Рішення № 97503453, 19.05.2021, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

19 травня 2021 рокуСправа №451/909/17 Провадження № 2/451/70/21

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Табен Л.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові в залі суду цивільну справу №451/909/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі,-

в с т а н о в и в:

10 липня 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

В позовній заяві та додаткових поясненнях зазначає, що між позивачем та відповідачем 28 вересня 1996 року було укладено шлюб, про що Лопатинською селищною радою народних депутатів Радехівського району Львівської області в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу того ж дня було зроблено запис за №15. У даному шлюбі у позивача з відповідачем народилося двоє дітей. А саме ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_6 , про що Лопатинською селищною радою Радехівського району Львівської області в книзі записів актів громадянського стану про народження 25 липня 1997 року було зроблено відповідний запис за №17. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_7 , про що Лопатинською селищною радою Радехівського району Львівської області в книзі записів актів громадянського стану про народження 05 червня 2003 року було зроблено відповідний запис за №14. Дані обставини встановлені також чинним на даний час рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 31 січня 2017 року у справі №451/1353/16-ц (провадження № 2/451/54/17) між тими ж самими сторонами. Таким чином вони є звільненими від доказування в силу їх преюдиційності на підставі частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України та частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ. 04 лютого 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Львівської області Юрченко Оленою Василівною та зареєстровано в реєстрі за №209. Згідно умов даного договору, ОСОБА_8 (Даритель) подарував, а ОСОБА_4 (Обдарований) прийняв у дар квартиру житловою площею 26,4 квадратних метрів, коридору, кухні, ванної, кладовки, лоджії, туалету. Загальна площа квартири становить 48,4 квадратних метрів. За період більш як двадцятирічного шлюбу ОСОБА_3 неодноразово з усного дозволу відповідача проводила капітальний ремонт згаданої квартири. ОСОБА_3 за власні кошти купувала будівельні матеріали, власноруч своєю працею організовувала здійснення такого ремонту. Дбаючи про добробут своєї сім`ї, вона витрачала майже усі свої доходи на її благо та намагалась поліпшити умови проживання членів своєї сім`ї шляхом купівлі меблів, нового санітарно-технічного обладнання, заміни комунікацій тощо. Тобто, своїми діями (працею) позивач істотно збільшила у своїй вартості спірне нерухоме майно. З огляду на істотне збільшення вартості спірного нерухомого майна за рахунок як спільних грошових та трудових затрат позивача та відповідача, а також особистих грошових та трудових затрат самого позивача, то сторона позивача вважає, що спірна квартира повинна бути визнана судом об`єктом спільної сумісної власності. А при поділі такого майна за позивачем повинно бути визнано право власності на частку у ньому у розмірі 1/2. В зв`язку з неможливістю врегулювати спірні правовідносини в позасудовому порядку позивач не вбачає іншого дієвого виходу з ситуації, що наразі склалася, інакше як звернутися до суду з даним позовом з метою захисту свого невизнаного майнового права. Однією з підстав звернення до суду стало ускладнення співжиття з відповідачем. Їхні спільні діти фактично були протиправно позбавлені житла. Вони навчалися у вищому навчальному закладі у місті Львові та змушені були переїхати тимчасово туди. Відповідач, користуючись її та дітей відсутністю, змінив замки у вхідних дверях. Вона має намір розпорядитися її часткою в квартирі шляхом її реалізації в інтересах їхніх дітей. Однак, така можливість в неї відсутня з огляду на вчинені відповідачем перешкоди та вселення третіх осіб в квартиру, як і через відсутність виділу її частки. Просить ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності на частку у розмірі 1/2 у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.2-6, 84-84 зворот).

19 листопада 2018 року автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (а.с.45).

23 січня 2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позов ОСОБА_3 не визнає, тому що такий є безпідставним. Виходячи з матеріалів цивільної справи позивачка по справі просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , мотивуючи тим, що вона власними коштами і своєю працею значно збільшила вартість спірного майна. Також, зазначає, що спірну квартиру він прийняв у дар від ОСОБА_8 на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Львівської області Юрченко Оленою Василівною та зареєстровано в реєстрі за № 209. У відповідності до ст. 57 ч. 1. п.2 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Звідси, спірна житлова квартира набута ним на підставі договору дарування і є його особистою приватною власністю і жодному поділу вона не може підлягати. Твердження позивачки, що вона за власні кошти купувала будівельні матеріали, власноруч своєю працею організовувала здійснення такого ремонту не відповідає дійсності так, як позивачка по справі, тривалий період не працювала, деякий період часу знаходилася в декретній відпустці по догляду за дітьми, а якщо і працювала, то отримувала лише мінімальну заробітну плату, якої їй не вистачало навіть для особистих потреб і жодних витрат вона не несла на поліпшення умов проживання сім`ї, купівлю меблів іншого майна. Якщо проводились невеликі ремонти в квартирі то він особисто без сторонньої допомоги проводив дані ремонти і це все проводилось виключно за його зароблені кошти. В матеріалах справи не має жодного доказу, яким чином і за що позивачка істотно збільшила вартість спірного майна, що аж хоче 1/2 частку спірної квартири. Зазначає, що за час проживання з позивачкою однією сім`єю в спірній квартирі, вони жодним чином не збільшили загальну площу даної квартири, не провели різного роду добудов до даної квартири, а тільки придбали певне майно, яке в подальшому фактично все вивезла з квартири позивачка, скориставшись його відсутністю по місцю проживання так, як він в цей час знаходився на роботі, перебував постійно у відрядженнях, ще перебуваючи із ним у шлюбі. Фактично вони перестали проживати однією сім`єю, починаючи з вересня 2016 року, хоча шлюб був розірваний 31 травня 2017 року. Основною причиною розірвання шлюбу стала зрада позивачки по справі з іншим чоловіком. Звідси жодних підстав для задоволення даного позову, на його думку, не має. Просить в задоволенні позову ОСОБА_3 до нього Про визнання права власності на 1/2 частку житлової квартири відмовити, оскільки дані позовні вимоги є безпідставними (а.с.95-96).

23 січня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі. В зустрічній позовній заяві зазначає, що 28 вересня 1996 року між ним і відповідачкою по справі ОСОБА_3 було укладено шлюб. 31 травня 2017 року рішенням Радехівського районного суду Львівської області між ним і відповідачкою по справі ОСОБА_3 шлюб було розірвано. Рішення суду набрало на даний час законної сили. Також в провадженні Радехівського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа №451/909/17 про визнання майна об`єктом сумісної власності та його поділ, а саме житлової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яку він отримав у власність на підставі договору дарування, але жодним чином не зазначено іншого майна, яке було придбано ними дійсно в шлюбі і за спільні кошти. За період проживання в шлюбі ними було придбано наступне майно, яке на даний час знаходиться у володінні відповідачки по справі на загальну суму 91116 гривень: диван - вартістю 5700 гривень; диван - вартістю 3500 гривень; крісло розкладне - вартістю 4366 гривень; стіл комп`ютерний - вартістю 1800 гривень; кухонний комбайн - вартістю 2500 гривень; пароварка - вартістю 1000 гривень; крісла 6 шт. - вартістю 1800 гривень; тюль - вартістю 2800 гривень; постіль - вартістю 2500 гривень; рушники - вартістю 500 гривень; подушки 4 шт. - вартістю 1000 гривень; ковдра - вартістю 500 гривень; ковдра - вартістю 700 гривень; табуретки 5 шт. - вартістю 750 гривень; тарілки, вилки, ложки - вартістю 1000 гривень; каструлі, сковорідки - вартістю 3000 гривень; коврик (палац) - вартістю 500 гривень; пральна машинка - вартістю 3000 гривень; ковка на квіти - вартістю 500 гривень; ноутбук - вартістю 12000 гривень; сервізні набори - вартістю 700 гривень; праски 2 шт. - вартістю 500 гривень; порохотяг - вартістю 1500 гривень; шафа-купе - вартістю 13000 гривень; дерево (дошка) 4 куби - вартістю 10000 гривень; дерево (крокви - бальки) - вартістю 16000 гривень. Крім того, ними було придбано і інше майно, яке на даний час знаходиться у його власності на суму 20840 гривень, а саме: морозильна камера - вартістю 1500 гривень; холодильник - вартістю 1500 гривень (готовий віддати); кухонна стінка - вартістю 6000 гривень; прихожа - вартістю 1500 гривень; стінка з вішалкою - вартістю 1000 гривень (готовий віддати); диван - вартістю 500 гривень (готовий віддати); телевізор - вартістю 4400 гривень; караоке - вартістю 1000 гривень (готовий віддати); кухонний стіл - вартістю 1000 гривень; мікрохвильова піч - вартістю 500 гривень; коврик (палац) - вартістю 500 гривень; табуретка - вартістю 150 гривень; каструля - вартістю 200 гривень; каструля вартістю - 90 гривень; тарілки 2 шт. - вартістю 40 гривень; ложки 3 шт. - вартістю 30 гривень; вилки 3 шт. - вартістю 30 гривень; чашки 2 шт. - вартістю 50 гривень; сковорідка - вартістю 200 гривень; подушка - вартістю 250 гривень; ковдра - вартістю 500 гривень; одіяло - вартістю 300 гривень; комп`ютерний стіл - вартістю 300 гривень; рушники 2 шт. - вартістю 200 гривень; постіль 1 комплект - вартістю 550 гривень; тумба під умивальник - вартістю 500 гривень; дзеркало у ванну - вартістю 350 гривень; біде - вартістю 500 гривень; барний столик (круглий) - вартістю 200 гривень. Загальна сума придбаного майна в шлюбі становить 111956 гривень. На даний час між ними добровільної згоди про поділ майна нажитого в шлюбі не досягнуто, а тому дане питання повинно бути вирішено в судовому порядку. Просить постановити рішення, яким присудити відповідачці по справі ОСОБА_3 наступне майно, яке на даний час знаходиться у її власності, а саме: диван - вартістю 5700 гривень; диван - вартістю 3500 гривень; крісло розкладне - вартістю 4366 гривень; стіл комп`ютерний - вартістю 1800 гривень; кухонний комбайн - вартістю 2500 гривень; пароварка - вартістю 1000 гривень; крісла 6 шт. - вартістю 1800 гривень; шафу - вартістю 1800 гривень; тюль - вартістю 2800 гривень; постіль - вартістю 2500 гривень; рушники - вартістю 500 гривень; подушки 4 шт. - вартістю 1000 гривень; ковдра - вартістю 500 гривень; ковдра - вартістю 700 гривень; табуретки 5 шт. - вартістю 750 гривень; тарілки, вилки, ложки - вартістю 1000 гривень; каструлі, сковорідки - вартістю 3000 гривень; коврик (палац) - вартістю 500 гривень; пральна машинка - вартістю 3000 гривень; ковка на квіти - вартістю 500 гривень; ноутбук - вартістю 12000 гривень; сервізні набори - вартістю 700 гривень; праски 2 шт. - вартістю 500 гривень; порохотяг - вартістю 1500 гривень; шафа-купе - вартістю 13000 гривень; дерево (дошка) 4 куби - вартістю 10000 гривень; дерево (крокви - бальки) - вартістю 16000 гривень. Крім того, просить присудити ОСОБА_4 грошову компенсацію в сумі 35138 гривень взамін 1/2 частки вартості спільно нажитого майна і наступне майно, а саме: морозильну камеру - вартістю 1500 гривень; холодильник - вартістю 1500 гривень; кухонну стінку - вартістю 6000 гривень; прихожу - вартістю 1500 гривень; стінку з вішалкою - вартістю 1000 гривень (готовий віддати); диван - вартістю 500 гривень; телевізор - вартістю 4400 гривень; караоке - вартістю 1000 гривень; кухонний стіл - вартістю 1000 гривень; мікрохвильову піч - вартістю 500 гривень; коврик (палац) - вартістю 500 гривень; табуретку - вартістю 150 гривень; каструлю - вартістю 200 гривень; каструлю вартістю - 90 гривень; тарілки 2 шт. - вартістю 40 гривень; ложки 3 шт. - вартістю 30 гривень; вилки 3 шт. - вартістю 30 гривень; чашки 2 шт. - вартістю 50 гривень; сковорідку - вартістю 200 гривень; подушку - вартістю 250 гривень; ковдру - вартістю 500 гривень; одіяло - вартістю 300 гривень; комп`ютерний стіл - вартістю 300 гривень; рушники 2 шт. - вартістю 200 гривень; постіль 2 комплект - вартістю 550 гривень; тумбу під умивальник - вартістю 500 гривень; дзеркало у ванну - вартістю 350 гривень; біде - вартістю 500 гривень; барний столик (круглий) - вартістю 200 гривень (а.с.100-104).

22 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому ОСОБА_3 зазначає, що вказану зустрічну позовну заяву заперечує. Так, згідно Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 31.05.2017 р. у цивільній справі № 451/320/17 (провадження № 2/451/255/17) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 - шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу спільні діти ( ОСОБА_6. , ОСОБА_7 ) залишились на її одноосібному та повноцінному утримані/забезпечені. Враховуючи постійні скандали та сварки, створення негативних обставин та неприйнятних житлово-побутових умов для їхнього проживання, постійно проживати в одній квартирі стало фізично неможливо. Крім того, враховуючи навчання у вищому навчальному закладі міста Львова їхніх дітей, вона з дітьми змушена тимчасово переїхали на інше житло. Позивач за зустрічним позовом ( ОСОБА_4 ) навіть не цікавився де діти, як їх справи та життя. Зазначає, що факт розірвання шлюбу не було розглянуто як поділ майна подружжя, оскільки все придбане ними рухоме/нерухоме майно передбачалось для їхніх дітей, тобто для їх користування, як і проживання в набутій ними квартирі. Після закінчення навчання у Львівському поліграфічному технікумі, 03.04.2009 р., ОСОБА_3 була прийнята на роботу секретарем-друкаркою в Радехівському районному відділі статистики. Враховуючи народження другої дитини вона змушена більшість часу приділяти вихованню дітей, перебувала вдома. З огляду на відсутність роботи у ОСОБА_4 , через відсутність відповідної роботи для неї із лояльним графіком, вона стала на облік в Радехівський РЦЗ. Однак, в силу життєвих обставин продовжувала пошуки роботи. Надалі, ОСОБА_3 була прийнята на роботу листоношою по строковому трудовому договору на час відсутності основного працівника Центру поштового зв`язку №7 Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (з 01.07.2008 р. по 12.09.2009 р.), продавцем з повним робочим днем на ПП «Застава» (з 03.04.2009 р. по 09.11.2010 р.), продавцем з повним робочим днем за строковим трудовим договором в СПД ОСОБА_10 (з 10.11.2010 р. по 23.04.2015 р.), продавцем з повним робочим днем за строковим трудовим договором СПД ОСОБА_11 (з 27.05.2015 р. по 11.04.2016 р.), оператором на ТзОВ «Фуджікура Аутомотів Україна Львів» (з 29.03.2017 р. по 03.04.2018 р.; з 15.11.2018 р. по 10.01.2019 р.). Таким чином, з огляду на відсутність роботи в ОСОБА_4 та її працевлаштування, їхня сім`я була виключно на її утриманні. Будь-які посилання в зустрічній позовній заяві не знаходять свого документально-фактичного підтвердження. Позивач за зустрічним позовом практично сам себе документує, зокрема в частині долучення до матеріалів судової справи довідок про її доходи (додатки до відзиву на первісний позов по даній справі). Інших відомостей, зокрема щодо його працевлаштування як основу забезпечення сім`ї, не надає. За своїм змістом та доказами зустрічний позов є голослівним, викладені у ньому відомості не відповідають дійсності. За період проживання в шлюбі ними було не лише придбано майно, яке вказане у зустрічній позовній заяві, але й проведено ремонтні роботи у спільній квартирі. Всі будівельні матеріали вона придбала за власні кошти, як і оплату виконаної роботи майстрів-будівельників. Відповідач за зустрічним позовом певний період часу працювала в місцевому будівельному магазині, що також приносило відповідні кошти в сімейний бюджет. Дана обставина є загальновідомою та не оспорюється сусідами. Як вбачається із змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 не наводить жодних ідентифікаційних доказів придбання побутового майна саме ним, як і перебування такого у володінні/користуванні конкретної особи. Враховуючи те, що з них двох була працевлаштована лише вона, то і набуття ними такого майна та ремонтні роботи в квартирі (як і витрати по її оформленні), все було за її кошти. Таким чином, вказане вище надає об`єктивні та обґрунтовані підстави для висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог. Матеріали справи не містять жодних належних доказів/свідчень про правомірність звернення з таким позовом. Відтак, просить в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі, у цивільній справі № 451/909/17 (провадження № 2/451/86/19), відмовити за безпідставністю позовних вимог (а.с.122-123).

22 квітня 2020 року від ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_4 від 23.01.2020 року, в якій зазначає, що за час перебування у шлюбі, 04.02.2003 р., відповідач отримав в дарунок спірну квартиру, на яку право власності за попередньою домовленістю між сторонами було зареєстровано за ним одноосібно. Після розірвання шлюбу відповідач почав чинити перешкоди в користуванні житлом та заперечувати її право, право дітей взагалі, на частку в квартирі (в провадженні суду перебуває відповідна справа). На даний час між сторонами згода щодо порядку володіння та користування, поділу спірної квартири відсутня. З моменту оформлення спірної квартири, до моменту фактичного вселення з дітьми, до моменту виникнення спірних правовідносин щодо квартири - вона понесла значні особисті фінансово-матеріальні витрати на ремонтні роботи та облаштування житла. Однією з підстав звернення до суду стало ускладнення співжиття з відповідачем. Їхні спільні діти фактично були протиправно позбавлені житла, оскільки навчаючись у вищому навчальному закладі Львові змушені були переїхати тимчасово туди. Відповідач, користуючись її та дітей відсутністю, змінив замки у вхідних дверях. Вона має намір розпорядитися своєю часткою в квартирі шляхом її реалізації в інтересах їх дітей. Однак, така можливість в неї відсутня з огляду на вчинені перешкоди відповідача та вселення третіх осіб в квартиру, як і через відсутність виділу її частки. Вважає спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя, (ст. 60 СК України), оскільки ніколи не перебувала в індивідуальному користуванні відповідача. Відтак, просить позовні вимоги задовольнити (а.с.139-141).

15 квітня 2021 року представник позивача ОСОБА_12 подав клопотання про уточнення позовних вимог ОСОБА_3 , відповідно до якого просить позовні вимоги вважати викладеними в наступній редакції: визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 (а.с.183).

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив задовольнити позов. Заперечив щодо зустрічної позовної заяви та просив відмовити в її задоволенні у зв`язку з безпідставністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив в повному обсязі. Просив відмовити в задоволенні позову. Разом з тим, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зустрічні позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ підлягає до задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що між позивачем та відповідачем 28 вересня 1996 року було укладено шлюб, про що Лопатинською селищною радою народних депутатів Радехівського району Львівської області в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу того ж дня було зроблено запис за №15.

У даному шлюбі у позивача з відповідачем народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Дані обставини встановлені рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 31 січня 2017 року у справі № 451/1353/16-ц (провадження № 2/451/54/17) між тими ж самими сторонами, яке набрало законної сили та не скасоване (а.с.7-10).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до зазначених положень ЦПК України, вищевказані обставини, що визначені рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 31 січня 2017 року, не підлягають доказуванню в ході розгляду даної цивільної справи.

Суд також встановив, що 4 лютого 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Львівської області Юрченко Оленою Василівною та зареєстровано в реєстрі за №209.

Згідно умов даного договору, ОСОБА_8 (Даритель) подарував, а ОСОБА_4 (Обдарований) прийняв у дар квартиру, житловою площею 26,4 квадратних метрів, коридору, кухні, ванної, кладовки, лоджії, туалету, інвентратизаційна оцінка, якої становила 7182 гривні. Загальна площа квартири становить 48,4 квадратних метрів (а.с.11).

У відповідності до п.2 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відтак ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири, посвідченого 4 лютого 2003 року приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Львівської області Юрченко Оленою Василівною та зареєстровано в реєстрі за №209 (а.с.11,12).

З копії довідки про доходи №5 від 11.06.2015 року, виданої ПП ОСОБА_10 , судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала в ПП ОСОБА_10 з 10 листопада 2010 року трудовий договір №13621000238 від 10.11.2010 року по 23 квітня 2015 року, займала посаду продавця та отримувала відповідну заробітну плату (а.с.97).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_3 , серія НОМЕР_1 , судом констатовано дані про періоди навчання та працевлаштування позивача з 1.09.1992 року по 10.01.2019 року., з яких вбачається, що за час перебування сторін у шлюбі позивач ОСОБА_3 працювала на посаді секретаря-друкарки в Радехівському районному відділі статистики, отримувала допомогу з безробіття в Радехівському РЦЗ, працювала листоношею в Центрі поштового зв`язку №7 Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», працювала продавцем в ПП «Застава», в ПП ОСОБА_10 та ПП ОСОБА_11 (а.с.124-128).

Поряд з цим, відповідно до довідок про доходи від 15.01.2021 року, виданих ОСОБА_4 , вбачається що він з 20.06.2013 року по 05.06.2015 року працював в ПП «Застава» на посаді водія та отримував відповідну заробітну плату (а.с.169-171).

Також згідно довідки №16 від 16.01.2021 року, виданої Радехівською районною філією Львівсського обласного центру зайнятості, вбачається, що в період з 23.06.2015 року по 16.12.2015 року ОСОБА_4 був зареєстрований як безробітний в Радехівському РЦЗ і отримав дохід в розмірі 19291,38 грн. (а.с.172).

З копії довідки №163/АП/13-01-64-60 від 15.01.2021 року, виданої начальником Радехівської ДПІ ГУ ДПС у Львівській області встановлено, що фізична особа ОСОБА_4 , згідно поданої декларації платника єдиного податку отримав дохід за 2016 рік в розмірі 81094,27 грн. (а.с.173).

Відповідно до копії довідки про додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 3.03.2021 року, грошового атестата від 24.02.2021 року та довідки №978 від 03.03.2021 року констатовано, що ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині А0998 з 20.05.2014 року по 02.06.2015 року, даний період включається (прирівнюється) до страхового стажу та за час проходження служби йому виплачувалася грошове забезпечення (а.с.184-186).

За період більш як двадцятирічного шлюбу ОСОБА_3 неодноразово з усного дозволу відповідача проводила капітальний ремонт згаданої квартири. ОСОБА_3 за власні кошти купувала будівельні матеріали, власноруч своєю працею організовувала здійснення такого ремонту. Дбаючи про добробут своєї сім`ї, вона витрачала майже усі свої доходи на її благо та намагалась поліпшити умови проживання членів своєї сім`ї шляхом купівлі меблів, нового санітарно-технічного обладнання, заміни комунікацій тощо. Тобто, своїми діями (працею) позивач істотно збільшила у своїй вартості спірне нерухоме майно.

Вказані обставини підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , не довіряти показам якої в суду підстав немає (а.с.188-194).

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним на початок виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

З даною нормою кореспондується також норма статті 60 Сімейного кодексу України, який був чинним на час продовження існування спірних правовідносин, відповідно до якої майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. А також норма частини 1, 3 статті 368 Цивільного кодексу України, який був чинним на час продовження існування спірних правовідносин, відповідно до якої спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

В той же час статтею 25 КпШС України, який був чинним на початок виникнення спірних правовідносин, передбачено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

З даною нормою кореспондується також норма частини 1 статті 62 СК України, який був чинним на момент продовження існування спірних правовідносин, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 28 КпШС України, який був чинним на початок виникнення спірних правовідносин, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

З даною нормою кореспондується також норма частини 1 статті 70 СК України, який був чинним на момент продовження існування спірних правовідносин, відповідно до якої, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до статті 71 СК України, який був чинним на момент продовження існування спірних правовідносин, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крій випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок

Відповідно до частини 1, 2 статті 372 ЦК України, який був чинним на початок виникнення спірних правовідносин, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вказав, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний згідно зі ст.25 КпШС ( 2006-07 ) спільним майном подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох. При цьому на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка одного з подружжя, якому він належав, у тому числі і у випадках, коли суд відступає від начала рівності часток подружжя в спільній сумісній власності з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей або інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Крім того, пленум Верховного Суду України у абзаці третьому пункту 23 своєї постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як вбачається з матеріалів звіту про оцінку майна: квартири в АДРЕСА_2 , загальною площею 48,4 кв. м., станом на 12.12.2019 року вартість об`єкта становить 353 000 грн (триста п`ятдесят три тисячі гривень) без ПДВ (а.с.85-86).

У звіті про оцінку квартири суб`єктом оцінки зазначається, що важливим ціноутворюючим чинником у даному експертному дослідженні є саме проведений ремонт та покращений стан квартири, що вплинули на істотне зростання 1 (одного) квадратного метра квартири до рівня 300 доларів за 1 м2, що є наближеним до максимального значення цін на нерухомість в смт.Лопатин Радехівського району (від 50 до 400 доларів за 1 м2) (стор.14, 23 Звіту про оцінку). При цьому експерт при низькому значенні привабливості квартири (коофіцієнт 1) надає майже максимальний коефіцієнт стану квартири 4 «ремонт» (стор.26 звіту про оцінку), що свідчить про вплив саме якісних характеристик на зростання вартості квартири в цілому.

У своєму рішенні від 8 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 Верховний Суд України звернув увагу на те. що для застосування передбачених ст. 62 СК України правил збільшення вартості майна повинно відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального здорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою має бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, а також його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягають з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тими єдиними чинниками, що безумовно свідчать про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Враховуючи, що квартира хоча й набута відповідачем за первинним позовом ОСОБА_4 на підставі договору дарування, однак від часу укладення такого договору цінність такої істотно збільшилася внаслідок трудових та грошових затрат позивача за первинним позовом ОСОБА_3 та відповідача, а відтак суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ підлягають до задоволення.

Щодо зустрічного позову, суд вважає за необхідне зазначати наступне.

У відповідності до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь - яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

В ч.1, ч.2 ст.71 Сімейного кодексу України зазначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено за домовленістю між ними.

У відповідності до ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено у п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Пленум Верховного Суду України пункті 25 своєї постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно копії накладної від 15 квітня 2016 року вбачається, що сторонами за час шлюбу придбано наступне майно: стіл комп`ютерний - вартістю 1800 грн., диван " Людмила " - вартістю 5700 грн., крісло " Людмила " - вартістю 4366 грн. (а.с.109).

В розумінні ст.ст.60 та 70 СК України вказане вище майно підлягає розподілу між сторонами в рівних частках.

За змістом ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В розумінні ст.76 ЦПК України позивачем за зустрічним позовом доказів на підтвердження наявності іншого майна, про поділ якого просить в зустрічному позові ОСОБА_4 , а також про його вартість, період придбання, суду не надано, а отже відсутні підстави для розподілу такого, та відповідно підстави для присудження компенсації в сумі 35138 гривень взамін 1/2 частки вартості спільно нажитого майна, а тому в цій частині зустрічний позов не підлягає до задоволення.

Враховуючи, що відповідачем за зустрічним позовом - ОСОБА_3 - не надано згоду на виплату компенсації та така нею не внесена на депозитний рахунок суду, а тому відсутні правові підстави для прийняття судом відповідного рішення, відтак суд дійшов висновку, що майно, наявність та вартість якого підтверджена належними та допустимими доказами, а саме: стіл комп`ютерний - вартістю 1800 грн., диван Людмила - вартістю 5700 грн., крісло Людмила - вартістю 4366 грн., слід розподілити між подружжям наступним чином: позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_4 виділити диван " Людмила " - вартістю 5700 грн.; відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 виділити стіл комп`ютерний - вартістю 1800 грн., крісло " Людмила " - вартістю 4366 грн.

Відтак зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі підлягає до часткового задоволення.

Судові витрати у справі необхідно розподілити у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_4 є учасником бойових дій, звільнений від сплати судових витрат, тому судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави (ас.108).

Керуючись ст.ст.4,12,13,76,81,82,89,141,258-259,263-265,315 ЦПК України, ст.24,25,28,29 КпШС України, ст.ст.57,60,70,71 СК України, ст.ст.365,372 ЦК України суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на частку у майні спільної сумісної власності подружжя у розмірі 1/2 у квартирі АДРЕСА_3 .

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого в шлюбі задовольнити частково.

Поділити між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майно, що придбане ними за час шлюбу, виділивши: ОСОБА_4 : диван Людмила - вартістю 5700 грн.; ОСОБА_3 : стіл комп`ютерний - вартістю 1800 гривень, крісло Людмила - вартістю 4366 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жительки АДРЕСА_2 , в користь держави судовий збір в розмірі 111(сто одинадцять) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету -22030106.

Судові витрати в розмірі 1007 (одна тисяча сім) гривень 60 (шістдесят) копійок компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ГоловуючийСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 7 червня 2021 року.