Рішення № 97479879, 01.06.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/2507/17

Провадження № 2/459/14/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Новосада М.Д.,

з участю: секретаря судового засідання Канюки В.Р.

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Червонограді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку спадкового майна, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В :

22.09.2017 позивач звернулася до суду з даним позовом, у якому просить визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті його батька ОСОБА_5 . Вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.1987 його батько зареєстрував шлюб із відповідачкою. 07.12.1998 на батька та сина відповідачки ОСОБА_6 було приватизовано квартиру по АДРЕСА_2 . 25.12.2001 ця квартира була продана шляхом укладення договору дарування. За кошти від продажу 28.12.2005 було придбано спірну квартиру по АДРЕСА_1 . Відповідачка була покупцем за договором купівлі-продажу. Крім того, у 2003 році син відповідачки за частину коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_2 придбав квартиру по АДРЕСА_3 . Рішенням суду від 06.09.2012 шлюб між батьком позивача та відповідачкою було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_5 помер. Оскільки спірна квартира була придбана відповідачкою під час перебування у шлюбі з його батьком, то ця квартира була спільною сумісною власністю подружжя. Після розірвання шлюбу поділ спільного майна не проводився. Вважає, що батько був співвласником вище вказаної квартири, а значить він, як єдиний його спадкоємець, має право на успадкування Ѕ частки у квартирі.

Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_7

12.10.2017 відкрито провадження у справі.

15.11.2017 судове засідання відкладалось для виклику відповідачки.

13.12.2017 представник відповідачки подав зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 вцілому та стягнути судові витрати. В його обгрунтування вказала, що з батьком позивача ОСОБА_5 вони спільно не проживали задовго до розірвання шлюбу, з 2000 року припинили ведення спільного господарства. Спільних дітей у них не було. У неї був неповнолітній син і вона вимушена була поїхати на заробітки. Вказала, що квартиру належну ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_6 по АДРЕСА_4 вони передали за борги шляхом укладення договору дарування. Факт отримання коштів від відчуження квартири нічим не підтверджений. Крім того, батько позивача з 2003 по 2006 роки у період придбання нею квартири ніде не працював, вів неналежний спосіб життя. З січня 2002 року вона офіційно працювала в Італії та складала кошти на придбання квартири. З 2002 по 2005 рік вона отримала дохід понад 15000 євро, які були її особистим майном. 25.01.2005 вона перерахувала офіційно свої власні кошти на ім`я сина ОСОБА_6 , за які була придбана спірна квартира. Тому дане майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

22.12.2017 прийнято зустрічний позов та об`єднано в одне провадження із первісним позовом. Розгляд справи відкладався для витребування копії спадкової справи.

31.01.2018 представник позивача ОСОБА_8 подала суду відзив на зустрічну на позовну заяву, в якому зазначила, що факти припинення шлюбних відносин між відповідачкою та батьком позивача з 2000 року, а також перебування відповідачки за кордоном на офіційній роботі та придбання спірної квартири за особисті кошти належними доказами не підтверджені. Також зазначила, що до 2003 року батько позивача працював на підприємствах, з 19.11.1998 також отримував пенсію, тобто мав дохід. Останній був зареєстрований та проживав у спірній квартирі протягом тривалого часу. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначено, що батько позивача та відповідачка не проживали разом та не підтримували шлюбні стосунки з 2011 року. Тому вважає, що дане майно було придбане у шлюбі не за особисті кошти позивачки і є об`єктом права спільної сумісної власності.

01.02.2018 в судовому засіданні оголошувалась перерва для витребування доказів.

14.03.2018 відповідачка подала відповідь на відзив на зустрічний позов.

15.03.2018 у справі був допитаний свідок ОСОБА_6 , витребовувались докази, оголошувалась перерва;

24.04.2018 оголошено перерву для виклику свідків;

06.06.2018 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого на лікуванні;

24.07.2018 судове засідання перенесено за клопотання представника відповідача.

21.09.2018 розгляд справи перенесено за клопотанням представника позивача;

23.10.2018 справа передана від судді Кріля М.Д. у зв`язку із його відставкою шляхом повторного авторозподілу.

14.01.2019, 03.05.2019, 10.09.2019 розгляд справи відкладався за клопотаннями учасників.

20.01.2020 розгляд справи відкладався для ознайомлення нового представника відповідача із матеріалами справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за первинним позовом підтримав, вимоги за зустрічним позовом заперечила. Додатково пояснив, що спірна квартира була набута подружжям під час перебування у шлюбі до припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу. У цій квартирі батько позивача був зареєстрований та проживав. Вважає недоведеним належним чином факт придбання спірного майна за особисті кошти, а договір купівлі спірної квартири було укладено в інтересах сім`ї.

Представник відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги за первинним позовом заперечив, зустрічні позовні вимоги підтримав. Додатково пояснив, що відповідачка тривалий час перебувала на заробітках за кордоном, працювала також офіційно, та переказала кошти на ім`я свого сина для придбання квартири. Квартира куплена за її особисті кошти, зароблені ще до розлучення після припинення шлюбних відносин зі ОСОБА_3 .

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку про на таке.

Установлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та являється сином ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження (а.с.4 т.1).

З 18.02.1987 його батько перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_4 , про що свідчить витяг з реєстру актів громадянського стану від 20.09.2017 (а.с.6 т.1).

07.12.1988 року батько позивача ОСОБА_5 та син відповідачки ОСОБА_6 набули право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2 шляхом приватизації, що підтверджується копіями повідомлення КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» від 11.08.2017 №3921, свідоцтва про право власності та рішення про приватизацію від 17.12.2019 (а.с.35,36,37 т.1).

В подальшому 25.12.2002 зазначена квартира була відчужена власниками шляхом укладення договору дарування із ОСОБА_9 , про що свідчить копія договору дарування від №2886 та реєстраційного посвідчення від 25.12.2002 (а.с.38,39 т.1).

28.12.2005 на підставі договору купівлі-продажу відповідачка придбала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , та 14.07.2006 зареєструвала право власності на неї, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №94133924 від 09.08.2017, копіями повідомлення КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» від 11.08.2017 №3922, витягу про реєстрацію права власності від 14.07.2006 та договору купівлі-продажу №667 від 28.12.2005 посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Рєзніковою Н.М. (а.с.7,40,45, 65 т.1).

ОСОБА_5 був зареєстрований у спірній квартирі з 01.11.2006 по 30.07.2009, в подальшому був зареєстрований до смерті в АДРЕСА_5 , що підтверджується довідками відділу реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області від 05.01.2018 та 14.03.2018 та повідомленням ГУ ДМС від 25.04.2018 (а.с.129, 170, 206 т.1).

06.09.2012 згідно із рішенням Сколівського районного суду Львівської області, яке набрало законної сили 17.09.2012, розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зареєстрований 18.02.1987 року, що підтверджується копією цього рішення (а.с.126-127 т.1).

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть, батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5 т.1).

Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак йому було відмовлено, про що видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 10.10.2017 №1286-02-30 (а.с.47-50,51 т.1).

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що є сином відповідачки. Його мати поїхала на заробітки в Італію. У 2000 році вона повернулась. Батько в той час грав в азартні ігри, взяли кредит та заставив квартиру, яку потім забрав банк в рахунок боргу. У 2005 році мати попросила його знайти їй квартиру за ціною 12000 доларів, щоб вона мала де жити як повернеться. Через Надра Банк вона передала гроші. Він оформив доручення від власника квартири ОСОБА_10 , і потім переоформив квартиру на маму. В договорі купівлі-продажу ціна вказана 8300 грн.. Батько не має жодного відношення до квартири та грошей на її придбання не давав. Він працював в той час в гірничо-монтажному управлінні, високої заробітної плати не мав. Батьки розлучились у 2012 році, а квартира була придбана у 2005 році, але в той час батьки вже разом не проживали та шлюбних стосунків не підтримували. Фактично з 2000 року батьки не вели спільного побуту. Гроші на придбання квартири дала роботодавець матері з ОСОБА_11 , яка дізналась про її скрутне становище і що банк забрав у неї житло. Гроші на придбання квартири мати перевела на його ім`я. Батько проживав у квартирі, бо не мав де жити. Був зареєстрований у квартирі з 2005 по 2008 рік. Потім, коли робили ремонт у квартирі, він переїхав проживати в село Верхня Рожанка в будинок тещі, який також належав матері.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що знайома зі сторонами. З відповідачкою знайома з того часу, як вона зійшлась із ОСОБА_13 .. Останній був ігроманом, грав в азартні ігри та програвав гроші. Спочатку вони жили у квартирі батьків ОСОБА_14 , яку він пізніше програв. В сім`ї не було грошей, тому відповідачка вимушена була поїхати на заробітки в Італію. Вона висилала гроші та віддавала його борги. Чоловік залишився проживати з її сином. Тому вона прописала його у квартирі та дозволила жити. Пізніше він переїхав жити в село в Карпатах, так як мав багато боргів і переховувався. З 2000 року ОСОБА_15 та ОСОБА_16 разом не проживала. Потім вони розлучились.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що знайомий був із подружжям ОСОБА_18 . Перша дружина ОСОБА_14 поїхала на заробітки в Москву. Після цього він одружився зі ОСОБА_15 . В них не було грошей. ОСОБА_16 грав в азартні ігри та віддав за борги батьківську квартиру. ОСОБА_15 була вимушена поїхати на заробітки в Італію. Чоловік в той час жив з різними жінками. Вона висилала гроші, а потім придбала квартиру. Спочатку ОСОБА_16 жив у цій квартирі, а потім переїхав в село. Йому відомо, що спірну квартиру відповідачка придбала за власні кошти. На час її купівлі вони разом не жили.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Сімейне законодавство встановлює загальні принципи регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ст. ст. 60, 61, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до речення 1 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Згідно із п.п. 1, 2 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ст.ст. 60, 68 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.69 СК України Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі – постанова ПВСУ від 21.12.2007 року № 11), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

З аналізу наявних у матеріалах справи копій закордонного паспорта та витягу з рахунку соціального забезпечення від 17.10.2017 з перекладом встановлено, що відповідачка працювала в Італії, в тому числі з 2002 року сімейним співробітником та отримувала стабільні високі офіційні доходи на час придбання спірного майна (а.с.64, 65-68, 69-70 т.1). Підстав сумніватись у належності та допустимості даних доказів у суду немає.

Як вбачається із копії повідомлення 25.01.2005 з Банку Риму філіал 390 на ім`я сина відповідачки ОСОБА_6 було переказано грошові кошти в сумі 12500 євро (а.с.80,81 т.1).

Батько позивача ОСОБА_5 працював на підприємствах вугільної промисловості, з 15.08.2003 по 06.02.2006 ніде не працював, з 19.11.1998 отримував пенсію, розмір якої станом на 01.12.2010 становив 2660,79 грн., що підтверджується копіями трудової книжки та повідомлення Сокальського ОУ ПФУ Львіввської області від 11.01.2018 (а.с.71-73, 130 т.1).

Наведене свідчить про те, що на купівлю спірної квартири позивачка витратила грошові кошти, що належали їй особисто, так як такі були отримані за час роботи за кордоном.

За вище наведених обставин, незважаючи на те, що спірна квартира була придбана за час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у шлюбі, враховуючи, що джерелом її набуття є особисті кошти, які вона отримала під час роботи за кордоном, суд дійшов висновку про те, що спірна квартира не може вважатися спільним майном подружжя та не підлягає поділу між ними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин придбання квартири за їх спільні кошти.

Посилання позивача на те, що у рішенні суду про розірвання шлюбу зазначено, що сторони не підтримують шлюбних відносин з 2011 року, не спростовує факту відсутності ведення спільного побуту та сімейного господарства протягом більш тривалого часу, що також підтверджується даними про тривале перебування відповідачки за кордоном.

Доводи позивача, що спірна квартира була придбана за спільні грошові кошти йог батька та відповідачки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доходів ОСОБА_5 , про те, що він був працевлаштований, отримував заробітну плату, її розмір, чи отримання інших доходів, крім пенсії.

Таким чином дана квартира не може вважатися спільним майном подружжя та не підлягає поділу, оскільки позивачем не доведено обставин, на які він покликався та такі спростовані в судовому засіданні належними доказами. Крім того, батько позивача за життя не звертався до відповідачки із вимогами поділу даного майна ні під час перебування у шлюбі, ні протягом загального строку позовної давності після його розірвання, та не оформив заповіту свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

За наведених вище підстав, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за первинним позовом та задовольняє зустрічний позов у повному обсязі.

Оскільки зустрічний позов задоволено в повному обсязі, з позивача на користь відповідачки слід стягнути 640 грн. судового збору, сплаченого нею за подання зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку спадкового майна – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно– задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 640 грн. сплаченого судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду області через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08.06.2021

Суддя: М. Д. Новосад