Рішення № 97502347, 26.05.2021, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/576/21 Провадження № 2-о/304/19/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участю секретаря судового засідання - Соханич Л.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу № 304/576/21 за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Муругова Вячеслава Олександровича, заінтересована особа - Перечинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) про встановлення факту народження особи, -

В С Т А Н О В И В:

представник ОСОБА_1 звернувся в суду із заявою, яку мотивує тим, що 24 вересня 2007 року між громадянами України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано шлюб. Від такого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Феодосія Автономної Республіки Крим, що є окупованою територією, народився син ОСОБА_4 , про що свідчить родовий сертифікат серії Г №1906697, виданий ГБУЗ РК «Феодосійський МЦ», медичне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане «Феодосійським медичним центром» Республіки Крим 12 квітня 2021 року, та свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Феодосійським міським відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим 14 квітня 2021 року. Так, згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим визначається окупованою територією, контроль якої здійснює Російська Федерація та де, як наслідок, застосовується законодавство останньої. За таких обставин, документи про народження дитини видані державними органами Російської Федерації за формами, які є відмінними від українських, є неприйнятними для органів реєстрації актів цивільного стану України. Крім цього, місцем народження дитини та проживання її батьків є м. Феодосія Автономної Республіки Крим. Вони не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, а тому інше документально підтверджене місце проживання на території України у них відсутнє, що унеможливлює звернення ними до суду самостійно. Оскільки заінтересована особа у державній реєстрації дитини відмовила, тому ОСОБА_1 , як дядько останньої, просить встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Феодосія Автономної Республіки Крим громадянина України ОСОБА_4 від батьків - громадян України ОСОБА_5 (мами) та ОСОБА_2 (батька).

У судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Муругов В.О. не з`явилися, однак останній подав заяву, в якій розгляд справи просив провести без їх участі, заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_6 у судове засідання також не з`явилася, подала заяву, в якій просила справу розглянути без її участі, вирішення заяви ОСОБА_1 залишила на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Встановлено, що 24 вересня 2007 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Феодосійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Україна, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 557 (а. с. 16).

Також встановлено, що згідно родового сертифіката серії НОМЕР_3 та медичного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданих Державною бюджетною установою охорони здоров`я Республіки Крим «Феодосійський медичний центр» 12 квітня 2021 року, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Феодосія народила дитину - хлопчика ростом 52 см та вагою 3 200 грамів (а. с. 19, 20-21).

Крім цього встановлено, що Перечинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (який у подальшому змінив назву на Перечинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ)) відмовлено у проведенні державної реєстрації народження дитини чоловічої статі, народженої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки пред`явлені для підтвердження факту народження дитини документи не відповідають тим, які визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що підтверджують факт народження. Крім цього, надано документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а. с. 22).

Частиною 4 статті 49 ЦК України передбачено, що реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 13 цього Закону державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 є братом ОСОБА_5 , яка є мамою народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Феодосії Автономної Республіки Крим ОСОБА_4 . Батьком останнього є ОСОБА_2 (а. с. 15-18, 23-24).

Відповідно до ч. 3 ст. 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Судом встановлено, що згідно копій паспортів громадян України серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , виданих Феодосійським МВ ГУ МВС України в Криму 28 травня 1998 року і 22 листопада 2007 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно зареєстровані по АДРЕСА_1 (а. с. 6-9, 10-14).

Згідно ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Як визначено в ч. 1 ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Також згідно ч. 3 ст. 144 СК України реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

Згідно Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Крім цього, листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 9-1130/0/4-16 від 15 квітня 2016 року надано роз`яснення про окремі питання застосування Закону України № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» від 04 лютого 2016 року, в якому, зокрема, наводяться рекомендації щодо окремих питань визнання належними та допустимими доказів на підтвердження факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016), ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далекі від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

Отже, враховуючи вищенаведене та те, що у подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилася дитина в м. Феодосії, яке відноситься до тимчасово окупованої території, у зв`язку з чим вони позбавлені можливості здійснити державну реєстрацію народження своєї дитини у позасудовому порядку та отримати свідоцтво про її народження встановленого зразку, тому суд, вважає, що заява підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 3, 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 3, 13 ч. 1, 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 7 Закону України «Про громадянство», ст. 122, 144, 145 СК України, ст. 49 ч. 4 ЦК України, ст. 5, 7, 12, 76, 81, 258-259, 265, 294, 315, 317, 319 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

заяву представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) - адвоката Муругова Вячеслава Олександровича (89200, Закарпатська область, м. Перечин, пл. Незалежності, № 1/33), заінтересована особа - Перечинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) (89200, Закарпатська область, м. Перечин, вул. Ужгородська, № 43; код в ЄДРПОУ 25999080) про встановлення факту народження особи - задовольнити повністю.

Встановити факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Феодосії Автономної Республіки Крим від матері - громадянки України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Тур`я Поляна Перечинського району Закарпатської області, та батька - громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шумперк Чехословакія.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.