Рішення № 97477661, 27.05.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18352/19

Провадження № 2/161/73/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П.,

при секретарі - Фурман Ю.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Дей А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луцького спеціального комунального автотранспортного підприємства "Луцькспецкомунтранс", Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування, вартості відновлюваного ремонту та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

04.11.2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Луцького спеціального комунального автотранспортного підприємства «Луцькспецкомунтранс» (далі відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» ( далі відповідач 2) про стягнення страхового відшкодування, вартості відновлювального ремонту та моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що 16.01.2018 року на автодорозі Доманово - Ковель - Чернівці - Теребляче сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів КАМАЗ-5321 р.н. НОМЕР_1 , що належить ЛСКАП «Луцькспецкомунтранс», під керуванням ОСОБА_4 та Mitsubishi Galant р.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , під керуванням ОСОБА_2 . Винуватцем ДТП у встановленому порядку був визнаний працівник відповідача-1 у справі, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Страхова компанія в межах ліміту відповідальності за страховим полісом та з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, виплатила позивачу 88 027,23 грн. Згідно даних звіту №2018/3456 про оцінку транспортного засобу від 13.02.2018 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 215 853,76 грн, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 113 925,17 грн. Позивач вказує, що відповідач-2 занизив вартість відновлювального ремонту та не доплатив позивачу 11 972,77 грн, а відповідач-1 відмовляється виплатити йому різницю між страховою виплатою та вартістю ремонту автомобіля у розмірі 115 853,76 грн (215 853,76 - 100 000,00), у зв`язку з цим позивач просить суд стягнути вказані суми з відповідачів.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволені позову, мотивуючи тим, що зобов`язання останнього перед позивачем виконане в повному обсязі, адже страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 88 027,23 грн. Окремо вказував на відсутність доказів проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу та використання нових вузлів, деталей, комплектуючих іншої модифікації, а отже необхідно застосовувати коефіцієнт фізичного зносу. Також вказував на неналежність звіту про оцінку транспортного засобу та відсутність у позивача підстав для звернення з цим позовом.

У свою чергу, відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволені позову, адже вважав, що сума страхового відшкодування була погоджена з власником транспортного засобу.

У судове засідання з`явилися представник позивача та представник відповідача-1. Представник відповідача 2 просив розглядати справу без участі його представника.

Представник позивача уточнив позовні вимоги та підтримав їх. Просив суд стягнути з відповідача 1 на користь позивача 101267 грн. матеріальної шкоди, 20000 грн. моральної шкоди, з відповідача 2 страхове відшкодування у розмірі 11972, 77 грн.

Представник відповідача 1 позовні вимоги заперечувала.

Дослідивши подані суду докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Як вбачається із постанови Млинівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року №566/96/18, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень. Встановлено, шо ОСОБА_4 , як найманий працівник відповідача 1, 16.01.2018 року о 18 год. 00 хв. на автодорозі Доманово - Ковель - Чернівці - Теребляче керував транспортним засобом КАМАЗ-5321 р.н. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з транспортним засобом Mitsubishi Galant р.н. НОМЕР_2 , який зупинився попереду нього для повороту ліворуч. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказана постанова суду набрала законної сили 27.02.2018 року, а отже в силу положень ч.6 ст.82 ЦПК України, обставини встановлені у ній не підлягають повторному доказуванню.

З матеріалів справи слідує і сторонами не заперечується, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача-1, як власника наземного транспортного засобу, була застрахована у відповідача-2, який в межах ліміту відповідальності виплатив позивачу 88 027,23 грн.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи №8429 від 13.01.2021 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 201267 грн, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 107802, 20 грн.

Матеріали справи не містять ані доказів доплати відповідачем-2 позивачу страхового відшкодування в межах страхового ліміту, ані доказів сплати відповідачем-1 позивачу різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту.

Надаючи правову оцінку фактичним відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Щодо належності позивача.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, з висновком якої погодився Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.12 Правил дорожнього руху України власник транспортного засобу має право довіряти в установленому порядку розпорядження транспортним засобом іншій особі.

Згідно з пунктом 2.2 вищеназваних Правил, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Як вбачається з схеми місця ДТП від 16.01.2018 року та пояснень потерпілого щодо події від 23.01.2018 року саме позивач управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом та реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому він має право на відшкодування завданої шкоди.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 року у справі №300/193/17.

Щодо обов`язку страхової компанії здійснити страхову виплату.

Відповідно до частини 2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV (далі - Закон №1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV). Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону №1961-IV (ст.ст.9, 22, 31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону №1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, Страховик у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Порядок відшкодування шкоди пов`язаний з пошкодженням транспортного засобу закріплений у ст.29 Закону №1961-IV, де вказано, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити настоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного.

Щодо обов`язку винуватця ДТП відшкодувати потерпілому різницю між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача-1 та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 88 027,23 грн. Предметом спору є недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

Отже, згідно експертного висновку вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, що належить позивачу, складає 107 802,20 грн, а тому з відповідача 2 слід стягнути 11 972,77 грн (100 000,00 - 88 027,23).

У той же час, відповідач 1 повинен сплатити позивачу різницю між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), що складає 101 267,00 грн (201 267,00 - 100 000,00).

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов`язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов`язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом`якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків.

Відшкодування - монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК).

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства, слід зробити висновок, що виникає необхідність встановлення відповідального за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала, та загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті, де передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких й випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, вказані вимоги закону передбачають підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Отже, аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, відповідач 1 повинен нести відповідальність за завдану позивачу моральну шкоду незалежно від наявності встановлення вини, оскільки діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Суд вважає доведеним, що дії відповідача 1 у даному випадку були неправомірними і цими неправомірними діями було завдано позивачу неабияких незручностей, оскільки позбавили останнього засобу на здійснення підприємницької діяльності, оскільки позивач використовував транспортний засіб в якості таксі, а й відповідно можливості заробляти кошти на прожиття та лікування. Окрім того, позивач зазнав незручностей пов`язаних з нерозв`язанням спірної ситуації позасудовим способом, витрачанням свого особистого часу на звернення до суду, у зв`язку з неможливістю захистити порушене право, що негативно позначилося на його психологічному та фізичному стані та призвело до моральних страждань. Окрім того, в результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав забій шийної ділянки хребта з цервікокраніалгією, що підтверджується медичною картою амбулаторного хворого.

Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, а також характеру і обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, суд вважає за необхідне стягнути на відшкодування завданої моральної шкоди з відповідача 1 на користь позивача 5000 грн.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, розмір судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з даним позовом, виходячи з його заявленої ціни (з урахуванням уточнених позовних вимог) складає 1332,40 грн.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1182,40 грн., з яких (виходячи з пропорційності) із відповідача ЛСКАП "Луцькспецкомунтранс" - 1062,67 грн. (89,87 % частка задоволених вимог) та із ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" - 119,73 грн. (10,13 % частка задоволених вимог).

Керуючись ст.ст. 10,11, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1172, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Луцького спеціального комунального автотранспортного підприємства "Луцькспецкомунтранс" на користь ОСОБА_2 101267 (сто одну тисячу двісті шістдесят сім) грн. матеріальної шкоди та 5000 (п`ять тисяч) грн. моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 11972 (одинадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 77 коп.

Стягнути з Луцького спеціального комунального автотранспортного підприємства "Луцькспецкомунтранс" в дохід держави 1062 (одну тисячу шістдесят дві) грн. 67 коп. судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" в дохід держави 119 (сто дев`ятнадцять) грн. 73 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 червня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.П. Пушкарчук