Рішення № 97486818, 07.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5069/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250010002 від 29.12.2020 року щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара III розряду;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара ІІІ розряду та призначити пенсію ОСОБА_1 з 23.09.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.12.2020 року він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки досяг пенсійного віку - 60 років, та мав на момент звернення необхідну кількість стажу - 29 років 3 місяці 14 днів, що передбачено ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням №155250010002 від 29.12.2020 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, посилаючись на те, що страховий стаж позивача складає 24 роки 02 місяці, зазначивши при цьому, що до страхового стажу не враховано період роботи з 02.11.1990 по 28.03.1995, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення завірений печаткою УССР. Також у даному рішенні було рекомендовано надати до 21.03.2021 уточнюючу довідку про стаж.

Позивач вказав, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Позивач зазначив, що згідно відомостей, які містяться в його трудовій книжці, у період, не зарахований відповідачем, з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р., він був прийнятий за переводом з ресторану ст.Одеса-Головна та працював у МП кафе «Чорномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів на посаді повара ІІІ розряду.

Не зараховуючи період роботи з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р. відповідач зазначає, що у трудовій книжці на печатці, якою завірено запис №13 про звільнення, міститься печатка УССР.

Позивач вказав, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Позивач зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Позивач вказав, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

У даному випадку, вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим печатка УССР підприємства, з якого звільнено позивача не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Ухвалою від 06.04.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

21.04.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач звернувся до Головного управління із заявою №482 від 22.12.2020 року щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Розглянувши надані позивачем документи, на вимогу до п.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Головним управлінням було прийнято рішення №155250010002 від 29.12.2020 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Відповідач вказав, що відповідно до ст.26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідач зазначив, що страховий стаж позивача складає 24 роки 02 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії.

При розрахунку страхового стажу не враховано період роботи з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р., оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням, а саме: запис про звільнення завірений печаткою УPCP.

Відповідач вказав, що відповідно до листа АТ "Укрзалізниця" дані про перебування позивача у трудових відносинах з ДП "Одеська залізниця" та МП кафе "Черномор" Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів "Укрдорресторанів" відсутні.

Також листом Міністерства інфраструктури України повідомлено про відсутність інформації щодо перейменування МП кафе "Черномор" Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів "Укрдорресторанів".

У базі даних ЄДРПОУ підприємства МП кафе "Черномор" Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів "Укрдорресторанів" також не значиться.

Оскільки запис про звільнення від 28.03.1995 засвідчений печаткою неіснуючої на той момент держави, відповідно, дана печатка не містить посилань на номер державної реєстрації, а відтак, неможливо перевірити факт існування МП кафе "Черномор" Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів "Укрдорресторанів" взагалі та/або відповідність запису в трудовій книжці цього підприємства.

Відповідач зазначив, що оскільки на даний час відсутнє підтвердження періоду роботи позивача з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р., підстави зарахування цього періоду до стажу та призначення пенсії позивачу відсутні.

У разі надання позивачем будь-яких підтверджувальних довідок, які передбачені Порядком №637, період роботи з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р. можливо буде врахувати до страхового стажу. Тобто, право на пенсію за віком, відповідно до норм чинного законодавства, позивач набуде у разі підтвердження 27 років страхового стажу, або за наявним стажем роботи (24 роки) - після досягнення 63 років.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р. був прийнятий за переводом з ресторану ст.Одеса-Головна та працював у МП кафе «Чорномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів на посаді повара ІІІ розряду, що підтверджується записами в трудовій книжці, наявними в матеріалах пенсійної справи позивача (а.с. 97).

22.12.2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеської області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 86).

29 грудня 2020 року ГУ ПФУ в Одеської області прийнято рішення №155250010002 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У рішенні вказано, що страховий стаж роботи позивача складає 24 роки 02 місяці. До страхового стажу не враховано періоди роботи з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р., оскільки у трудовій книжці запис про звільнення завірений печаткою УPCP. У рішенні зазначено, що у разі надання уточнюючої довідки про стаж до 21.03.2021 року позивачу буде призначено пенсію з дати виникнення права. Якщо документи буде надано пізніше 21.03.2021 року пенсію буде призначено з дати повторного звернення. Зазначено, що право на пенсію за віком позивач набуде у разі підтвердження 27 років страхового стажу, а за наявним стажем роботи 24 роки - після досягнення 63-х років (а.с. 83-84).

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача, у період, не зарахований відповідачем, з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р., ОСОБА_1 був прийнятий за переводом з ресторану ст.Одеса-Головна та працював у МП кафе «Чорномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів на посаді повара ІІІ розряду (запис в трудовій книжці 12, 13) (а.с. 97).

Не зараховуючи період роботи з 02.11.1990 р. по 28.03.1995 р. відповідач зазначає, що у трудовій книжці запис №13 про звільнення завірений печаткою УРСР.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, було врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу ОСОБА_1 , не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Печатка на записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У даному випадку, вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим печатка підприємства з написом "УРСР" не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.

Також суд бере до уваги, що запис № 11 від 01.11.1990 року Ресторану станції "Одеса-Головна" про звільнення позивача переводом в мале підприємство кафе "Чорномор" у зв`язку з виділенням зі складу Ресторану станції "Одеса-Головна" за наказом Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів, який засвідчено печаткою, що не викликає сумнівів у відповідача, підтверджується факт переведення позивача в кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (а.с.23).

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи до загального страхового стажу, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250010002 від 29.12.2020 року щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара III розряду - є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара ІІІ розряду та призначити пенсію ОСОБА_1 з 24.09.2020 року, а не з 23.09.2020 року, як того просить позивач, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсійного віку позивач досяг ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 8700 грн.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.ч. 2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 08.02.2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Сластніковою Г.О., кошторис витрат, акт виконаних робіт, розрахункову квитанцію на суму 8700 грн. (а.с. 67-70).

Як вбачається з кошторису витрат на оплату гонорару, адвокатом Сластніковою Г.О. зазначено, що надано позивачу такі види послуг, а саме: складання позовної заяви разом із додатками - 6250 грн., подання позовної заяви до суду - 150 грн., участь у судовому засіданні - 2300 грн. (а.с. 68).

Суд зазначає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8700 грн. не відповідають критерію співмірності, наведеному у ч.5 ст.134 КАС України, оскільки такий вид послуги, як участь у судовому засіданні, адвокатом не надавався, оскільки справа розглянута у порядку письмового провадження без виклику сторін.

Тому суд вважає, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6400 грн., яка є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а саме: складанням позовної заяви разом із додатками (6250 грн.), поданням позовної заяви до суду (150 грн.).

З огляду на зазначене, стягненню підлягають судові витрати у розмірі 8216 грн. (судовий збір у розмірі 1816 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6400 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250010002 від 29.12.2020 року щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара III розряду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.11.1990 року по 28.03.1995 року у МП кафе «Черномор» Одеського міжтериторіального об`єднання ресторанів «Укрдорресторанів»», набутий на посаді повара ІІІ розряду та призначити пенсію ОСОБА_1 з 24.09.2020 року.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 8216 грн. (вісім тисяч двісті шістнадцять гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів