Ухвала суду № 97486449, 04.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/8725/21

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ

04 червня 2021 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини А0284 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0284 (79026, вул. Стрийська, 88, м. Львів, код ЄДРПОУ 08474967) щодо невиплати ОСОБА_1 в день його звільнення з військової служби грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій;

- зобов`язати військову частину А0284 (79026, вул. Стрийська, 88, м. Львів, код ЄДРПОУ 08474967) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 липня 2018 року по день фактичної виплати 23 квітня 2021 року терміном 1011 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

- звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до пунктів 12, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160 КАС України, з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач до адміністративного позову не додав доказів сплати судового збору.

Натомість, у позовній заяві позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки цей спір пов`язаний з проходженням військової служби (виконання військового обов`язку). Вказує, що відповідний правовий висновок містить постанова Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, під час розгляду якої Суд належним чином захистив право осіб, які звертаються з позовами про стягнення середнього грошового забезпечення, вказавши, що цей спір «є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби». Наведене, на думку позивача, підтверджує його право на звільнення від сплати судового збору при зверненні до суду з вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Також позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасник бойових дій, на підтвердження чого долучив до матеріалів позовної заяви копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 19 березня 2015 року, виданого Командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Надаючи правову оцінку таким твердженням позивача, суддя зазначає наступне.

Щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За змістом частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (надалі - Закон № 3674-VI).

За визначенням, наведеним в частині першій статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пільги щодо сплати судового збору визначені в частині першій статті 5 Закону № 3674-VI.

Так, відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби встановлює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частин другої, третьої Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як слідує з долученого до матеріалів позовної заяви Витягу із наказу командира військової частини А0284 (по стройовій частині) від 17 липня 2018 року № 152, позивача звільнено з військової служби 16 липня 2018 року, а з 17 липня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Суддя відзначає, що у матеріалах позовної заяви відсутні докази того, що на момент звернення з цим позовом до суду (24 травня 2021 року) позивач перебуває у статусі військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Крім того, предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 липня 2018 року по день фактичної виплати 23 квітня 2021 року терміном 1011 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) і не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) не стосується справ, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Оскільки позивачем не надано доказів того, що на момент звернення з цим позовом до суду (24 травня 2021 року) він перебуває у статусі військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, а стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не стосується справ, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, на нього не поширюється.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 суддя уважає помилковими, оскільки спірні правовідносини у цій справі стосуються питання строку звернення позивача з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за указану позовну вимогу.

Щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Суддя відзначає, що ця норма Закону № 3674-VI має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII).

Нормами частини другої статті 22 цього Закону визначено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, наведено у статті 12 Закону № 3551-XII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що «вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII».

Суддя також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 сформулювала правовий висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (про звільнення від сплати судового збору в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі) не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ.

За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Позивач, звернувшись до суду з цим позовом, зазначає, що на день виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (17 липня 2018 року) відповідач не провів з ним повного розрахунку. Повний розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач здійснив лише 23 квітня 2021 року. Тому, на думку позивача, відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 липня 2018 року по день фактичної виплати 23 квітня 2021 року терміном 1011 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

З огляду на підстави та предмет позову у цій справі, суддя дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в день його звільнення з військової служби грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 липня 2018 року по день фактичної виплати 23 квітня 2021 року терміном 1011 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, не стосуються пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій; така виплата не входить в структуру грошового забезпечення та, відповідно, не є «заробітною платою» в розумінні Кодексу законів про працю України. Оскаржені діяння відповідача зумовлені невчасним розрахунком при звільненні особи з публічної служби та жодним чином не пов`язані з наявністю/відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій.

Таким чином, у розрізі положень статті 12 Закону № 3551-XII, змісту та підстав заявлених позовних вимог, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в день його звільнення з військової служби грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 липня 2018 року по день фактичної виплати 23 квітня 2021 року терміном 1011 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Тому ОСОБА_1 за ці позовні вимоги належить сплатити судовий збір.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (із наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб – 2270 гривні.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову фізичною особою ставка судового збору позовних вимог немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач у цій справі заявив одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку він має сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Суддя встановив, що позивач не сплатив судовий збір за заявлену позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Таким чином, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення недоліків останньої відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248, 256, 294, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відповідно до пунктів 12, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А0284 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Особі, що звернулася із позовною заявою встановити в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду:

- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі, який становить 908,00 грн.

Процесуальні строки, встановлені цією ухвалою, можуть бути продовжені судом за заявою особи відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.

Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Клименко О.М.