Ухвала суду № 97462002, 07.06.2021, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 2108/2-379/2011

Провадження №6/654/74/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді - Данилевського М.А.,

за участю секретаря – Трішкіної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м.Гола Пристань заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» боржник: ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату виконавчого листа, -

у с т а н о в и в :

ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з вищевказаною заявою в якій вказало, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 19.07.2012 з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором №11162637000 в розмірі 853584,95грн. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист №2108/2-379/2011. 14.08.2014р. Голопристанським районним судом винесено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження, внаслідок чого ПАТ «Дельта банк» змінено його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал». Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» набув статусу стягувача у виконавчому листі, оригінал якого було втрачено та строк його пред`явлення до виконання закінчився, а тому в поданій до суду заяві ставиться питання про видачу дублікату та поновлення строку на підставі п. 17.4 Перехідних положень та ст. 433 ЦПК України.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ «Вердикт Капітал» зазначило, що причини пропущення строку були зумовлені перебуванням ПАТ «Дельта банк» на стадії ліквідації, кадровими змінами, а саме скороченням штатів та звільненням працівників відділу повернення проблемної заборгованості внаслідок чого виникла необхідність передачі документів до інших структурних підрозділів та продажу частини кредитного портфелю через електронний майданчик. Також заявник просив врахувати, що після купівлі частини кредитного портфелю, що складається із прав вимоги за кредитними договорами, виникла необхідність у передачі від ПАТ «Дельта банк» до ТОВ «Вердикт-Капітал» оригіналів кредитних справ клієнтів (боржників), що у свою чергу є довготривалою процедурою, яка включає в себе, поміж іншого, процедуру звірки за актами прийому-передачі переданої документації, виявлення наявності чи відсутності оригіналів відповідних документів, у тому числі оригіналів виконавчих листів та аналізу строку на їх пред`явлення, що також стало однією з підстав пропуску строків на пред`явлення виконавчого листа до виконання.

На підставі вказаних обставин, товариство просило задовольнити свої вимоги, оскільки, на їхню думку, це слугуватиме реалізації виконання судового рішення, яке набуло чинності, тобто відповідатиме положенням ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці ЄСПЛ.

В судове засідання представник ТОВ «Вердикт Капітал» не з`явився, просив здійснити розгляд даної заяви за його відсутності.

ОСОБА_1 в судове засідання також не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 3 ст. 433 ЦПК України неявка вказаних осіб не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Дослідивши та перевіривши оцінивши доводи поданої заяви, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 19.07.2012 позов ПАТ «Дельта банк» було задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором №11162637000 в розмірі 853584,95грн.

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 11.01.2021 було замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2108/2-379/2011, на підставі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 19.07.2012 року по справі за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, а саме замінено стягувача ПАТ «Дельта банк» на стягувача ТОВ «Вердикт Капітал»

Зі змісту вищевказаної ухвали вбачається, що заміна стягувача у виконавчому провадженні відбулася у зв`язку з укладенням 30.07.2020 між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» договору відступлення прав вимоги №2298/К, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 .

Предметом розгляду даної заяви є видача дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку на пред`явлення його до виконання.

В силу п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, вирішення питання про видачу дублікату виконавчого листа напряму залежить від задоволення вимоги про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Частина 1 ст. 433 ЦПК України передбачає, що пропущений з причин, визнаних судом поважними, строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання може бути поновлений.

Даючи оцінку наведеним в заяві ТОВ «Вердикт Капітал» доводам, суд приходить до висновку, що ліквідація первісного стягувача, скорочення чисельності його працівників та інші зазначені події ніяким чином не могли вплинути на пропущення строку.

Що стосується доводів заявника про необхідність обов`язкового виконання судових рішень, які набули чинності, то в цій частині суд вважає за необхідне вказати наступне.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу I Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу I Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини").

Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу I Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу I Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").

Отже, аналіз рішень ЄСПЛ свідчить про те, що вказаний міжнародний судовий орган дотримується позиції за якою виконання судового рішення як і пред`явлення позову до суду (позовна давність) повинно обмежуватися певним строком, який визначається внутрішнім національним законодавством кожної країни.

За цих умов, суд вважає, що ТОВ «Вердикт Капітал» повинно було передбачити наслідки, до яких може призвести пропущення визначених ЦПК України строків пред`явлення виконавчого документу до виконання, а тому приходить до висновку, що його поновлення без належних для того підстав буде непропорційним і неправомірним привілеєм права кредитора відносно прав боржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 433, п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату виконавчого листа – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМ. А. Данилевський