Рішення № 97509411, 31.05.2021, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/9406/19

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мартушева С.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства заводу «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В

18.07.2019 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищезазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 01.02.2001 працював у ДП «Завод «Генератор» на підставі контракту.

Пунктом 3.5 зазначеного контракту було передбачено обов`язок ДП «Завод «Генератор» забезпечити позивача житлом із правом наступної приватизації.

20.02.2001 строк дії контракту продовжено на 5 років.

01.02.2006 термін контракту продовжено до 31.12.2008 з уточненням умов.

16.05.2002 позивач був тимчасово зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

12.06.2002 розпорядженням Подільської РДА № 680 спірна квартира була включена до числа службових.

03.10.2016 розпорядженням Подільської РДА спірну квартиру виключено із числа службових.

10.01.2017 позивач звернувся до Оболонської РДА з приводу видачі ордеру на спірну квартиру, на що листом від 23.01.2017 йому роз`яснено необхідність звернення за місцем реєстрації працівників ДП «Завод «Генератор».

22.06.2017 Подільська РДА повідомила позивача, що згідно ст. 58 ЖК УРСР єдиною підставою для вселення у надане житлове приміщення є ордер, а тому, зважаючи, що позивач на квартирному обліку не перебуває, підстави для видачі ордеру відсутні.

19.10.2018 позивач звернувся до ДП «Завод «Генератор» з проханням здійснити дії з приватизації спірної квартири, проте у відповідь останнього було повідомлено про те, що ДП «Завод «Генератор» не може зареєструвати за позивачем право власності на квартиру, оскільки він не перебуває на квартирному обліку і не має ордера на вселення.

На підставі наведеного позивач просив визнати за собою право на приватизацію спірної квартири, визнати відмову ДП «Завод «Генератор» щодо передачі квартири у приватну власність неправомірною, зобов`язати ДП «Завод «Генератор» передати спірну квартиру у приватну власність позивачу та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2019 призначено склад суду під головуванням судді Корнілової Ж.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020 призначено склад суду під головуванням судді Захарчук С.С.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2021, цивільна справа № 758/9406/19 (номер провадження 2/758/5357/21) передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., на підставі рішень зборів суддів Подільського районного суду м. Києва № 1 від 04.01.2021, № 2 від 12.01.2021 та № 3 від 14.01.2021.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 05.02.2021 року відкрито провадження у справі з проведення розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представником відповідача ДП «Завод «Генератор» подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги він не визнає у повному обсязі, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими. В судовому засіданні представник ДП «Завод «Генератор» проти задоволення позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 01.02.2001 працював у ДП «Завод «Генератор» на підставі контракту, строк дії якого неодноразово було продовжено.

16.05.2002 позивач був тимчасово зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

12.06.2002 розпорядженням Подільської РДА № 680 спірна квартира була включена до числа службових, а 03.10.2016 розпорядженням Подільської РДА спірну квартиру виключено із числа службових.

22.06.2017 Подільська РДА повідомила позивача, що єдиною підставою для вселення у надане житлове приміщення є ордер, а тому, зважаючи, що позивач на квартирному обліку не перебуває, підстави для видачі ордеру відсутні.

19.10.2018 позивач звернувся до ДП «Завод «Генератор» з проханням здійснити дії з приватизації спірної квартири, проте у відповідь останнього було повідомлено про те, що ДП «Завод «Генератор» не може зареєструвати за позивачем право власності на квартиру, оскільки він не перебуває на квартирному обліку та не має ордера на вселення.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен громадянин має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

У відповідності зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

За правилами, встановленими ч. ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з ч. ч. 10, 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до ст. Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відповідно до п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до п. 18 вказаного Положення громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Обов`язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту порушеного права встановлено ч. 2 ст. 16 ЦК України, яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів ст. 16 ЦК України у поєднання з ч. 2 ст. 5 ЦПК України.

Як зазначалось, для проведення процедури приватизації громадянином до органу приватизації подається відповідний перелік документів, у тому числі оформлена заява на приватизацію квартири (п. 18 Положення).

За змістом п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Тобто, законом передбачено встановлений порядок оформлення приватизації державного житлового фонду шляхом звернення особи з пакетом документів до органу приватизації.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач не звертався до органу приватизації із будь-якими заявами щодо приватизації спірної квартири. Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3ст. 13 ЦПК України).

Отже, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.

Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права.

Розглядаючи справу суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову та доводи заперечень, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства заводу «Генератор» про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д. В. Петров