Рішення № 97456708, 04.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2021 року Справа № 280/1998/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Україна, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, які виявилися у порушенні моїх конституційних прав на належне соціальне забезпечення, а саме відмову у призначенні пенсії за віком - неправомірною, а рішення від 06 січня 2021 року № 0800-0216-8/660 - незаконним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 04 вересня 1978 по 11 липня 1985 року;

- зобов`язати Відповідача призначити мені пенсію за віком та здійснити виплату пенсії, починаючи з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме - з 10 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 17 березня 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 01 квітня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, повідомлення №0800-0216-8/660 їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про звільнення з Каркаралинської районної типографії та про працевлаштування у ПФО «Бланк», а якщо це була реорганізація/перейменування юридичної особи, то вона не підтверджена документально. Відтак, позивачу не зараховано до загального стажу період їй роботи з 04 вересня 1978 року по 11 липня 1985 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 23 квітня 2021 року надав до суду відзив (заперечення) на позовну заяву (вх.№23303), в якому зазначає, що під час розгляду заяви про призначення пенсії за віком було встановлено, що страховий стаж заявника станом на дату звернення складає 24 роки 1 місяць 26 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 04 вересня 1978 року по 11 липня 1985 року зазначені в трудовій книжці, оскільки в записах відсутні підстави звільнення з Каркаралинській районній типографії (номер наказу, дата, відтиск печатки) та підстави працевлаштування до ПВО «Бланк» (номер наказу, дата, відтиск, печатки), якщо зазначені підприємства реорганізувалися - відсутні будь-які дані про реорганізацію даних установ. У зв`язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

10 грудня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до відділу обслуговування громадян №13 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Повідомлення №0800-0216-8/660 від 06 січня 2021 року позивачу було сповіщено про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки у неї відсутній страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, не погодившись з правомірністю таких дій відповідача, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом статті 20 Закону №1058 страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, зарахування страхового стажу провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31 жовтня 2019 року (справа № 235/7373/16) та від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17).

При цьому, Закон №1058 набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.

До 01 січня 2004 року порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон - №1788).

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону №1788, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

У відповідності до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відтак, відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, а також зважаючи на пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 вказаної Інструкції, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15 травня 1979 року ОСОБА_1 :

- 04 вересня 1978 року прийнята в Каркалинську типографію учнем ручного набору;

- 15 листопада 1978 року переведена наборщиком ручного набору, кваліфікаційною комісією присвоєно 3 розряд;

- 02 липня 1980 року переведена печатником високої печаті, кваліфікаційною комісією присвоєно 4 розряд;

- 01 жовтня 1982 у зв`язку з реорганізацію ПВО «Щугла» перейменовано в Каркаралинський філіал Саранського ПВО «Бланк»;

- 11 липня 1985 року звільнена по статті 34 КЗпП Казахстаньскої РСР (власне бажання).

З довідок Комунального державного установи «Державний архів міста Караганди» Управління культури, архівів та документації Карагадинської області від 05 листопада 2020 року №Д-590-ФЛ та 12 листопада 2020 року №Ф-421-ФЛ, виданих позивачу, судом встановлено, що документи Каркаралинської районної типографії, в подальшому Каракалинське ПВО «Щугла» міста Каркаралинська, Каркаралинський філіал Саранського ПВО «Бланк» на зберігання в архів не поступали. Водночас, у вказаних довідках наявні дані про наказ при прийняття на роботу, заробітну плату за певні періоди, посаду позивача, надання відпустки та посилання на наказ про звільнення.

Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за неналежний документообіг, зокрема, що після припинення роботи підприємства останні не були передані до архівної установи.

Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що спірний період роботи підтверджений належним чином.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Також, посилання на відсутність даних, що підтверджують стаж позивача, у архівних органах, не може вважатися належним, оскільки обов`язок належного оформлення відповідних документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року по справі № 229/3431/16-а. Так, Верховний Суд дійшов до висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.

На переконання суду, дії відповідача при відмові у включенні спірного періоду роботи до стажу позивача є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Також суд враховує, що відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM « № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY « № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, без прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи вищенаведене, норми чинного законодавства України та відповідно до наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за її заявою від 10 грудня 2020 року та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 04 вересня 1978 року по 11 липня 1985 року, у зв`язку із чим призначити позивачу пенсію за віком та здійснити виплату пенсії, починаючи з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме - з 10 грудня 2020 року.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 143, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Україна, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за її заявою від 10 грудня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04 вересня 1978 року по 11 липня 1985 року, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та здійснити виплату пенсії, починаючи з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме - з 10 грудня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 04 червня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов