Рішення № 97467819, 26.05.2021, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/1925/20

Провадження № 2/697/114/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Євтушенко Б.В.,

за участі секретаря судового засідання Дашковської Н.І.,

представника позивача - адвоката Потієнко Т.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Канів, Черкаської області справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Доля» про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника Потієнко Т.М. звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Доля» про визнання права власності на нежитлову будівлю телятник № НОМЕР_1 , розташовану за адресою: за межами населеного пункту в адміністративних межах Мартинівського Старостинського округу Степанецької сільської ради ОТГ в Черкаській області. В обгрунтування позову зазначила, 12 листопада 2003 року між позивачем ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Доля» було укладено договір купівлі - продажу. Відповідно до укладеного договору позивач набула право власності на нежитлове приміщення: будівлю «Телятник № 11» площею 894 кв.м., розташовану на земельній ділянці, яка знаходиться в адміністративних межах с. Мартинівка, Канівського району, Черкаської області площею 2,00 га. В силу сімейних обставин позивач не використовувала в повній мірі дане майно. У 2020 році вирішила його відремонтувати та переобладнати. Почавши процедуру збирання дозвільної документації, було встановлено, що ряд документів втрачено, а тому право власності позивача не зареєстроване в реєстрі. У зв`язку з цим позивач змушена звернутися до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

В ході розгляду справи проведено наступні процесуальні дії:

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

08.02.2021 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

02.03.2021 ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

28.04.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2021.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Потієнко Т.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач в особі Голови фермерського господарства "Доля" - Сіренка Р.О. в судове засідання не з`явився, направив до суду електронною поштою заяву про проведення судового засідання у його відсутність, позов визнає.

Суд, вислухавши сторону позивача, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позовні вимоги доведені повністю та підлягають задоволенню з наступних підстав.

24 червня 2003 року відбулись збори власників майнових паїв колишнього КСП ім. Кірова с. Мартинівка.

Відповідно до протоколу № 3 від 24 червня 2003 року було прийнято рішення про виділення майна в натурі Фермерському господарству «Доля», в тому числі було виділено телятник № 11 (а.с. 29).

На виконання даного рішення 28 липня 2003 року зборами співвласників майна Агрофірми «Мир-Сем і К» було передано фермерському господарству «Доля» майно за переліком, в тому числі телятник № НОМЕР_1 . Акт передачі майна підписано сторонами та завірено головою села Мартинівка ( а.с. 11).

Отже з 28 липня 2003 року власником нерухомого майна, а саме будівлі «Тетятник № 11» стало ФГ «Доля».

12 листопада 2003 року між сторонами у справі - ФГ "Доля" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 3. На виконання договору 27.11.2003 було складено Акт приймання-передачі нерухомого майна: на виконання п. 3.1 Договору купівлі -продажу № 3 від 12 листопада 2003 року Продавець -Фермерське господарство "Доля" в особі Голови ОСОБА_3 передала, а Покупець ОСОБА_1 прийняла нерухоме майно: будівлю «Телятник № 11» площею 894 кв.м., розташовану на земельній ділянці, яка знаходиться в адміністративних межах с. Мартинівка, Канівського району, Черкаської області площею 2,00 га. Стан нерухомого майна: задовільний. Сторони за Договором купівлі-продажу № 3 від 12 листопада 2003 року не мають одна до одної жодних претензій (а.с. 13) .

Так з 27 листопада 2003 року право власності на нерухоме майно перейшло до позивача.

Відповідно до довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 17.07.2020 № 412, вбачається, що право власності на нежитлову будівлю телятника № НОМЕР_1 , розташовану за межами населеного пункту в адміністративних межах Мартинівського Старостинського округу Степанецької сільської ради ОТГ в Черкаській області Канівського району не зареєстровано (а.с. 20).

Згідно довідки КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 13.07.2020 за № 399 у нежитловій будівлі телятника № НОМЕР_1 літер «А1» конструктивні елементи, а саме: стіни, покрівля, перекриття, підлога, вікна та двері - відсутні повністю, фундамент в частково зруйнованому стані (має тріщини та інші дефекти), що становить фізичний знос будівлі - 81%, та її технічний стан характеризується як непридатний до експлуатації.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона була головою Фермерського господарства «Доля», її батьки були членами ФГ «Доля», вони внесли свої майнові паї у вигляді будівлі телятник № НОМЕР_1 та іншого майна до статутного капіталі ФГ «Доля». Оскільки ФГ «Доля» не здійснювало свою діяльність, то вони продали дане приміщення ОСОБА_1 , отримавши від неї кошти, договір купівлі продажу укладався в сільській раді .

Всі ці факти підтверджені дослідженими доказами, ставити під сумнів які у суду немає підстав.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З огляду на викладене суд вважає, що для вирішення цього спору необхідно керуватися ЦК УРСР в редакції 1963 року із змінами та доповненнями, який діяв на час виникнення цивільних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЦК УРСР, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно п.15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого Наказом Міністерства агарної політики від 14 березня 2001 року №62 (втратив чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства №253 від 11.04.2013 р.) вбачається, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

Статтею 128 ЦК УРСР передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Статтею 224 ЦК УРСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначений кодекс містив вимоги щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку та будівельних матеріалів (ст ст.227-2271 ЦК УРСР). У разі купівлі-продажу інших об`єктів спеціальних вимог стосовно форми такого договору не висувалося. Відповідно до ч.1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове тільки у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми призводить до недійсності угоди з наслідками, передбаченими в ч.2 ст.48 Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.07.78 №3 (зі змінами й доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 25.12.92 №13 та від 25.05.98 №15) роз`яснив, за яких підстав угода може бути визнана недійсною судом. Відповідно до п. 4 цієї постанови з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які згідно із чинним законодавством підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, у тому числі під час придбання на біржових торгах, міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (наказ Держбуду від 24.05.2001 №127) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законами, іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами, і призначена для постійного в ній проживання. Чинне законодавство (ЦК) містить ідентичне визначення. Очевидно, на будівлю телятник воно не поширюється, адже він не призначений для постійного проживання в ньому.

Стаття 227 ЦК УРСР вимагає нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу саме житлового будинку. Тож формальних підстав поширювати її положення на відчуження телятника немає (крім дарування, адже в цьому випадку діє ч.3 ст.244 ЦК УРСР, відповідно до якої до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила ст.227 цього кодексу). Жодний нормативно-правовий акт не вимагав нотаріального посвідчення купівлі-продажу телятника. Тому, убачається, простого письмового укладення саме за ЦК УРСР було достатньо.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно- правових актів.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстраціюю речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно но цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними в разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», власники мають право на таке майно.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 3 від 12.11.2003, який було укладено в простій письмовій формі відповідач передав, а позивач прийняла у власність і оплатила спірне нерухоме майно.

Між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, виникли цивільні майнові правовідносини, що регулюються правилами глави 3 «Угоди» розділу I, глави 20 «Купівля-продаж» розділу III Цивільного кодексу УРСР від 1963р. Безпосередньо кодекс містив вимоги лише щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку та будівельних матеріалів (стст.227-2271 ЦК УРСР). У разі купівлі-продажу інших об`єктів спеціальних вимог стосовно форми такого договору не висувалося. Відповідно до ч.1 ст.47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове тільки у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми призводить до недійсності угоди з наслідками, передбаченими в ч.2 ст.48 кодексу.

Положення ст. 227 ЦК УРСР, яка встановлює обов`язок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, на купівлю-продаж інших будівель не поширюються.

Постанова Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №522/4687/14-ц повертає до позиції, що існувала до 2013 року. Вона містить правові висновки про те, що за укладеним у простій письмовій формі договором купівлі-продажу, який не оспорений та не визнаний недійсним, у покупця виникає право власності на відповідне нерухоме майно.

Судом встановлено, що 27.11.2003 право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю телятник № НОМЕР_1 перейшло до позивача, але у зв`язку з втратою договору купівлі-продажу вона не може зареєструвати право власності.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши та оцінивши їх у єдності і сукупності, виходячи з встановлених судом обставин і визначених до них правовідносини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, ґрунтуються на вищезазначених нормах матеріального права, підтверджені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Окрім того, своєю заявою відповідач визнає позовні вимоги, тому, у відповідності до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позов та визнати за позивачем право власності на нежитлову будівлю телятник № НОМЕР_1 , розташовану за адресою: за межами населеного пункту в адміністративних межах Мартинівського Старостинського округу Степанецької сільської ради ОТГ в Черкаській області.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Доля» про визнання права власності - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 право власності на нежитлову будівлю телятник № НОМЕР_1 , розташовану за адресою: за межами населеного пункту в адміністративних межах Мартинівського Старостинського округу Степанецької сільської ради ОТГ в Черкаській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 07.06.2021 (05.06., 06.06.2021 - вихідні).

Суддя Б . В . Євтушенко