Рішення № 97467778, 01.06.2021, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 699/954/20

Провадження № 2/691/242/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року Городищенський районний суд Черкаської області

в складі :

судді Черненка В.О.

за участю секретаря судових засідань Сидоренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 19.05.2009 року, згідно якої отримала кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом на картковий рахунок, який в подальшому збільшився до 3000,00 гривень. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач належним чином договір не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 31.08.2020 року, має заборгованість у сумі 149929,93 гривень, з яких: 2880,92 гривні - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 000,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 000,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 000,00 гривень заборгованість за нарахованими відсотками; 145149,01 гривень - заборгованість за простроченими відсотками, 000,00 гривень заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 1900,00 гривень - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії. Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 149929 гривень 93 копійок та судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, але у позовній заяві просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти постановлення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідачем ОСОБА_1 було отримано кредит у АТ КБ «ПриватБанк» 19.05.2009 року, термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки. Відповідач дійсно в 2009 році отримала кредитну картку, на якій було встановлено кредитний ліміт. Вона користувалась наданими банком коштами та сплачувала за це відсотки. Однак, строк дії кредитної картки, яку отримала відповідач, закінчився в квітні 2017 року, що і не заперечується банком (згідно довідки востаннє відповідачу видавалась кредитна картка 31 липня 2013 року зі строком дії по квітень 2017 року). таким чином, позивач визнав, що договір про отримання кредиту закінчив свою дію в квітні 2017 року. Проте, незважаючи на закінчення строку дії договору банк продовжував нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, отже банк неправомірно нарахував відсотки та пеню за період часу з травня 2017 року по 31 серпня і їх стягнення не ґрунтується на вимогах закону. Крім того, баком пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки згідно з випискою по особовому рахунку останню дію з використанням кредитної картки ОСОБА_1 вчинила в 2015 році, з квітня 2017 року у відповідача взагалі була відсутня кредитна картка. Початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, стільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач звернувся до суду з порушенням трирічного строку, відповідач просить суд застосувати позовну давність та стягнути з позивача понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу.

Суд, вислухавши представника відповідача, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку, які виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, в тому числі з договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно цієї ж статті та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.

Як вбачається з позовної заяви, що відповідно до укладеного з АТ КБ «ПриватБанк» договору б/н від 19.05.2009 року, ОСОБА_1 отримала можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 оформленої на ОСОБА_1 , кредитний ліміт станом на 19.05.2009 року становив 550,00 гривень, 16.12.2009 року його було збільшено до 1100,00 гривень, а в подальшому, 10.07.2010 року - збільшився до 1300,00 гривень, 11.07.2010 року - зменшився до 1300,00 гривень, 17.09.2010 року - збільшився до 2200,00 гривень; 19.11.2010 року - збільшився до 2800,00 гривень; 13.12.2011 року - зменшився до 2300,00 гривень; 09.08.2013 року - збільшився до 3000,00 гривень; 17.01.2020 року його було зменшено до 0,00 гривень.

Договір був укладений, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, з отриманням платіжних карток № НОМЕР_1 , яка була відкрита 19.05.2009 року терміном дії 02/10, картка № НОМЕР_2 , яка була відкрита 06.07.2012 року терміном дії 10/15 та картка № НОМЕР_3 , яка була відкрита 31.07.2013 року терміном дії 04/17.

Договір був укладений, шляхом підписання анкети-заяви разом з Пам`яткою клієнта «Умовами та Правилами надання банківських послуг» «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.

У Анкеті-заяві зазначено, що клієнт ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які розміщено на офіційному сайті банку в мережі Інтернет, та які разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування.

Також, у даній Анкеті-заяві зазначено, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування ПриватБанку, а також місце його розміщення.

У Анкеті-заяві зазначено, що кредит виданий в валюті - гривня, з кредитним лімітом 550 та стоїть відмітка біля кредитка «Універсальна», проте додано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Крім того, заява містить персональні дані відповідача, контактну інформацію, дату та її підпис.

До Анкети-заяви банк додав копію витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та копію документу про внесення змін в договірну базу по платіжним карткам, в договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів) наказ шаблон № 906 с-169 від 23.08.2006.

Відповідно до наданих банком розрахунків заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2020 року становить у сумі 149929,93 гривень, з яких: 2880,92 гривні - заборгованість за тілом кредиту;в т.ч. 000,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 000,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 000,00 гривень заборгованість за нарахованими відсотками; 145149,01 гривень - заборгованість за простроченими відсотками, 000,00 гривень заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 1900,00 гривень - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, що передбачено положеннями статті 1055 ЦК України.

Згідно ч. 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, яким у даному випадку є АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі для усіх споживачів і доведені до їх відому, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, аналізуючи зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, звернувшись з вимогою про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, а також пеню.

У Анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 19.05.2009 зазначено, що кредит виданий в валюті - гривня, з кредитним лімітом 550 та стоїть відмітка біля кредитка «Універсальна», проте додано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

У вказаній довідці відповідач власним підписом підтвердив « З фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, проте у Анкеті-заяві стоїть відмітка біля кредитка «Універсальна».

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.05.2009 року, посилався як невід`ємні частини спірного договору, - на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме дані Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, відсотками, саме у зазначених розмірах та порядку нарахувань, що додані банком до позовної заяви.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015, провадження № 6-16цс15.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 19.05.2009 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 04.11.2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту, розмір відсотків та штрафи, а також відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Будь-яких інших доказів, окрім долучених позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог, останній не надав.

Крім того, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів»).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд приходить до висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

У Анкеті-заяві, підписаній відповідачем, отримана кредитка «Універсальна», фінансові умови надання її банком не надані.

Суд, не бере до уваги, заяву АТ КБ «ПриватБанк» про зменшення розміру позовних вимог, оскільки вона подана представником позивача з порушенням вимог ст. 49 ЦПК України, заява подана 12.03.2021 року, однак підготовче судове засідання було закрито та справа призначена до судового розгляду по суті 01.03.2021 року.

Оскільки, позивач не довів правомірності своїх вимог про стягнення з відповідача заборгованості, тому в задоволенні позову слід відмовити саме в зв`язку з недоведеністю позовних вимог, а не в зв`язку зі збігом строків позовної давності про застосування яких, на думку суду помилково, просив представник відповідача.

Виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що відсутні правові підстави при розгляді даного спору застосувати норми права щодо строків позовної давності.

Щодо судових витрат, то суд вважає наступне.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову, - на відповідача.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 27.06.2018 року в справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підставі наведеного судові витрати у розмірі 2248 гривень 95 копійок, які позивач просив стягнути з відповідача, на підставі ст. 141 ЦПК України, до стягнення не підлягають у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат у розмірі 3700 гривень 00 копійок, понесених на професійну правничу допомогу, які відповідач просив стягнути з позивача, то суд вважає наступне.

В підтвердження заявлених вимог, представником відповідача були надані договір про надання правової допомоги від 03.02.2021 року, акт виконаних робіт від 03.02.2021 року до договору про надання правової допомоги від 03.02.2021 року та квитанція без номера від 03.02.2021 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатила, а адвокат Райнов Г.С. отримав за надані послуги грошові кошти у сумі 3700 гривень.

Вивчивши згадану квитанцію, суд не може її прийняти як документ, що свідчить про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оскільки вона виготовлена у довільній формі та не має ознак платіжного документа, не є квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку, касовим чеком або іншим банківським документом, тобто, оформлена не у встановленому законом порядку та не може братись судом як доказ понесених витрат відповідачем на правову допомогу.

За таких обставин, судові витрати відповідача відшкодуванню не підлягають, як недоведені останнім у встановленому законом порядку.

На підставі наведеного та керуючись: ст. 61 Конституції України; Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013; Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19; Постановою Верховного Суду України від 11.03.2015, провадження № 6-16цс15; п. 22 ч. 1 ст. 1, ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 11, ч. 1, 2 ст. 207, 509, 526, 530, 549, 550, 551, 626, 628, ч. 1 ст. 633, ч. 1 ст. 634, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1,2 ст. 1050, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України; ст. ст. 2, 3, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 - 81, 141, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07.06.2021 року.

Суддя В. О. Черненко