Ухвала суду № 97475880, 08.06.2021, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 263/12969/20

Провадження № 1-кп/327/7/2021

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2021 року смт. Розівка

Розівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Літвінової Т.А.,

прокурора Чумбаша О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

захисників обвинуваченого Колядова М.В.–

адвокатів: Полякова І.С., Башкірової Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) в приміщенні Розівського районного суду Запорізької області кримінальне провадження № 42020050000000161 від 16.04.2020 року, за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Розівського районного суду Запорізької області перебувають матеріали кримінального провадження № 42020050000000161 від 16.04.2020 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 368 КК України.

20.04.2021 року до Розівського районного суду Запорізької області від захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Полякова І.С. надійшла заява про відвід прокурора, яка вмотивована тим, що прокурор групи прокурорів в даному кримінальному провадженні здійснює свої повноваження безпідставно, а постанова про призначення групи прокурорів винесена особою, яка взагалі не мала на це права. Зазначено, що, відповідно до обвинувального акту, злочин скоєно на території Запорізької області, біля будинку 1 по вул. Миру в смт. Розівка, а державне обвинувачення підтримує прокурор Донецької обласної прокуратури, територіальна юрисдикція якого не поширюється на територію смт. Розівка Запорізької області, і, як наслідок цього, «за принципом отруйного дерева», не поширюються повноваження прокурора Чумбаша О.В. при підтриманні державного обвинувачення по даному кримінальному провадженню. Окрім цього, зазначено, що постанова про призначення групи прокурорів, яка міститься в матеріалах справи, підписана заступником прокурора Донецької області, в свою чергу, матеріали кримінального провадження не мають відповідного доручення або іншого документа, який уповноважує заступника прокурора підписувати відповідні постанови. Посилаючись на положення ст. 29 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до якої нагляд за додержанням Державним бюро розслідування законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності і досудового розслідування здійснює Генеральний прокурор безпосередньо та через уповноважених ним прокурорів, вважає, що постанова про призначення прокурора (прокурорів) в даному кримінальному провадженні підписана не уповноваженою на те особою, і, як наслідок, є незаконною.

В судовому засіданні захисники обвинуваченого Колядова М.В., як і сам обвинувачений ОСОБА_2 та обвинувачений ОСОБА_1 , підтримали дану заяву з підстав, в ній викладених, просили її задовольнити.

Прокурор Чумбаш О.В., під час розгляду цієї заяви, заперечував проти її задоволення, посилаючись на необґрунтованість даного клопотання. Зазначив, що посилання сторони захисту на його неупередженість є надуманими, оскільки він здійснює свої повноваження в даному кримінальному провадженні на підставі постанови про визначення групи прокурорів від 16.04.2020 року, яка підписана заступником прокурора Донецької області, постанови про зміну групи прокурорів від 17.09.2020 року, підписана виконувачем обов`язків керівника Донецької обласної прокуратури, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, які підписані повноважними особами. Крім цього, в обґрунтування здійснення ним процесуального керівництва по даному кримінальному провадженню на підставі належним чином оформлених повноважень, посилається на ст. 29 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», Порядок організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого Наказом Генерального прокурора № 51 від 28.03.2019 року. З огляду на викладене, вважає що підслідність даного кримінального провадження визначена вірно, а саме: за Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Краматорську, та він є належним процесуальним прокурором у даному кримінальному провадженні.

Заслухавши думку учасників процесу по суті заяви, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 КПК України прокурор, слідчий, дізнавач не має права брати участь у кримінальному провадженні , якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

Згідно із положеннями ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.

2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

5. Відвід повинен бути вмотивованим.

Стороною захисту подано заяву про відвід прокурора в судовому засіданні до початку судового розгляду по суті з посиланням на те, що захисником укладено договір про надання правової допомоги обвинуваченому ОСОБА_2 04.03.2021 року, вже після призначення кримінального провадження до судового розгляду та після ознайомлення із матеріалами кримінального провадження.

Оскільки заяву про відвід прокурора заявлено стороною захисту до оголошення обвинувального акту із наведенням відповідного обґрунтування, суд вважає за можливе розглянути її на даній стадії.

Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.

Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

Отже, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.

У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі, постанова прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Таким чином, кримінальний процесуальний закон передбачає обов`язковість винесення керівником відповідного органу прокуратури постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, її відповідність вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, щодо підписання службовою особою, яка її прийняла, та долучення постанови до матеріалів кримінального провадження для підтвердження факту наявності повноважень.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах кримінального провадження або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Така позиція була викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у провадженні № 51-4584кмо18 (справа № 754/7061/15).

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що досудове розслідування здійснювалось групою слідчих Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснювалось групою прокурорів відділу прокуратури Донецької області. Постановою про зміну групи прокурорів від 17.09.2020 року визначено групу прокурорів, до складу якої також включений прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури Чумбаш О.В., який, відповідно до п. 2 даного наказу, визначений старшим групи. Зазначена постанова підписана виконуючим обов`язки керівника Донецької обласної прокуратури - Білоусовим Євгеном Олександровичем.

Тобто, в матеріалах даного кримінального провадження наявні документи, якими визначено прокурора (групу прокурорів), які здійснюють повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадженні, що підписані уповноваженою на те особою, в рамках визначеної підслідності даного кримінального провадження.

Суд наголошує на тому, що положення чинного КПК України не містять такої підстави для відводу прокурора, як неповноважний прокурор, і, відповідно, це не може бути розцінено як упередженість прокурора.

З огляду на вищевикладене, не наведення належних обґрунтувань стороною захисту щодо існування обґрунтованих сумнівів в неупередженості прокурора, суд вважає за необхідне в задоволені заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід прокурора відмовити, оскільки в діях останнього суд не вбачає обставин, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості або інших підстав, передбачених ст. 77 КПК України, наявність яких перешкоджає йому брати участь у кримінальному проваджені.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначите наступне.

Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.

Відповідно до вимог ст. 86 КПК докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.

Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Таким чином, суд наголошує на тому, що сумніви щодо порушення правил підслідності даного кримінального провадження, та процесуального керівництва неповноважним прокурором під час досудового розслідування, не можуть бути підставою для відводу прокурора, оскільки порушення процесу, зокрема: здійснення досудового розслідування із порушенням підслідності, в разі їх наявності (встановлення судом), обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Така позиція була викладена у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у провадженні № 51-10064 км 18 (справа № 761/34909/17), постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2021 року у провадженні № 51-2917 кмо 20 (справа № 640/5023/19).

З огляду на вищевикладене та керуючись ст.ст. 77, 80, 81 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Полякова Івана Сергійовича про відвід прокурора - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Т.А. Антіпова