Ухвала суду № 97510714, 03.06.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/178/21

4-с/0203/6/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участі представника скаржника - Крамар Г.В.

представників заінтересованих осіб - ОСОБА_1 , Овчаренко Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи – ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Центральний відділ державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання бездіяльності, повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшла вищезазначена скарга ОСОБА_2 , в якій та уточненій скарзі остання посилалась на те, що рішенням Дніпровського апеляційного суду від 19.09.2017 року було вирішено усунути ОСОБА_3 , який дії в інтересах недієздатного ОСОБА_4 , перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку в квартирі. Скаржник зазначила, що заява про примусове виконання рішення було подано неповноважною особою, оскільки власник квартири ОСОБА_4 був вже дієздатною особою та ОСОБА_3 вже ніякого діла до його опікунства не мав. Виселення її та дитини з квартири було проведено з порушенням порядку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», за їх відсутності, відсутності повідомлень про виселення. Після проведення виселення, описані речі та майно було передано на зберігання ОСОБА_5 . Проте, вона з ОСОБА_5 договорів на зберігання майна не заключала, державний виконавець відповідного договору з ОСОБА_5 також не заключав. На чисельні звернення щодо повернення вилученого майна на адресу ОСОБА_5 та державного виконавця Арутюняна Е.Б., останнє до теперішнього часу не повернуто. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Арутюняна Е.Б. та повернути їй в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 власне майно.

В судовому засіданні представник скаржниці підтримав подану скаргу та посилаючись на викладені в первісній та уточненій скарзі підстави, просив задовольнити останню в повному обсязі.

Представник Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, посилаючись на те, що в рамках виконавчого провадження №55009109 з виконання виконавчого листа №203/4115/14-ц, виданого Кіровським районним судом м.Дніпропетровська 12.10.2017 року, про виселення ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 , вимоги виконавчого документу в добровільному порядку боржником виконано не було. В зв`язку з цим, у відповідності та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», з попереднім повідомленням боржника та з залученням працівників поліції та управління-служби у справах дітей 23.10.2020 року було проведено виселення ОСОБА_2 та її дитини, про що складено відповідний акт. Оскільки примусове виконання рішення здійснювалось за відсутності боржника, згідно ч.5 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» було описано майно боржника відповідною постановою та останнє передано на відповідальне зберігання представнику стягувача ОСОБА_5 .. 17.11.2020 року до відділу виконавчої служби надійшла заява боржника ОСОБА_2 щодо повернення особистих речей, описаних постановою від 23.10.2020 року, на яку 26.11.2020 року надано відповідь з роз`ясненням положень ч.7 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» стосовно необхідності відшкодування боржником витрат, пов`язаних із зберіганням майна. 30.11.2020 року до відділу надійшла заява зберігача майна ОСОБА_5 стосовно того, що вона станом на 30.11.2020 року понесла витрати на зберігання в розмірі 4810 грн., так як орендна плата приміщення, в якому зберігається майно, становить 130 грн. на добу. 14.12.2020 року, 18.12.2020 року та 22.12.2020 року до відділу надійшли заяви ОСОБА_2 щодо повернення описаного майна. 28.12.2020 року останній було надано відповідь на вказані заяви, в якій повідомлено про намір передати майно на реалізацію у відповідності до вимог ч.7 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження». 14.01.2021 року до відділу надійшла заява зберігача ОСОБА_5 стосовно передачі майна іншому зберігачу, оскільки вона не має матеріальної можливості для подальшого його зберігання. 15.01.2021 року на адресу Дніпровської філії ДП «СЕТАМ» було направлено листа з приводу передачі майна. 18.01.2021 року ОСОБА_2 звернулась з заявою про повернення майна та 25.01.2021 року на її адресу було надано відповідь, в якій повідомлено, що вирішується питання щодо подальшої передачі майна до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ» з метою подальшої реалізації. 28.01.2021 року актом приймання-передачі описане майно було передано на зберігання до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ» згідно постанови від 27.01.2021 року про передачу майна на зберігання іншому зберігачу. З метою з`ясування розміру понесених витрат на зберігання майна 07.04.2021 року до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ» було направлено листа, на який 19.04.2021 року отримано відповідь про те, що передано на зберігання майно боржника ОСОБА_2 , зберігається на складі та займає площу 8 кв.м. Згідно затвердженого тарифу на послуги зберігання майна, вартість зберігання становить 4 грн. (з ПДВ) за один квадратний метр площі за добу. Таким чином, загальна вартість зберігання майна за добу склала 32 грн. (з ПДВ), а станом на 14.04.2021 року філія понесла витрати на зберігання в сумі 2400 грн. (з ПДВ 20%).

Представник стягувача ОСОБА_5 під час розгляду скарги підтримала позицію представника виконавчої служби та просила відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі. Посилалась на те, що ОСОБА_2 в добровільному порядку рішення суду не виконувала, була обізнана про проведення примусового виселення 23.10.2020 року, її представник ОСОБА_7 був присутній під час проведення виселення. Всі речі боржника були описані та передані їй, як представнику стягувача на відповідальне зберігання. Останні перебували на зберігання в орендованому приміщенні та вартість зберігання склала 130 грн. на добу, виходячи із вартості оренди відповідного приміщення за місцем зберігання майна. Про розмір понесених витрат вона повідомляла державного виконавця, а той, в свою чергу боржника. Понесені витрати їй відшкодовано боржником не було до теперішнього часу. В зв`язку з відсутністю матеріальної можливості подальшого зберігання майна, вона звернулась до державного виконавця та майно було передано для подальшого зберігання та реалізації до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, а також досліджених під час розгляду скарги матеріалів виконавчого провадження №55009109, що у державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Арутюняна Е.Б. на виконанні перебуває виконавче провадження №55009109 з примусового виконання виконавчого листа №203/4115/14-ц, виданого Кіровським районним судом м.Дніпропетровська 12.10.2017 року на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2017 року про виселення ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця від 26.10.2017 року було відкрито виконавче провадження.

На підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2017 року та заяви боржника ОСОБА_2 від 31.10.2017 року, постановою державного виконавця від 02.11.2017 року зупинення виконавчих дій було зупинено на підставі п.2 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі постанови Верховного суду України від 31.10.2019 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2017 року – без змін, а також заяви представника стягувача ОСОБА_5 від 17.12.2019 року, постановою державного виконавця від 19.12.2019 року у відповідності до ч.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», було поновлено вчинення виконавчих дій.

З метою перевірки виконання вимог виконавчого документу 26.02.2020 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , де встановлено, що боржником вимоги виконавчого документу самостійно не виконуються, про що складено акт державного виконавця.

Також 26.02.2020 року державним виконавцем відповідно до ч.2 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» було складено повідомлення щодо проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання вимог виконавчого документу, які призначені на 10-00 г. 11.03.2020 року, яке наступного дня було направлено боржнику.

Крім того, постановою від 26.02.2020 року у відповідності до ч.2 ст.14, ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» для участі у проведенні виконавчих дій було залучено працівників органів поліції та управління-служби у справах дітей.

11.03.2020 року проведення виконавчих дій було відкладено за заявою представника стягувача ОСОБА_5 , в зв`язку із неможливістю отримати на відповідальне зберігання належне боржнику майно, про що у відповідності до ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» 12.03.2020 року винесено відповідну постанову.

21.09.2020 року державним виконавцем складено повідомлення про проведення виконавчих дій на 10-00 г. 06.10.2020 року, яке наступного дня було направлено боржнику.

05.10.2020 року до виконавчої служби надійшло повідомлення про неможливість участі представника управління-служби у справах дітей в проведенні виконавчих дій 06.10.2020 року, через участь у засіданні комісії з питань захисту прав дитини, в зв`язку з чим постановою державного виконавця від 07.10.2020 року було відкладено проведення виконавчих дій на 10-00 г. 21.10.2020 року, повідомлення про ще наступного дня було направлено боржнику.

21.10.2020 року виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 , представником боржника була надана копія виписки із медичної картки стаціонарного хворого про те, що боржник ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні в ДЗ «СБЛ №1 МОЗ України». В зв`язку з цим, було складено акт про відкладення проведення виконавчих дій.

З метою перевірки вищезазначеної інформації державним виконавцем було направлено вимоги до ДЗ «СБЛ №1 МОЗ України» та 21.10.2020 року отримано відповідь, згідно якої боржник ОСОБА_2 не перебуває на стаціонарному лікуванні в ДЗ «СБЛ №1 МОЗ України».

З урахуванням цього, 21.10.2020 року було винесено постанову про відкладення проведення виконавчих дій на 10-00 г. 23.10.2020 року, повідомлення про що направлено боржнику.

23.10.2020 року було проведено виконавчі дії з примусового виселення ОСОБА_2 та її малолітньої дитина ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 . При цьому, відповідною постановою державного виконавця було описано та вилучено майно боржника, що перебувало в квартирі, яке передано на відповідальне зберігання представнику стягувача ОСОБА_5

14.01.2021 року представником стягувача – ОСОБА_5 до виконавчої служби було подано заяву про передачу вилученого майна іншому зберігачу, оскільки вона не має матеріальної можливості для його подальшого зберігання.

Постановою державного виконавця від 27.01.2021 року вилучене 23.10.2020 року майно було передано на зберігання до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ».

Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.447 ЦПК України передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами, права чи свободи яких порушено, до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі стате 176,177 і 229 КК України, ст.51-2 КУпАП.

Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Згідно ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто.

Діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов`язки, пов`язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників.

Відповідно до ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом.

Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов`язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов`язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини.

Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику.

У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає органу, який відповідно до судового рішення зобов`язаний надати боржнику інше житлове приміщення, повідомлення про строк виконання рішення про надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

У разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.

В поданій скарзі ОСОБА_2 та під час розгляду справи її представник посилались на безпідставність поновлення виконавчих дій за заявою ОСОБА_5 та проведення в подальшому виконавчих дій за її участю, передачу їй майна на зберігання, через відсутність у останньої повноважень на представництво інтересів стягувача.

Поряд з цим, суд враховує, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.06.2010 року у цивільній справі №2о-70/2010, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 було визнано недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено опікуном його сина ОСОБА_3 .

В рамках цивільної справи №203/4115/14-ц розглядався позов пред`явлений в інтересах недієздатного ОСОБА_4 , як власника квартири АДРЕСА_1 , поданий його законним представником – опікуном ОСОБА_3 .

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 11.10.2017 року ОСОБА_3 , діючий як опікун від імені та в інтересах недієздатного ОСОБА_4 на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 14.06.2010 року та посвідчення №1132-опік від 22.06.2016 року, уповноважив ОСОБА_5 представляти інтереси його підопічного ОСОБА_4 , зокрема, приймати участь у виконавчому провадженні на всіх його стадіях. Строк дії довіреності до 11.10.2018 року.

Аналогічну довіреність ОСОБА_3 на представництво ОСОБА_5 інтересів його підопічного ОСОБА_4 було видано та нотаріально посвідчено 04.03.2020 року. Строк дії довіреності до 04.03.2023 року.

На момент поновлення проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні 19.12.2019 року ОСОБА_5 дійсно не мала повноважень на представництво інтересів стягувача.

Проте, подача саме останньою 17.12.2019 року заяви про поновлення вчинення виконавчих дій не впливала на законність їх поновлення постановою державного виконавця від 19.12.2019 року, оскільки відповідне рішення державний виконавець мав право прийняти і з власної ініціативи після усунення обставин, передбачених ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» та це було його обов`язком відповідно до ч.5 ст.35 вказаного Закону.

На момент проведення примусового виселення 23.10.2020 року та передачі описаного майна ОСОБА_5 , остання відповідно до довіреності від 04.03.2020 року та на підставі ст.16 Закону України «Про виконавче провадження» мала право представляти інтереси стягувача.

Також суд враховує, що згідно матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_2 була обізнана про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні та призначення проведення виконавчий дій, у т.ч. 23.10.2020 року, про що свідчить подання нею 23.10.2020 року заяви про зупинення виконавчого провадження та участь під час проведення виселення та опису майна її представника за нотаріально посвідченою довіреністю – ОСОБА_7 , який представляв інтереси ОСОБА_2 і під час розгляду її скарги в суді.

Посилаючись на порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» в частині проведення виконавчих дій з примусового виселення в період до 23.10.2020 року, ОСОБА_2 відповідні дії та рішення, про вчинення та прийняття яких їй було відомо станом на 23.10.2020 року, у встановлений ч.1 ст.449 ЦПК України та ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» десятиденний строк не оскаржувала.

Скарга, що розглядається, подана ОСОБА_2 18.01.2021 року, тобто з пропуском встановленого законом десятиденного строку. Клопотань про його поновлення останньою не заявлялось та відповідних обгрунтувань та доказів поважності причин його пропуску ОСОБА_2 наведено не було.

При цьому, суд враховує, що первісно подана ОСОБА_2 скарга на дії державного виконавця, яка була повернута без розгляду ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28.12.2020 року, була подана до суду 24.12.2020 року, тобто також з пропуском встановленого ч.1 ст.449 ЦПК України та ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» десятиденного строку.

Крім того, суд враховує, що заявляючи в п.1 прохальної частини первісної та уточненої скарги вимогу про визнання неправомірними дій та бездіяльності державного виконавця, ОСОБА_2 не конкретизувала які конкретно дії, рішення та бездіяльність вона просить визнати неправомірною.

Під час розгляду справи суд звертав увагу на це представника скаржника, проте в уточненій скарзі відповідні вимоги конкретизовано не було.

За вказаних обставин, а також враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні скарги в частині визнання неправомірними дій та бездіяльності державного виконавця.

В частині заявлених вимог про зобов`язання повернути описане під час виселення 23.10.2020 року майно, суд враховує наступне.

З матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_2 була обізнана про ухвалене судом рішення про її виселення з дитиною та про наявність виконавчого провадження за виданим на підставі цього рішення виконавчим листом. Проте, на протязі тривалого часу рішення суду в добровільному порядку не виконувала.

В зв`язку з цим, державним виконавцем правомірно, з дотримання порядку, передбаченого ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» було проведено її примусове виселення.

Оскільки на момент виселення боржник була відсутня в квартирі, державним виконавцем було описано майно боржника та передано на відповідальне зберігання представнику стягувача ОСОБА_5 , як це передбачено ч.5 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження», про що складено відповідну постанову.

З урахуванням цього, суд вважає безпідставними доводи скарги щодо відсутності укладених договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а також між державним виконавцем та ОСОБА_5 на зберігання майна боржника.

Щодо неповернення в подальшому описаного майна ОСОБА_2 , суд враховує, що остання дійсно зверталась до виконавчої служби та ОСОБА_5 щодо повернення їй вилученого майна. Поряд з цим, у відповіді на вказані звернення їй роз`яснювалось, що останнє може бути їй повернуто після відшкодування витрат стягувача на зберігання майна, як це передбачено ч.7 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження».

Також з досліджених судом матеріалів виконавчого провадження вбачається, що представник ОСОБА_2 – ОСОБА_7 09.12.2020 року під розпису отримав у виконавчій службі лист державного виконавця щодо понесених стягувачем витрат за зберігання майна, з зазначенням загальної вартості понесених витрат, вартості витрат за добу зберігання та реквізитів депозитного рахунку виконавчої служби, на який слід перерахувати відповідні витрати.

Окрім цього, боржнику у відповідь на її звернення роз`яснювались наслідки відмови у відшкодування витрат на зберігання майна, передбачені ч.7 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження», повідомлялось про передачу майна для подальшого зберігання до Дніпровської філії ДП «СЕТАМ» та про розмір понесених філією витрат за зберігання майна.

Поряд з цим, до теперішнього часу боржником відповідні витрати не відшкодовано, а тому з огляду на приписи ч.7 ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для повернення їй описаного майна відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що доводи скарги та заявлені вимоги є безпідставними, неконкретизованими та в задоволенні скарги слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,13,14,15,16,66,74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,223,258-260,447,449,451 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_2 , заінтересовані особи – ОСОБА_3 , який дії в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Центральний відділ державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання бездіяльності, повернення майна – відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 08 червня 2021 року.

Суддя С.Ю.Казак