Рішення № 97503395, 08.06.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2642/21

Провадження № 2/463/1018/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Хирі В.В. ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення моральної шкоди, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь моральної (немайнової) шкоди, що була вчинена діями та бездіяльністю відповідача в розмірі 28000 гривень, а також судових витрат.

Позов мотивує тим, що являється учасником бойових дій з 2015 року. В грудні 2020 року звернувся до управління кадрового менеджменту Адміністрації Державної прикордонної служби України з заявою щодо видачі йому відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» як військовослужбовцю - прикордоннику - учаснику бойових дій, який є звільнений з військової служби, а в 2015 році забезпечував виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції, відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016, яким було установлено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». Листом від 30 грудня 2020 року №185/Б-16140 за підписом заступника Голови Державної прикордонної служби України Сердюка С., його повідомлено, що з приводу отримання відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» йому необхідно звернутись до відділу кадрів Львівського прикордонного загону. Через контактний центр Державної прикордонної служби України за вхідним номером №Б-14 від 11 січня 2021 року звернувся до Львівського прикордонного загону щодо вирішення вищезазначеного питання. Листом від 16 січня 2021 року № 12/Б-16 Львівський прикордонний загін повідомив його, що згідно з протоколом вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року № 8, за дорученням Голови державної прикордонної служби України, згідно Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016, йому була вручена відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» та грамота (AT №162528) до неї.

Разом з тим, протягом 2019, 2020, та 2021 років він ні разу не був в Львівському прикордонному загоні, а тому фізично не міг отримати зазначену відзнаку та грамоту до неї.

Листом від 22 лютого 2021 року №12/Б-128 Львівський прикордонний загін повідомив позивача, що за його зверненням проведено службове розслідування, в ході якого підтвердити чи спростувати факт вручення (не вручення) відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» не вдалося. Водночас у вказаному листі, було зазначено, що керівництвом відповідача порушено клопотання про повторне вручення йому відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Вважає, що посадовими особами Львівського прикордонного загону внесені завідомо неправдиві відомості до Протоколу вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року №8, не організовано належним чином роботу, введено в оману та скеровано неправдиву інформацію до Адміністрації Державної прикордонної служби України, щодо виконання ними доручення Голови Державної прикордонної служби України, що спричинило формалізм, безвідповідальність щодо виконання Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016 яким було установлено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». Крім того, відповідно до витягу з протоколу від 27 червня 2019 року №8 про нагородження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в особовій справі мали бути зроблені відповідні записи, які фактично не були зроблені.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016 яким було установлено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», а саме п.4 та п.6 Положення про відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», вручення відзнаки мало провадитись в урочистій обстановці Президентом України або від його імені керівниками центральних органів виконавчої влади, державних органів, що здійснюють керівництво утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, керівниками інших державних органів, головами обласних та Київської міської державних адміністрацій, керівниками закордонних дипломатичних установ України.

Вручення відзнаки здійснюється згідно зі списком осіб, представлених до нагородження відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», який складається та затверджується відповідними центральними органами виконавчої влади, державними органами, що здійснюють керівництво утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, іншими державними органами.

Підставою для включення до списку є документи, які відповідно до законодавства України підтверджують статус учасника бойових дій, інваліда війни, наданого у зв`язку з участю в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.

Відповідачем, також не виконано вимоги Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 року № 138, а саме протокол який було складено, не відповідає вимогам додатку №1 Протокол вручення державних нагород України за встановленою формою.

Крім того зазначає, що вказана відзнака не є відомчою відзнакою Державної прикордонної служби України, однак протокол вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року №8 містить саме таке формулювання. А вичерпний перелік відомчих відзнак розміщено на сайті Державної прикордонної служби України https://dpsu.gov.ua/ua/vidznaki/ і це подяка, грамота, почесна грамота, нагрудний знак «Відмінний прикордонник» та нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону», які затверджені відповідними Наказами Міністерства внутрішніх справ України.

Вищезазначеними діями та бездіяльністю відповідача, щодо невручення йому відзнаки відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016 яким було установлено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», внесення неправдивих відомостей до протоколу від 27 червня (27 лютого) 2019 року №8, інформування про це Адміністрацію державної прикордонної служби та його особисто, невжиттям заходів починаючи з 2019 року по теперішній час щодо вручення, втрати самої відзнаки та грамоти до неї, йому спричинено втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, душевного болю, втрати спокою, також має місце, як наслідок, приниження честі, гідності як учасника бойових дій, який безпосередньо захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її проведення, перебиваючи безпосередньо в районі проведення антитерористичної операції у період її проведення.

Оскільки при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості та моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу його душевного болю, спокою, честі, гідності, будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому її розмір оцінює в 28 000 гривень.

Позов на адресу суду надійшов 11 березня 2021 року.

Ухвалою суду від 12 березня 2021 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду.

13 травня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, відповідно до якого в задоволенні позову просить відмовити з наступних підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон).

Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону від 29 грудня 2018 № 372-ОС «По особовому складу», виключено зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення капітана ОСОБА_1 (У-483472), офіцера (із застосування мобільних підрозділів) відділу прикордонної служби штабу, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 31 грудня 2018 року.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Указом Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016 Про відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» з метою гідного відзначення осіб - захисників суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях установлена відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Про вручення відзнаки та грамоти до неї складається, відповідно до Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 року № 138, Протокол вручення державних нагород України за встановленою формою. Протокол зберігається органом, який проводив вручення.

Оскільки, позивач приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2015 року та проходив службу у Львівському прикордонному загоні (військова частина 2144), його було включено до списку осіб, представлених до нагородження відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

З метою реалізації Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016, за дорученням Голови Державної прикордонної служби України, Протоколом вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року № 8, позивачу було вручено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та грамоту (AT № 162528) до неї.

Зверненням ОСОБА_1 , яке надійшло на адресу Львівського прикордонного загону через Контактний центр Державної прикордонної служби України (від 11 січня 2021 року №Б-14) та зареєстроване за вх. № Б-16 від 13 січня 2021 року, було порушено питання щодо вручення зазначеної відзнаки. На зазначене звернення, Львівським прикордонним загоном надано відповідь від 16 січня 2021 року №12/Б-16. 22 січня 2021 року на адресу Львівського прикордонного загону через Контактний центр Державної прикордонної служби України надійшло повторне звернення позивача (від 21 січня 2021 року № Б-63) та зареєстроване за вх. № Б-28 від 22 січня 2021 року, в якому зазначено, що даний громадянин письмово звертався до Управління кадрового менеджменту Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням щодо отримання відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», додавши копію посвідчення учасника бойових дій, довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції, оскільки на сайті Державної прикордонної служби України розміщено оголошення щодо проведення такої роботи». Листом з Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 грудня 2020 року № 185/Б-16140 за підписом заступника голови Державної прикордонної служби України генерал - майора Сергія Сердюка, позивача було повідомлено, що по питанню отримання зазначеної відзнаки необхідно звернутись на адресу Львівського прикордонного загону.

З метою з`ясування зазначених обставин Львівським прикордонним загоном (військова частина 2144) було проведено службове розслідування, яким було встановлено, що у червні 2019 року дійсно здійснювалось нагородження особового складу та військовослужбовців запасу, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Відповідно до вимог пункту 6 Положення про відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» затвердженого Указом Президента України від 17 лютого 2016 року № 53/2016: про вручення відзнаки та грамоти до неї складається, відповідно до Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 року № 138, Протокол вручення державних нагород України за встановленою формою, протокол зберігається органом, який проводив вручення.

Посадовими особами відділу кадрів Львівського прикордонного загону зазначений протокол було складено 27 червня 2019 року за № 8, інші звітні матеріали про вручення відзнаки не передбачені.

Оскільки, відповідно до протоколу вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2021 року № 8, ОСОБА_1 відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та грамоту (AT № 162528) до неї отримав, слід припустити, що останній міг втратити отримані ним відзнаку та грамоту, як з об`єктивних так і з суб`єктивних причин.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що підтвердити чи спростувати, факт вручення (не вручення) описаної вище відзнаки позивачу - неможливо.

Крім того вказує, що на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу, а також позивач не зазначає з чого він виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

Вказує, що заподіяння моральної шкоди позивач пов`язує з протиправними діями та бездіяльністю Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), які полягають у неврученні йому зазначеної вище відзнаки, але на підтвердження таких не надає жодного доказу, тобто на даний час вина Львівського прикордонного загону в заподіянні позивачеві моральної шкоди відсутня.

А тому вважає, що позивачем не доведено, що протиправні дії/бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), які полягають, як вважає він, у неврученні йому відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

24 травня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вказує, що протягом 2019-2021 року жодного разу не був у Львівському прикордонному загоні, а тому не міг фізично отримати відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». Зазначає, що відповідач не надав жодного доказу вручення йому зазначеної відзнаки, а тому просив позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в ньому та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів відкладених у відзиві, додатково пояснив, що надати докази вручення позивачу відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» не може, оскільки відповідальні особи за вручення такої та складення відповідного протоколу звільнені з військової служби. Просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу та наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем» пункту 2 частини п`ятої статті 26 закону України «про військовий обов`язок і військову службу».

З довідки № 1880 від 13 серпня 2015 року Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 в період з 19 квітня 2015 року по 4 липня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області.

Позивача відзначено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Вказана обставина сторонами не оспорюється, а тому у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016 яким було установлено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», а саме п.4 та п.6 Положення про відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», вручення відзнаки мало провадитись в урочистій обстановці Президентом України або від його імені керівниками центральних органів виконавчої влади, державних органів, що здійснюють керівництво утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, керівниками інших державних органів, головами обласних та Київської міської державних адміністрацій, керівниками закордонних дипломатичних установ України.

Вручення відзнаки здійснюється згідно зі списком осіб, представлених до нагородження відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (далі - список), який складається та затверджується відповідними центральними органами виконавчої влади, державними органами, що здійснюють керівництво утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, іншими державними органами.

Підставою для включення до списку є документи, які відповідно до законодавства України підтверджують статус учасника бойових дій, інваліда війни, наданого у зв`язку з участю в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.

З наданої стороною відповідача копії протоколу №8 вручення (передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року вбачається, що за дорученням голови Державної прикордонної служби України Львівським прикордонним загоном ОСОБА_1 вручено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». Вказаний протокол не містить підписів осіб, яким вручається відповідна відзнаки, а такий скріплено лише підписами в.о. начальника Львівського прикордонного загону та начальником відділу кадрів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зміст протоколу повністю залежить від волевиявлення лише однієї сторони, а саме органу державної влади чи посадової особи, який (яка) здійснюють вручення відповідної відзнаки та особа, яка нагороджується ніяким чином не може повпливати на його зміст.

Листом від 22 лютого 2021 року №12/Б-128 Львівський прикордонний загін повідомив позивача, що за його зверненням проведено службове розслідування, в ході якого підтвердити чи спростувати факт вручення (не вручення) відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» не вдалося. Водночас у вказаному листі, було зазначено, що керівництвом відповідача порушено клопотання про повторне вручення позивачу відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Оскільки стороною відповідача не надано, окрім протоколу, жодного доказу вручення позивачу відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», з листа відповідача адресованого позивачу від 22 лютого 2021 року вбачається, що підтвердити або спростувати факт вручення позивачу описаної вище відзнаки не вдалося встановити, а тому суд приходить до переконання, що описаний вище протокол не може бути достатнім та належним доказом отримання позивачем зазначеної нагороди.

Крім того, з листа Личаківсько-Залізничного об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова від 11 березня 2021 року № 457 вбачається, що до Личаківсько-Залізничного ОРТЦК та СП м. Львова протягом 2019-2021 року протокол №8 від 27 лютого 2019 року або витяги з нього від Львівського прикордонного загону не надходили, відповідно записів щодо вручення відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» згідно Указу Президента України №53/2016 від 17 лютого 2016 року в особу справу ОСОБА_1 не внесено. Тільки листом від 8 червня 2021 року №12/8094 Львівський прикордонний загін направив військовому комісару Личаківсько-Залізничного об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки витяг з протоколу вручення(передачі) заохочувальних відзнак Державної прикордонної служби України від 27 червня 2019 року №8, стосовно нагородження відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» капітана запасу ОСОБА_1 для внесення відповідних змін в особу справу.

З листа Львівського прикордонного загону від 16 січня 2021 року № 12/Б-16 вбачається, що інформація про відвідування ОСОБА_1 в 2019 році Львівського прикордонного загону відсутня.

Таким чином суд надає віри показам ОСОБА_1 , що ним не було отримано відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», оскільки відсутні належні та допустимі докази вручення відповідної відзнаки позивачу, натомість підтверджено факт, що він в 2019 році Львівський прикордонний загін не відвідував, відповідні відомості про отримання відзнаки в його особову справу не внесено.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Виходячи з описаного, суд погоджується з доводами позивача, що йому спричинено моральну шкоду у зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо вручення йому відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», адже відзначення особи вказаною відзнакою свідчить про її участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню її участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, забезпечення її проведення, перебування безпосередньо в районі проведення антитерористичної операції у період її проведення. Вказана відзнака запроваджена з метою гідного відзначення осіб - захисників суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, що випливає з Указу Президента України 53/2016 від 17 лютого 2016 року. Позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області, за що був відзначений зазначеною вище відзнакою, однак такої не отримав, так як відповідач йому її фактично не вручив, хоча за дорученням голови Державної прикордонної служби України повинен був це зробити, що випливає з протоколу №8 від 27 червня 2021 року, який описано вище.

Однак, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Позивач оцінюючи розмір спричиненої моральної шкоди визначив таку в сумі 28000 гривень, однак не вказав з чого він виходить при визначенні такої, не додав жодного доказу в підтвердження заподіяння моральної шкоди саме в такому розмірі. При цьому, судом не береться до уваги надана позивачем довідка про звернення 6 квітня 2021 року до сімейного лікаря, оскільки з неї неможливо встановити причини та підстави звернення до лікаря, який встановлено діагноз, у зв`язку з чим, а також, що факт звернення мав місце вже після пред`явлення позову.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Залежно від наведених обставин, що мають істотне значення, суд вважає, що відповідач має відповідати за заподіяну моральну шкоду перед позивачем та визначає розмір такого відшкодування у сумі 1000 гривень. Судом взято до уваги дії відповідача на усунення допущеної бездіяльності, що проявилось у зверненні до Личаківсько-Залізничного об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для внесення відповідних змін в особу справу позивача з приводу його нагородження відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а також ініціювання відповідачем клопотання про повторне вручення позивачу відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами в заявах по суті справи доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд виходить з того, що позивач звільнений від сплати таких на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому з відповідача в користь держави слід стягнути 908 гривень судового збору.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в користь держави 908 (дев`ятсот вісім) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України: м. Львів, вул. Личаківська, 74, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14321653.

Суддя: Стрепко Н.Л.