Рішення № 97513530, 07.06.2021, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/2591/21

2/337/1513/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Бойко Л.Л.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Сенько С.М.

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що з 01.01.2014р. до 31.08.2020р. він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат». У зв`язку з неодноразовими порушеннями відповідачем строків виплати заробітної плати він подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП. Однак відповідач звільнив його за ст.38 КЗпП, в день звільнення не здійснив з ним повного розрахунку із заробітної плати, не виплатив вихідну допомогу, передбачену ст.44 КЗпП, у зв`язку з чим він звертався до суду. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2020р., яке набрало законної сили 19.04.2021р., його позов було задоволено повністю - змінено формулювання причини звільнення з «за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України» на «за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України», стягнуто з ТОВ «ЗТМК» на його користь вихідну допомогу у розмірі 42 559,68грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 910,08грн. Середній заробіток було стягнуто за період затримки розрахунку з 01.09.2020р. по 26.11.2020р. Однак до теперішнього часу відповідач не виплатив йому вихідну допомогу, у зв`язку з чим він має право вимагати стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 27.11.2020р. по 30.04.2021р. (107 робочих днів), розмір якого за його розрахунком становить 70602,88грн., виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 659,84грн.

Просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 70602,88грн. та понесені судові витрати в сумі 2497,80грн.

Ухвалою суду 17.05.2021р. відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено відкрите судове засідання.

03.06.2021р. до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому він позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2020р., яке набрало законної сили 19.04.2021р., на користь позивача з відповідача вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40910,08грн. за період з 01.09.2020р. по 26.11.2020р. На даний час позивач заявляє вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.11.2020р. по 30.04.2021р. в сумі 70602,88грн., яка в 2,5 рази перевищує розмір вихідної допомоги, яка була стягнута рішенням суду від 14.12.2020р. Заявлений позивачем розмір середнього заробітку не відповідає принципу розумності та справедливості, є неспівмірним із дійсним розміром майнових втрат позивача, тому не підлягає стягненню. Крім того, з моменту набрання рішенням суду від 14.12.2020р. законної сили позивач не звертався до відповідача чи до органів виконавчої служби стосовно виконання зазначеного рішення. Вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1589,00грн жодними належними та допустимими доказами не підтверджені, у зв`язку з чим також не підлягають задоволенню. Просить в позові відмовити повністю.

07.06.2021р. позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.11.2020р. по 07.06.2021р. (130 робочих днів) в сумі 85779,20грн. та понесені ним судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Сенько С.М. в судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, просять його задовольнити. Додатково суду пояснили, що на момент звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість із заробітної плати, яка була виплачена не в день звільнення, а 11.09.2020р. Разом з тим, позивач мав право на отримання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням за порушення законодавства про працю. Однак вона добровільно відповідачем виплачена не була і стягнута за рішенням суду. Він на теперішній час виконавчий лист на підставі цього рішення суду не отримав і до органів ДВС його для примусового виконання не пред`являв, до відповідача з приводу виконання рішення суду не звертався. Відповідач добровільно рішення суду також не виконав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві, просить в його задоволенні відмовити. Додатково суду пояснив, що про рішення суду від 14.12.2020р. та постанову суду апеляційної інстанції від 19.04.2021р. відповідач обізнаний, його представник приймав участь під час судового розгляду в суді першої інстанції. До теперішнього часу рішення суду відповідачем не виконано, оскільки позивач не звертався до них з цього приводу, банківські реквізити для перерахунку стягнутих сум не повідомляв, до органів ДВС виконавчий лист також не пред`являв. Копію рішення суду, яке набрало законної сили, відповідач отримав лише 04.06.2021р. Вважає заявлену позивачем суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка є компенсаційною виплатою, неспівмірною з фактичними обставинами справи, періодом затримки, поведінкою позивача. Зокрема, наявна на момент звільнення позивача заборгованість із заробітної плати була йому виплачена через вісім днів – 11.09.2020р., вихідна допомога стягнута за рішенням суду, яке набрало законної сили 19.04.2021р., позивач після цього не намагався здійснити будь-які дії на виконання цього рішення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4,5,7 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Так, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2020р. (справа №2/337/1906/2020, ЄУН 337/4026/20), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19.04.2021р. і відповідно набрало законної сили 19.04.2021р., було повністю задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЗТМК», а саме, змінено формулювання причини звільнення з «за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України» на «за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України», стягнуто з ТОВ «ЗТМК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 42 559,68грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020р. по 26.11.2020р. у розмірі 40 910,08грн.

Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що між сторонами з 01.01.2014р. до 31.08.2020р. мали місце трудові правовідносини, припинення трудового договору з ОСОБА_1 мало відбутись на підставі ч.3 ст.38 КЗпП (за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору), а не на підставі ст.38 КЗпП (за власним бажанням), тому він має право на отримання відповідно до ст.44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, тобто 42 559,68грн.. Крім того, в порушення ст.116 КЗпП відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку в день звільнення - не виплатив заборгованість із заробітної плати, яка існувала на день звільнення, та вихідну допомогу. Заборгованість із заробітної плати відповідач сплатив позивачу 11.09.2020р. У зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020р. по 26.11.2020р. відповідач повинен сплатити позивачу на підставі ст.117 КЗпП середній заробіток у розмірі 40 910,08грн., виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 659,84грн.

На підставі ч.4 ст.82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

В межах розгляду даної справи судом встановлено, що стягнута рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2020р., яке набрало законної сили 19.04.2021р., вихідна допомога в розмірі 42 559,68грн. до теперішнього часу відповідачем позивачу не сплачена, що не оспорювалось представником відповідача під час судового розгляду і відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

З даним позовом позивач звернувся до суду 07.05.2021р. (штамп на поштовому конверті) і з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить стягнути середній заробіток в сумі 85779,20грн. за час затримки розрахунку – з 27.11.2020р. по 07.06.2021р. (130 робочих днів), виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 659,84грн.

З`ясувавши всебічно, повно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши надані суду докази з точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки судом достовірно встановлено, що в день звільнення 31.08.2020р. відповідач не здійснив позивачу виплату вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП. Зазначена допомога була стягнута рішенням суду і до теперішнього часу позивачу не сплачена.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає необхідним застосувати принцип розумності, справедливості, пропорційності та зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

В даному випадку суд виходить з того, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір такого відшкодування, необхідно враховувати - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме такий правовий висновок було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019р., справа №761/9584/15-ц, який суд вважає необхідним застосувати при вирішенні даного спору.

Так, суд виходить з того, що в день звільнення позивача відповідач не здійснив повного з ним розрахунку, зокрема, не виплатив заборгованість із заробітної плати, яка існувала на той момент. Ця заборгованість була виплачена позивачу повністю 11.09.2020р., тобто фактично через десять днів після звільнення. Вихідна допомога позивачу виплачена не була і, як встановлено судом, причиною цьому стало виникнення між сторонами спору щодо формулювання причин звільнення та відповідно підстав виплати вихідної допомоги, що, по-перше, не може ставитись в провину відповідачу, по-друге, є суттєвою обставиною, яка враховується судом при визначенні відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Такий спір вирішувався в судовому порядку, судовий розгляд тривав з вересня 2020р. по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції – 19.04.2021р. Спір було вирішено на користь позивача і відповідне судове рішення набрало законної сили 19.04.2021р.

При цьому, за поясненнями позивача в судовому засіданні, він до відповідача з приводу добровільного виконання ним зазначеного рішення суду не звертався, виконавчий лист в суді не отримував і його до примусового виконання не пред`являв.

В той же час, будучи достовірно обізнаним про ухвалення судом рішення про стягнення з ТОВ «ЗТМК» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 42 559,68грн., відповідач після набрання рішенням суду законної сили свій обов`язок до теперішнього часу не виконав. Жодних поважних причин цьому представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні не зазначив. Під час судового розгляду право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги фактично не заперечував, лише послався на несправедливість та нерозумність визначеного позивачем розміру середнього заробітку.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про необхідність зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі 42 559,68грн.та стягнення з відповідача на його користь відповідного відшкодування в розмірі 21 114,88грн., застосувавши такий розрахунок: 659,84грн. х 32 робочих дня = 21 114,88грн., де 659,84грн. - середньоденний заробіток позивача, встановлений рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.12.2020р., яке набрало законної сили 19.04.2021р., у зв`язку з чим не підлягає доказуванню в межах цієї справи; 32 робочі дні - період затримки розрахунку з 20.04.2021р. (наступний день за датою набрання законної сили рішення суду від 15.12.2020р.) по 07.06.2021р. (день ухвалення цього рішення).

Суд вважає, що зазначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є співмірним з розміром простроченої суми, причиною та періодом затримки, зокрема, виникненням між сторонами спору щодо виплати вихідної допомоги, тривалістю його вирішення, з поведінкою сторін у спірних правовідносинах.

На підставі вищевикладеного, позов слід задовольнити частково.

На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 223,37грн, виходячи з такого розрахунку:

Заявлені позовні вимоги на суму 85779,20грн., задоволено на суму 21114,88грн., що становить 24,6% (21114,88грн х 100% : 85779,20грн.).

За заявлені позовні вимоги позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00грн., тому сума судового збору за задоволені позовні вимоги на суму 21114,88грн. становить 223,37грн. (908,00грн.х 24,6% : 100%).

Виходячи з вимог ст.137,141 ЦПК України, суд вважає необхідним відмовити в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки під час судового розгляду на підтвердження здійснення цих витрат позивачем не надано належних та допустимих доказів (договорів, рахунків тощо), заяви про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду позивач також не подав.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст.47,116,117 КЗпП України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», ЄРДПОУ 38983006, місце знаходження: м.Запоріжжя, вул.Теплична, б.18, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 114,88грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 223,37грн., усього 21338,25грн. (двадцять одна тисяча триста тридцять вісім гривень 25 копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.06.2021р.

Суддя Н.А.Мурашова

07.06.2021