грн. (а.с. 24).

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем не виплачена.

Суд відхиляє доводи відповідачів ВЧ А 2542 та ВЧ А 1346 щодо відсутності законодавчих підстав для виплати зазначеної компенсації з наступних підстав.

Законом України від 17.02.2000 року № 1459-III “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинена дія частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Разом із тим, Законом України від 03.11.2006 №328-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом,та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

У судовому засіданні позивач заявив про бажання одержати компенсацію за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, також бажання позивача отримати саме грошову компенсацію вбачається з відповіді командира ВЧ А 1743 від 28.09.2009 (вих. № 1686) ( а.с.8)

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI “Про Державний бюджет на 2008 рік” частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. Зясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообовязковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобовязань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Отже, виключення Законом України від 28.12.2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік”з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом, у звязку із чим Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 відповідні положення (підпункт 1 пункту 67 розділу II) Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6, 7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за не отримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення сум компенсації за неотримане речове майно підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості доводів представника першого відповідача ВЧ А 1743, до якого позивач висунув позовні вимоги щодо відсутності підстав для стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно саме з ВЧ А1743, судом встановлено наступне.

Позивач проходив службу та знаходився на грошову забезпеченні в військовій частині А2542, що підтверджується поясненнями відповідачів у судовому засіданні, а також наказом про виключення позивача з списків особового складу від 23.06.2009 року.

У той же час позивач перебував на речовому забезпеченні в військовій частині А 1743, що підтверджується поясненнями відповідачів, довідкою розрахунком від 01.07.2009 року № 11, а також листом в/ч А1743 від 29.10.2009 року № 1686.

Згідно пункту 2.8. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" (далі наказ) військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.

Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, розпорядженням начальника Центрального управління речового забезпечення, начальника речової служби ОК (СВ, ВМС), начальника ВТЗВ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин.

Пунктом 2.10. Наказу передбачено, що витребування речового майна проводиться:

-військовими частинами, які входять до складу з'єднань, а також військовими частинами, які прикріплені до них на забезпечення за звітами-заявками, що подаються до речової служби з'єднання;

-з'єднаннями та військовими частинами, які перебувають на забезпеченні в ОК (СВ, ВМС), - за звітами-заявками, що подаються до речової служби ОК (СВ, ВМС);

-ОК (СВ, ВМС) - за звітами-заявками, що подаються до Центрального управління речового забезпечення.

Центральне управління речового забезпечення подає до Департаменту постачання матеріальних ресурсів заявку на закупівлю речового майна та звіт-заявку на речове майно поточного забезпечення, отримане від промисловості за звітний період.

Таким чином, повноваження щодо визначення та витребування речового майна для військовослужбовців, які проходять службу у військових частинах, що не ведуть речове господарство, до якої також належить військова частина А2542, покладаються на військову частину, до якої вони прикріплені на забезпечення, тобто на військову частину А1743.

Відповідно до п. 3.1.12. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Пунктом 3.1.13. Наказу передбачено, що оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюється за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони України.

З огляду на таке, витрати на забезпечення та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно компенсуються згідно відповідних статей кошторису саме тій військовій частині, яка веде облік та забезпечення речовим майном, тобто військовій частині А1743, яка також видала довідку про розмір заборгованості перед позивачем.

Доводи представника відповідача ВЧ А 1743 про стягнення компенсації за неотримане речове майно з військової частині, в якій на фінансовому забезпеченні знаходилась військова частина ВЧ А 2542, де позивач проходив службу не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 215 Положення передбачено, що грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства. Військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку.

Як встановлено судом, діючим законодавством передбачено виплата грошової компенсації саме тією військовою частиною, витрати якої на зазначені цілі фінансуються з згідно статей кошторису.

Оскільки зазначені видатки несе виключно ВЧ А 1743, то саме вона є належним відповідачем по справі та зобовязана виплатити позивачу компенсацію.

Позивача звільнено з військової служби у запас у звязку із закінченням строку контракту(тобто заплановано), проте доказів здійснення будь-яких заходів для забезпечення виплати належної суми грошового забезпечення замість неотриманого речового майна військовою частиною А1743 не надано.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача у частині стягнення з військової частини А 1743 компенсації за не отримане речове майно у сумі 1946,60 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд находить, дії командування військової часини А 1743 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1, викладеної у листі від 29.09.2009 ( вих. 1686) грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні її з військової служби такими, що суперечать чинному законодавству, а саме частині 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1444, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Суд враховує, що рішення, дії субєкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, субєкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та неможе проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього субєкта, визначених законом.

Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що дії військової частини А 1743 стосовно відмови у виплати компенсації позивачу, не можуть бути визнані такими, що відповідають закону, є безсторонніми (неупередженими) та добросовісними.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Тому суд вважає можливим стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму судового збору у розмірі 23,40 грн. відповідно до задоволених вимог.

У зв'язку із складністю справи в судовому засіданні 09.02.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі складено 15.02.2010 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати дії командування військової частини А1743 щодо відмови в виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протиправними.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини А1743 (ідентифікаційний код 08182472) грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 1946,60 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 23,40 грн. судових витрат.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Котарева Г.М.