Рішення № 97483033, 31.05.2021, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1867/21

провадження №: 2/398/1286/21

РІШЕННЯ

Іменем України

"31" травня 2021 р.Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрії в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини 2269 Національної гвардії України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23 серпня 2018 року з позивачем припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення, у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас Збройних сил України на підставі п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов`язано Військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Зазначене рішення виконано відповідачем 30 січня 2020 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року стягнуто з Військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39 408,90 грн. Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, позивачу лише 12 квітня 2021 року, тобто через 2 роки 7 місяців після звільнення, було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, чим порушено його трудові права та завдано моральної шкоди. У зв`язку із зазначеним просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач у своєму відзиві заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що невиплата позивачу належних при звільненні сум сталася не з вини відповідача, а у зв`язку з відсутністю належного нормативного регулювання та сталої судової практики щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій. Крім того, позивачем не зазначено в чому полягає моральна шкода та не обґрунтовано її розмір. Також, відповідачем на користь позивача сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є своєрідною компенсаційною виплатою. У зв`язку із зазначеним відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Учасники справи, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Від представника позивача - адвоката Гулого А.В. надійшла заява, в якій він просив позов задовольнити та розглядати справу без його участі та участі позивача.

Від представника відповідача - Бобошко І.О. надійшла заява, в якій вона просила відмовити в задоволенні позову та розглядати справу без участі представника позивача.

Підстав для відкладення розгляду справи, визначених ст. ст. 223 та 240 ЦПК України, судом не встановлено.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Зі змісту рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №340/2715/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вбачається, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1993 року по 23 серпня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині 2269 Національної гвардії України та має статус учасника бойових дій. Цим рішенням зобов`язано Військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Зазначене рішення виконано відповідачем 30 січня 2020 року, що не оспорюється сторонами.

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд до Військової частини 2269 Національної гвардії України з позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язано відповідача виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2018 року до 30 січня 2020 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року позов задоволено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року зазначене рішення скасовано та відмовлено в задоволенні позову. Постановою Верховного суду від 24 грудня 2020 року скасовано постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, стягнуто з Військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2018 року до 30 січня 2020 року у розмірі 39 408,90 грн. При цьому, у своєму рішенні суд, з огляду на очевидну неспівмірність суми несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зазначене рішення виконано відповідачем в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями від 09 квітня 2021 року.

Питання відповідальності за порушення трудових прав військовослужбовців та відшкодування моральної шкоди військовослужбовцю у разі порушення його трудових прав не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулюють порядок проходження військової служби.

За таких обставин суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення норм КЗпП України та Цивільного кодексу України як таких, що визначають загальні підстави та порядок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зі змісту вищезазначених рішень адміністративних судів вбачається, що між сторонами виник спір як щодо розміру виплат, належних позивачу при звільненні, так і щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, Кіровоградський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 22 березня 2021 року прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, в тому числі, врахувавши розмір простроченої заборгованості, період затримки, дії учасників правовідносин, зокрема те, що позивач звернувся в суд через 1 рік та 2 місяці після звільнення з військової служби.

Також, суд враховує, що середній заробіток за час затримки розрахунку є своєрідною компенсацію працівнику за дії роботодавця та на даний момент відповідачем в повному обсязі виконано рішення суду та сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

За правилами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірною бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Крім того, оскільки у спірних правовідносинах підставою відшкодування є порушення саме трудових прав позивача, то суд приходить до висновку про можливість застосування також і норм КЗпП України.

Отже, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд враховує практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справах «Аміхалай проти Молдови» (20.04.2004), «Білуха проти України» (09.11.2006), «Мефтах та інші проти Франції» (26.07.2002), в яких зазначено, що відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

В той же час, у позові не зазначені ні обставини того, у чому полягає моральна шкода, ні обставини, які визначають її характер та обсяг. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також наявності чи необхідності його додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок невчасного здійснення відповідачем компенсаційних виплат, передбачених ст. 117 КЗпП України.

При цьому, сам лише факт невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при наявності спору щодо його розміру, не може слугувати безумовною підставою для стягнення моральних збитків.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 25.03.2020 року у справі №370/1754/15 про те, що не доведення позивачем завдання йому моральних страждань або інших негативних явищ, незаконними діями або бездіяльністю роботодавця (відповідача) є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наявність спору між сторонами як щодо розміру виплат, належних позивачу при звільненні, так і щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, той факт, що позивачу за судовим рішенням від 22 березня 2021 року було виплачено в повному обсязі середній заробіток, який за своєю суттю є компенсаційною виплатою, 12 квітня 2021 року, тобто до набрання рішення законної сили, а також не доведення позивачем факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди за несвоєчасну виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову та у зв`язку з відмовою в задоволенні позову не підлягають відшкодуванню позивачу понесені ним витрати на професійну правничу допомогу. Інші учасники справи щодо відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не зверталися, а відтак суд вважає, що судові витрати у цій справі слід залишити по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, буд. 77/95, код за ЄДРПОУ 14322859) про відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04 червня 2021 року.

Суддя О.В.Авраменко