Рішення № 97455857, 07.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 р. Справа№200/3326/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171290, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просив:

- скасувати рішення відповідача від 21.01.2021 року про неврахування довідок наданих ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 25.01.2021 року відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоди роботи відповідно до записів дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 та довідок від 18.08.2020 року за №877, від 25.08.2020 року за №№ 523, 524, 525, від 19.08.2020 року за №№873, 880, 881, від 21.09.2020 року за №261, з 01.07.1991 року по 12.09.1991 року, з 13.09.1991 року по 02.11.1992 року, з 26.11.1992 року по 07.12.1992 року, з 08.12.1992 року по 25.01.1993 року, з 26.01.1993 року по 04.04.1993 року, з 06.04.1993 року по 13.08.1995 року, з 10.02.1999 року по 01.04.1999 року, з 02.04.1999 року по 11.11.1999 року, з 31.03.2004 року по 02.08.2007 року, з 18.10.2007 року по 28.01.2008 року, з 20.02.2008 року по 22.12.2014 року з врахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не згоден з рішення відповідача щодо відмови йому в зарахуванні довідок. Враховуючи, що позивач надав всі необхідні документи, які підтверджують наявність стажу для призначення пенсії, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком.

25.01.2021 року позивач звернувся до управління з заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прийнятого №1058-IV від 09.07.2003 року.

Рішенням від 29.01.2021 року управлінням відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового пільгового стажу, зазначеному в довідках від 18.08.2020 року №877, від 25.08.2020 року №523, 524, 525, від 19.08.2020 року №873, 880, 881 від 21.09.2020 року №261 при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Відмова вмотивована тим, що відомості наведені в перелічених довідках неможливо перевірити в архівних установах через знаходження на тимчасово непідконтрольній українській владі території, а саме м. Донецьк.

Щодо зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.07.1991 року по 02.11.1992 року та з 26.11.1992 року по 13.08.1995 року, відповідачем зазначено, що разом із заявою позивачем до управління було надано дублікат трудової книжки з терміном заповнення 29.03.2004 року, що значно пізніше, ніж періоди роботи, зазначені в цьому дублікаті, оскільки запис розпочинається з дати 30.06.1989 року.

Таким чином, управління має підстави вважати, що дублікат трудової книжки позивача, оформлений з порушенням Інструкції №58.

Як наслідок, управління не може врахувати періоди роботи, наведені в дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 , при призначенні пенсії за віком.

Враховуючи наведене, у управління відсутні законні підстави для врахування оскаржуваних періодів до стажу при призначенні пенсії на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України №1058.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

25.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.01.2021 року позивачу періоди роботи з 01.07.1991 року по 02.11.1992 року, з 26.11.1992 року по 13.08.1995 року не зараховані при призначенні пенсії згідно записам у трудовій книжці, оскільки дата заповнення дубліката трудової книжки значно перевищує вищезазначені періоди роботи. Уточнюючі довідки від 18.08.2020 за №877, від 25.08.2020 за №523, 524, 525, від 19.08.2020 за №873, 880, 881, від 21.09.2020 за №261, видані у м. Донецьку і потребують перевірки, що передбачені п. 3 ст. 44 ЗУ №1058.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2013 року пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Згідно з пунктами 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно рішення управління від 29.01.2021 року до підземного стажу роботи позивача зараховані періоди роботи з 10.02.1999 року по 28.03.1999 року, з 01.04.1999 року по 11.11.1999 року, з 31.03.2004 року по 02.08.2007 року, з 18.10.2007 року по 14.12.2007 року, з 01.01.2008 року 28.01.2008 року, з 20.02.2008 року по 31.05.2014 року згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проте, як вбачається із записів дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01.07.1991 року ОСОБА_1 , прийнятий учнем гірника підземного з повним робочим днем в шахті на підприємство шахта ім.О.О.Скочинського ПО «Донецькуголь», 13.09.1991 року переведений гірником підземним з повним робочим днем в шахті, 02.11.1992 року звільнений за власним бажанням; 26.11.1992 року прийнятий гірником підземним з повним робочим днем в шахті на підприємство шахта ім.Е.Т.Абакумова, 08.12.1992 року переведений гірником очисного забою підземним з повним робочим днем в шахті, 13.08.1995 року звільнений за прогули; 10.02.1999 року прийнятий на підприємство шахта ім.О.О.Скочинського ПО «Донецькуголь», гірником підземним з повним робочим днем в шахті, 02.04.1999 року переведений гірником очисного забою підземним з повним робочим днем в шахті, 11.11.1999 року звільнений за прогули; 31.03.2004 року прийнятий на підприємство шахта ім.О.СХ.Скочинського ПО «Донецькуголь» гірником очисного забою з повним робочим днем в шахті, 12.08.2004 року переведений гірником очисного забою з повним робочим днем в шахті 02.08.2007 року звільнений за прогули; 18.10.2007 року прийнятий на підприємство «Шахта ім.Челюскінцев» гірником підземним та 28.01.2008 року звільнений; з 20.08.2008 року прийнятий на підприємство ВП «Шахта імені О.О. Скочинського» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» гірником очисного забою підземним з повним робочим днем в шахті, 14.04.2008 року переведений гірником очисного забою, 02.01.2015 переведений гірником очисного забою та 22.12.2014 року звільнений за прогули.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

При цьому, згідно з п.5.1, 5.2 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Пунктом 5.3 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.

Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.

Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.

У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.

У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Згідно з підпунктом 5.5 Інструкції № 58 якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена та інше), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї).

При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис "Замість видано дублікат", а книжка повертається її власнику. При працевлаштуванні на нове місце роботи працівник зобов`язаний пред`явити дублікат трудової книжки.

Системним аналізом вищевикладених положень Інструкції № 58 встановлено, що перевірку наявності первинних документів для внесення записів про роботу у період до дати оформлення дубліката трудової книжки та належність оформлення таких документів здійснює підприємство за останнім місцем роботи працівника, яке оформлює дублікат трудової книжки. Наявність чи відсутність належно оформлених документів впливає на повноту записів про стаж роботи по окремих періодах роботи. Інструкція не містять будь-яких положень щодо здійснення такої перевірки іншими особами, відмінними від підприємства, яке оформлює дублікат трудової книжки.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача є дублікатом і містить всі необхідні записи про роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Крім того, довідкою виданою шахтою імені А.А.Скочинського від 18.08.2020 року №877 підтверджено період роботи позивача на підприємстві з 01.07.1991 року по 02.11.1992 року.

Відповідно архівних довідок від 25.08.2020 року №523, 524, 525 виданих шахтою імені ОСОБА_2 позивач в період з 26.11.1992 року по 13.08.1995 року працював у Відокремленому підрозділі «Шахта імені Є.Т.Абакумова».

Згідно довідок від 19.08.2020 року за №№ 873, 880, 881 шахти імені ОСОБА_3 підтверджені період роботи на шахті з 10.02.1999 року по 11.11.1999 року, з 20.02.2008 року по 22.12.2014 року, з 01.07.1991 року по 02.11.1992 року, з 31.03.2004 року 02.08.2007 року.

Відповідно довідки ВП «Шахти імені Челюскінців» від 21.09.2020 року №261 про підтвердження наявності трудового сажу позивач в період з 18.10.2007 року по 28.01.2008 року працював на підприємстві в якості гірничого підземного.

Суд вважає доводи відповідача щодо не зарахування до трудового стажу позивача спірних періодів роботи з таких підстав, як термін заповнення дублікату трудової книжки 29.03.2004 року, що значно пізніше, ніж період роботи, зазначені в цьому дублікаті, оскільки записи розпочинаються з дати 30.06.1989 року безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Враховуючи відсутність на теперішній час контролю української влади над певною територією та неможливість отримати інших письмових доказів, суд вважає можливим прийняти ці документи до уваги. Оскільки позивач на законодавчих підставах набув право на пенсійне забезпечення, і ситуація, що склалась, не повинна мати наслідків дискримінації позивача у соціальних гарантіях.

Є вочевидь зрозумілим, що надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки документи знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії. Отже, вимога відповідача про надання довідок встановленого зразку завідомо є такою, що об`єктивно не може бути виконана позивачем, цю вимогу виконати неможливо, у зв`язку з чим суд вважає дії відповідачів явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому їх не можна вважати вчиненими обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідачами не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити пільговий стаж позивача, залишилися на тимчасово непідконтрольній території і, навіть будучі наданими на вимогу позивача або відповідачів, за законом будуть вважатися недійсними та такими, що не створюють правових наслідків.

Враховуючи, що рішення Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.01.2021 року про відмову в зарахуванні довідок ухвалене всупереч зазначеним вище положенням та порушує право позивача на отримання належної пенсії, суд визнає його неправомірним та скасовує.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зобов`язати Великоновосілківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 року, згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171290, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати рішення Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 21.01.2021 року про неврахування довідок наданих ОСОБА_1 .

Зобов`язати Великоновосілківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 року згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171290, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш