Рішення № 97480097, 25.05.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9133/18

(2/199/40/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

25.05.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Маляренко В.О.,

представника позивача Маркело В.О., представника третьої особи Пасічної І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилалась на те, що їй на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року на праві власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2014 року.

Квартира АДРЕСА_1 станом на квітень 2008 року належала батькові позивача ОСОБА_12 .

20.02.2008 року ОСОБА_12 надав довіреність на розпорядження квартирою на ім`я відповідача ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 помер.

Незважаючи на те, що дія довіреності у зв`язку зі смертю ОСОБА_12 була припинена, 24.06.2008 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (прізвище дитини « ОСОБА_7 » було змінено на « ОСОБА_7 »), квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

У спірну квартиру АДРЕСА_1 вселилися відповідач ОСОБА_6 з малолітньою дитиною ОСОБА_7 та 20.10.2009 року зареєстрували своє місце мешкання за вказаною адресою.

Також, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за нею права власності, у спірній квартирі мешкала ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20.06.2008 року між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 08.02.2008 року приватним нотаріусом ДМНО Шабашовим В., реєстровий №700, від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , яка діяла від себе особисто та за малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Батовою Л.Г., зареєстрований в реєстрі за №6506. Також, вказаним рішенням скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

При розгляді вказаної справи встановлено, що у ОСОБА_12 окрім ОСОБА_1 було ще троє малолітніх дітей, які мають право на спадщину після його смерті, тому за позивачем визнано право власності тільки на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Інші спадкоємці до цього часу не оформили свої спадкові права.

Після ухвалення рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області відповідач ОСОБА_6 зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_7 припинили проживати у спірній квартирі, однак залишилися зареєстрованими у спірній квартирі.

Пізніше з`ясувалося, що в спірній квартирі без достатніх на те правових підстав проживають відповідачі ОСОБА_3 , її син ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які самоправно вселилися у квартиру та перешкоджають ОСОБА_1 та її малолітній доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вселитися у квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд:

-визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

-виселити із квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення.

-вселити ОСОБА_1 та її малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_6 надала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що наразі її малолітня донька ОСОБА_7 тимчасово навчається за кордоном на Філіппінах , тому вона вимушена на час навчання проживати разом із малолітньою донькою.

У вересні 2019 року ОСОБА_6 разом із донькою повернулися на Україну та продовжили проживати за адресою: АДРЕСА_1 , яка є єдиним їхнім місцем проживання, оскільки ані у власності, ані у користуванні іншого житла вони не мають. Вказану квартиру вони отримали у власність фактично за договором міни із колишнім власником ОСОБА_12 , передавши його сім`ї у власність житловий будинок у с.Вільне Новомосковського району.

Відповідач вважає, що причини її відсутності в жилому приміщенні є поважними та згідно з п.2 ч.3 ст.71 ЖК Української PCP, житлове приміщення у даному випадку повинно зберігатися за нами, вважає, що підстави для визнання її разом з донькою такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у даному випадку відсутні.

Крім цього зазначила, що ОСОБА_1 не є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.01.2010 року по справі №2о-131/09 встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_12 є батьком ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ..

Відповідач стверджувала, що діти ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 володіють по 1/4 частині квартири кожний, оскільки на думку відповідача, фактично прийняли спадщину та є співвласниками житлового приміщення.

ОСОБА_6 зазначила, спочатку ОСОБА_12 , а потім ОСОБА_9 , яка є законним представником своїх дітей, надали їй дозвіл на проживання у квартиру АДРЕСА_1 разом із донькою. На теперішній час ОСОБА_9 не заперечує проти їх подальшого проживання.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_17 позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити, додатково зазначила, що позивача разом із її малолітньою донькою не впускають до квартири, іншого житла ОСОБА_1 не має. Усі відповідачі безпідставно вселилися та періодично проживають у квартирі, куди не впускають позивачку із дитиною.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та пояснила, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 та не визнає за позивачкою право власності на 1/4 частину спірної квартири, оскільки у померлого ОСОБА_12 була цивільна дружина ОСОБА_9 та інші діти: ОСОБА_8 , 2002 р.н., ОСОБА_10 , 2004 р.н., та ОСОБА_11 , 2006 р.н., які станом на теперішній час не оформили у спадщину. Вважала за неможливе розглядати справу, доки не буде оформлено право власності на усіх спадкоємців. Також наполягала на тому, що дійсним власником квартири є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які за договором міни отримали квартиру у власність за домовленістю із колишнім власником ОСОБА_12 .. Правові підстави свого вселення та проживання відповідач пояснити не змогла.

У судове засідання 25.05.2021 року ОСОБА_3 не з`явилася, повторно надала заяву про відкладення судового засідання.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні 16.09.2019 року вказав, що він періодично проживає у квартирі АДРЕСА_1 , заперечує проти проживання позивача разом із дитиною у спірній квартирі. Правові підстави свого вселення не пояснив. У судове засідання 25.05.2021 року не з`явився причини неявки суду не повідомив, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні 08.05.2019 року зазначила, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 , однак зареєстрована за іншою адресою. Також відповідач заперечувала проти вселення ОСОБА_1 разом з її малолітньою донькою до спірної квартири. Підстави свого вселення пояснити не змогла. У судове засідання 25.05.2021 року відповідач ОСОБА_5 не з`явилася причини неявки суду не повідомила, про день та час судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку.

У судове засідання відповідач ОСОБА_6 не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Пономарьов А.С. у судове засідання не з`явився, надав до суду письмові пояснення у яких значив, що згідно з довідкою №12376 про склад сім`ї або зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім`ї/зареєстрованих входять:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка є співвласником та зареєстрована 19.05.2015 року ;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька співвласника, яка зареєстрована 25.05.2015 року;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка зареєстрована 20.10.2009 року ;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована 20.10.2009 року .

Вимога позивача про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_6 та її малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх єдиного житла, є порушенням вимоги Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та вимоги Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року, зі змінами та в редакції від 21 грудня 1995 року.

Посилаючись на вказані обставини представник Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради просив відмовити у задоволенні позовних вимог про виселення в цій частині.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради у судове засідання не з`явився, надав заяву про проведення розгляду справи за відсутності представника, також надав до суду висновок Органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпра від 24.09.2019 року №4/4-979 про доцільність вселення малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та недоцільність визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням малолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Третя особа ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, про день та час судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи ОСОБА_8 - ОСОБА_21 у судовому засіданні заперечувала проти позовних в частині виселення відповідачів та зазначила, що на час не визначено власників 3/4 квартири, що має суттєве значення для розгляду справи, тому просила у позові відмовити у повному обсязі. Також зазначила, що ОСОБА_9 не заперечувала проти вселення та проти проживання в квартирі ОСОБА_6 разом зі своєю малолітньою донькою.

Третя особа ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, про день та час судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 червня 2008 року між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 08 лютого 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шабпшовим О.В. реєстровий №700, від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , яка діяла за себе особисто та за малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстрований в реєстрі за №6506, та скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Також вказаним рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_12 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.5-9).

Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Внаслідок укладення шлюбу 18.01.2014 року позивач ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, повторно виданим 10.04.2015 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №06 (а.с.14).

ОСОБА_1 26.06.2014 року зареєструвала за собою право власності право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2014 року (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 16.05.2014 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №270 (а.с.15).

ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.05.2015 року зареєстрували своє місце мешкання за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім позивача та її малолітньої доньки у вказаній квартирі зареєстровані та проживають колишні власники:

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка зареєстрована 20.10.2009 року ;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована 20.10.2009 року .

Вказані обставини підтверджуються довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №12376 про склад сім`ї або зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

Із пояснень учасників судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без реєстрації проживають у квартирі АДРЕСА_1 та через наявні конфліктні ситуації з приводу користування квартирою та права власності, ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлені можливості проживати за місцем реєстрації та вимушені винаймати інше житло.

Вказані обставини визнані учасниками справи та не підлягають доказуванню, відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України.

Частиною 3 ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, що регламентований ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

Дослідивши спірні правовідносини в ході судового розгляду та застосовуючи діючі норми права, суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 на праві власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 , однак на теперішній час позивачка позбавлена можливості вільно користуватись своєю власністю через перешкоди з боку відповідачів, що не спростовано будь-якою стороною, тому вважає вселити ОСОБА_1 та малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру АДРЕСА_1 .

Частиною 2 статті 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно до ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Така правова позиція визначена у справі за №6-2010цс16.

Тому, відповідно до ст.387 ЦК України та ч.3 ст.116 Житлового кодексу УРСР, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають виселенню із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Також, суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

У свою чергу, в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року N 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").

Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. пункт 47 рішення Європейського Суду у справі "Савіни проти України").

Досліджуючи питання чи "передбачено втручання у право відповідача законом" суд враховує, що захист права власності врегульовано нормами Цивільного кодексу України, а підстави для виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення регламентовано нормами Житлового кодексу Української РСР, наведені вище.

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів "цілям", про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності на спірне жиле приміщення) і підтверджує наявність вимоги щодо "законної мети".

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, "необхідним в демократичному суспільстві", суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та

Також, у відповідачів відсутні будь-які документи або інші докази, що підтверджують правомірність вселення, проживання чи право користування будинком спірною квартирою.

Разом з тим, у відповідачі зареєстровані за іншою адресою, що забезпечує їхнє право на житло та їх виселення із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення не порушить це право.

Що стосується вимоги про визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , суд вважає зазначити наступне.

Як було встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року, ОСОБА_3 24.06.2008 року продала ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_1 .

Після реєстрації права власності квартири за відповідачем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вони вселилися у вказану квартиру та 20.10.2009 року зареєстрували своє місце мешкання у спірній квартирі. Вказана квартира є їх єдиним житлом, іншого житла ані у власності, ані у користуванні вони не мають, дана обставина жодною зі сторін не спростована.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20.06.2008 року між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 08.02.2008 року приватним нотаріусом ДМНО Шабашовим В., реєстровий №700, від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , яка діяла від себе особисто та за малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Батовою Л.Г., зареєстрований в реєстрі за №6506. Також, вказаним рішенням скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Позивач вказувала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживають у спірній квартирі.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у коледжі Хосе Марія у м.Давао, Філіпіни, у зв`язку з її навчанням за кордоном ОСОБА_6 вимушена на період навчання проживати разом з нею.

Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_6 та її донька ОСОБА_7 набули право власності або право постійного користування іншим житловим приміщенням, стороною позивачів до суду не надано. Також не надано і доказів того, що відповідачі не проживають у даній квартирі без поважних причин.

Отже, за вищевказаних обставин визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , призведе до неспівмірного втручання в право на житло та необґрунтованого позбавлення їх житла. Крім того, ОСОБА_9 , яка є законним представником малолітніх дітей, які прийняли спадщину після ОСОБА_12 , не заперечує проти проживання у квартирі ОСОБА_6 разом зі своєю донькою.

Згідно з ч.ч.1,2,3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Окрім цього, Органом опіки та піклування виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради надано висновок про недоцільність визнання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с.104-107).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що правові підстави для визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , - відсутні, у зв`язку з чим у цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , із кожного на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню по 469,90 гривень витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-89, 258, 259, 263-265, 268, 271-273, 280-289, 354-355 ЦПК України, 16, 316, 317, 319, ЦК України, ст.ст. 9, 65, 116 ЖК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про вселення, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виселити із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Вселити ОСОБА_1 та малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 469,90 гривень витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 469,90 гривень витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 469,90 гривень витрат по сплаті судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_5 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 40392181, місцезнаходження: м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75.

Третя особа: Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради, місцезнаходження: м.Дніпро, пр. Мануйлівський 31.

Третя особа: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 04.06.2021 року.

Суддя