Рішення № 97477918, 31.05.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/11193/20

2/296/1905/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Рабчинській Я.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Державного університету «Житомирська політехніка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує, що з 18.02.2001р. працювала в Державному підприємстві «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на посаді завідуючою відділом довідково-інформаційного обслуговування. Наказом від 10.12.2015р. звільнена з займаної посади в зв`язку з реорганізацією установи. На день звільнення виплата належних їй сум здійснена не була, в зв`язку з чим було подано позов до суду. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12.05.2016р. позов задоволено частково, стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на користь позивача заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку, а всього 18317,81 грн. Відповідно до рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 08.11.2018р. позов задоволено та стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» середній заробіток за час затримки в розмірі 32562,67 грн. Посилаючись на те, що кошти по виконавчих листах №296/13187/15-ц від 07.06.2016р. та №296/3958/18 від 14.01.2019р. не отримані, позивач просить стягнути з відповідача 37214,48 грн. за період з 08.11.2018р. по грудень 2020 р.

В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача в засіданні суду вказав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на сплату боргу відповідачем та посилаючись на можливість зменшення сум компенсації за період затримки розрахунку, що відповідає рішенню Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує наступне.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працювала на посаді завідуючого відділом довідково-інформаційного обслуговування Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», наказом № 47/265-К від 10 грудня 2015 року була звільнена із займаної посади на підставі п.1 ч.40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату підприємства.

При звільненні позивача Державне підприємство «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» не виплатило всі суми, що належать їй від підприємства, у зв`язку з чим підприємство заборгувало їй грошові кошти у сумі 11 027,66 грн. (заробітна плата, компенсація за не використану відпустку, вихідна допомога).

Так, 12 травня 2018 року Корольовьским районним судом м. Житомира у справі за позовом № 296/13187/15-ц 2/296/611/16 було ухвалено рішення, що набрало законної сили і яким вирішено стягнути з Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновації» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 11 027,66 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 7 290,15 грн. Вказане рішення відповідач не виконує і всі суми, що належать їй від підприємства не виплатило.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 08.11.2018р. позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на її користь середній заробіток за час затримки з 13 травня 2016 року у розмірі 32 562,67 грн.

Посилаючись на те, що кошти по виконавчих листах №296/13187/15-ц від 07.06.2016р. та №296/3958/18 від 14.01.2019р. підприємством не виплачені, позивач звертаючись з даним позовом в грудні 2020р. просила стягнути з відповідача 37214,48 грн.

Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

При цьому, суд враховує наступне.

Згідно даних автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 13.01.2021р. заяву Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) - задоволено. Замінено боржника у виконавчому провадженні №51406415 з примусового виконання заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12.05.2016 ухваленого в цивільній справі №296/13187/15-ц 2/296/611/16 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського державного технологічного університету та Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновації» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а саме, з Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на його правонаступника - Державний університет «Житомирська політехніка».

Як вбачається з постанов про закінчення виконавчого провадження ВП №58134873 від 25.03.2021р., ВП №51406415 від 31.03.2021р. борг Державним університетом «Житомирська політехніка» сплачено стягувачу ОСОБА_1 з урахуванням виконавчого збору.

Згідно банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 від Корольовського ВДВС зарахувано кошти 25.03.2021р. в сумі 32562,67 грн. та 30.03.2021р. в сумі 18317,81 грн.

Отже, станом на дату розгляду справи встановлено, що відповідач відшкодував позивачу заборгованість по заробітній плату в сумі 11027,66 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 7290,15 грн., середній заробіток за час затримки з 13.05.2016р. розрахунку всіх сум, що належать позивачу в день її звільнення у розмірі 32562,67 грн., що в загальній сумі становить 50880,48 грн.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, згідно розрахунку позивача становив 37214,48 грн. (69,43 середньоденна зарплата х 536 днів).

При цьому, середньоденна зарплата згідно розрахунку суду становить 65,48 грн. (1540 грн. зарплата за жовтень + 1210 грн. зарплата за листопад) : 42 робочі дні).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 35031,80 грн. (535 робочих днів х 65,48 грн. середньоденної заробітної плати).

Вбачається, що нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні – 35031,80 грн., не є співмірною із заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Крім того, суд враховує, що відповідач погасив заборгованість по заробтіній платі в сумі 11027,66 грн. та сплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований за рішенням суду.

Як встановлено під час розгляду справи, заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем становила 11027,66 грн. та була погашена 30.03.2021р., а тому сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач є значно завищеною.

З огляду на розмір заборгованості по заробітній платі, визначений в рішенні суду від 12.05.2018р. , зважаючи на незначний період затримки виплати такої заборгованості відповідачем з дня звернення до суду (30.12.2020р.) по день сплати боргу (25.03.2021р.), враховуючи виплату відповідачем за рішенням суду середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32562,67 грн., суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, зменшити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат до суми 11000 грн.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню частково.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 248,52 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного університету «Житомирська політехніка» на користь ОСОБА_1 11 000грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів, 248,52грн. судового збору.

В решті вимог позовної заяви відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Державний університет «Житомирська політехніка», місцезнаходження: 10005, м.Житомир, вул.Чуднівська, 103, код ЄДРПОУ 05407870

Головуючий суддя В. П. Маслак